Ру хвилинку помовчав, а тоді сказав:
— Тигро, а можна, ми з'їмо наші бутерброди, га?
— А чом би й ні? З'їмо. А де вони?
— Там унизу, під деревом,— сказав Крихітка Ру.
— Тоді, я гадаю, їх краще трохи поберегти,— сказав Тигра.
Так вони й зробили.
....................................
Тим часом Вінні-Пух та Паць чалапали собі Лісом. Пух віршами розповідав Пацеві про те, що він ладен усе робити, тільки б далі не товстіти, і що він не буде товстіти, а навпаки... а Паць думав про те, чи скоро виросте жолудь, якого він посадив.
— Пуше, диви! — раптом кувікнув Паць.— Онде на Сосні хтось сидить!
— А й справді,— сказав Пух, із цікавістю придивляючись, хто ж то може бути.— Там якийсь звір!
Паць схопив Пуха за лапу, мабуть, для того, щоб Пух не дуже лякався:
— А то якийсь Лютий Звір? — спитав він, намагаючись дивитися в інший бік.
Пух кивнув:
— То Ягуляр,— сказав він.
— А що Ягуляри роблять? — спитав Паць, у глибині душі сподіваючись, що зараз Ягуляри цього робити не стануть.
— Вони ховаються між гіллям на деревах і звідти кидаються на тебе, коли ти проходиш під деревом,— пояснив Пух.— Крістофер Робін мені все-все про них розповідав.
— Тоді ми краще не будемо підходити до цього дерева, бо Ягуляр ще кинеться звідти й заб'ється.
— Вони не забиваються,— сказав Пух,— вони ого як уміють кидатися!
Але Паця це чомусь не заспокоїло. Він усе ж відчував, що не слід підходити до дерева, з якого — так і чекай — хтось кинеться (бодай навіть дуже вміло).
Паць уже збирався побігти додому в якійсь страшенно невідкладній справі, коли Ягуляр подав голос.
— Поможіть! Поможіть! — закричав він.
— Ягуляри — вони завжди так,— сказав Пух, радий, що може похизуватися своїми знаннями.— Вони кричать 'Поможіть, поможіть', а коли ти подивишся вгору — кидаються на тебе.
— Я дивлюся вниз, униз! — пронизливо заверещав Паць, щоб Ягуляр випадково не помилився.
У відповідь почувся чийсь захоплений писк із тієї ж гілки, де сидів Ягуляр:
— Пух і Паць! Пух і Паць!
І Паць раптом відчув, що сьогодні чудовий день, набагато кращий, ніж йому щойно здавалося. Такий сонячний, теплий...
— Пуше! — зраділо кувікнув він.— По-моєму, там Тигра й Крихітка Ру!
— По-моєму, теж,— сказав Пух.— А я думав, що то Ягуляр і... ще такий собі Ягулярчик.
— Агов, Ру! — гукнув Паць.— Що ви там робите?
— Ми не можемо злізти! Ми не можемо злізти! — пищав Крихітка Ру. — Правда, смішно? Пуше, от здорово — ми з Тигрою живемо на дереві, як Сова! І тепер ми будемо жити тут завжди!.. А я бачу Пацеву хатку!.. Пацику, я звідси бачу твою хатку! От високо ми залізли, правда? Навіть Сова, і та нижче живе!
— Ру, а як ти там опинився? — спитав Паць.
— Мене Тигра привіз на спині! А Тигри вниз лазити не вміють, бо їм дуже плутаються між ногами хвости. Вони вміють тільки вгору. А коли ми полізли, Тигра про це забув, а тепер він уже згадав, та пізно. І тепер ми назавжди-назавжди зостанемося тут. А, може, заліземо ще й вище!.. Що ти сказав, Тигро? А-а!.. Тигра каже, що, коли ми заліземо вище, нам не так добре буде видно Пацеву хатку... Ми краще залишимося тут!..
Вислухавши усе це, Вінні-Пух урочисто сказав:
— Пацю, що будемо робити? — і заходився наминати Тигрині бутерброди.
— Вони піймалися? — стривожено спитав Паць.
Пух мовчки кивнув.
— А ти можеш вилізти до них?
— Та вилізти я можу, Пацику... Я можу навіть зняти звідти Крихітку Ру, а от Тигру зняти не зможу — не дотягну. Треба нам щось придумати. — І він замислено заходився наминати бутерброди Крихітки Ру.
Не знаю, можливо. Пух і встиг би щось придумати, доївши останнього бутерброда, та тільки-но він за нього взявся, як у сусідніх кущах затріщало, і на галявку вийшов Крістофер Робін у супроводі Іа.
— Я анітрохи не здивуюсь, якщо завтра випаде град,— торочив Крістоферові Робіну Іа.— І оком не змигнеш, як налетять хуги, буревії, бурани і таке інше. Сьогодні, щоправда, гарна погода, але це ще нічого не значить. Це ще не обіцяє доброго прогносу чи проносу — чи як там воно зветься. Одне слово, нічого не обіцяє... Це просто невеличкий шматочок погоди. Ото й усе.
— А ось і Пух,— сказав Крістофер Робін, якому було байдуже, чи випаде завтра град,— головне, аби сьогодні була гарна погода.— Привіт, Пуше!
— Та це ж Крістофер Робін! — сказав Паць.— Ось хто знає, що нам робити! І вони помчали йому назустріч.
— Біда, Крістофере Робіне! — почав Пух.
— А також Іа,— додав Іа.
— Тигра й Крихітка Ру залізли прямо на Шість Сосен, а злізти не можуть, і от...
— Я саме казав,— перебив його Паць,— що коли б тільки Крістофер Робін...
— А також Іа,— вставив Іа.
— Коли б ви обидва були тут, то ми змогли б щось придумати.
Крістофер Робін подивився на дерево, де сидів Тигра із Крихіткою Ру, і спробував щось придумати.
— Я думаю, — глибокодумно сказав Паць,— що коли б Іа став під деревом, а Пух став йому на спину, а я став Пухові на плечі...
— І коли б спина Іа-Іа зненацька тріснула, то ми б усі добряче пореготали. Ха-ха-ха!.. Гарненькі жарти! — сказав Іа.— Дуже смішно, але боюся, що не дуже приємно.
— Ну,— сказав Паць жалібно,— я тільки думав...
— Ти гадаєш, твоя спина зламалася б, Іа? — спитав Пух, страшенно здивований.
— Заздалегідь тут нічого не можна сказати, Пуше. І це, звичайно, найцікавіше.
Пух сказав 'Ох', і всі знову почали напружено думати.
— Ура, я придумав! — закричав раптом Крістофер Робін.
— Слухай уважно, шановний Пацику,— сказав Іа-Іа,— і ти скоро втямиш, що ми надумали.
— Я скину сорочку, — сказав Крістофер Робін, — і ми всі візьмемо її за краї, і тоді Крихітка Ру й Тигра зможуть туди плигати, як на батут!.. Вони тільки трошки попідстрибують і ні крапельки не заб'ються.
Але шановний Паць нічого не чув, бо раптом зрозумів, що він знову побачить голубі підтяжки Крістофера Робіна!.. Він уже бачив їх одного разу, і вони йому страшенно сподобалися!.. Відтоді він завжди мріяв ще раз упевнитися, чи й справді вони такі голубі й такі підтягальні.
Отож коли Крістофер Робін скинув сорочку і Паць побачив, що саме такі вони і є, він приязно посміхнувся до Іа і навіть узявся разом із ним за той самий краєчок сорочки.
А Іа йому прошепотів:
— Навіть зараз не можна гарантувати, що не станеться нещасливого випадку. Це кажу тобі я. Нещасливі випадки — дуже цікаві штуки. Вони завжди стаються зовсім випадково.
......................................
Коли Крихітка Ру зрозумів, що його чекає, він страшенно розвеселився і запищав:
— Тигро, Тигро, а ми зараз будемо стрибати! Тигро, ти тільки поглянь, як я стрибаю! Я зараз просто полечу, от побачиш! А Тигри так уміють, га?.. Крістофере Робіне, я пішов! — пронизливо запищав Ру і стрибнув!
Його стрибок припав на самісінький центр рятувальної сорочки. Летів він так прудко, що його знову підкинуло майже на ту ж висоту, і він ще довго підлітав то вгору, то вниз, вигукуючи: 'О! о! о-о!..'
Нарешті він зупинився і сказав: 'Ой, як чудо-о-во!' — і його зсадили на землю.
