було зрозуміти, що то не Середа, і вона досить непогано вміла читати, якщо їй тільки не зазирали через плече й не питали щохвилини: 'Ну, то як?..' Так, усе це вона вміла, але...
— Ну, то як? — спитав Кролик.
— Авжеж, так,— сказала Сова мудрим і глибокодумним голосом.— Я розумію, що ти хочеш сказати. Це — безперечно. Коли б ти не прийшов до мене, я б сама мусила прийти до тебе.
— Чому? — спитав Кролик.
— З тієї самої причини,— сказала Сова, сподіваючись, що, зрештою, вона зуміє щось вивідати.
— Учора вранці,— урочисто промовив Кролик,— я пішов провідати Крістофера Робіна. Його не було. На дверях у нього була пришпилена записка.
— Саме оця записка?
— Ні, інша. Але зміст її був той самий. Усе це дуже дивно.
— Неймовірно,— сказала Сова, знову вирячившись на записку. На мить їй здалося, ніби щось трапилося з носом Крістофера Робіна.— І що ж ти зробив?
— Нічого.
— Це найрозумніше,— премудро сказала Сова.
Але вона з жахом чекала нового запитання, і воно справді не забарилося.
— Ну, то що? — знову спитав Кролик.
— Авжеж, так воно і є,— пробубоніла Сова.
Якийсь час вона безпорадно кліпала очима, не в змозі більше нічого придумати, але раптом їй сяйнула щаслива думка.
— Скажи мені, Кролику,— сказала вона,— про що йшлося в першій записці? Тільки точно. Це дуже важливо. Від цього все залежить. Повтори ту записку слово в слово.
— Та в ній було те ж саме, що і в цій. Абсолютно!
Сова сердито зиркнула на Кролика й подумала, чи не краще його зіпхнути з дерева, але вирішила, що це вона завжди встигне, а тому продовжила свої розпити.
— Прошу повторити слово в слово ту першу записку,— сказала вона, ніби й не чула того, що сказав Кролик.
— Ну, там було написано: 'Пішов. Скоровернус'. Те саме, що й тут, тільки тут ще дописано: 'Залнятий. Скоровернус'.
Сова з полегкістю зітхнула:
— Ага, ось тепер наше становище дещо прояснилося.
— Так-то воно так, але в якому становищі Крістофер Робін? — сказав Кролик.— Де він тепер? Ось у чому річ!
Сова знову вирячилася на записку. І, звісно, для такої, як вона, грамотійки, тепер було зовсім не важко прочитати цю записку: 'Пішов. Скоровернус. Залнятий. Скоровернус'. Нічого іншого в ній і не могло бути написано!
— Так от, любий мій Кролику, по-моєму, цілком зрозуміло, що саме трапилося,— сказала вона.— Крістофер Робін кудись пішов зі Скоровернусом. Він і отой... Скоровернус тепер чимось дуже зайняті. Ти останнім часом зустрічав у нашому Лісі якогось Скоровернуса?
— Гм,— сказав Кролик,— я ж оце й прийшов до тебе спитати... А який він із себе?..
— Ну,— сказала Сова,— плямистий або травоїдний Скоровернус — це просто е-е...
...Принаймні,— сказала вона,— найбільше він схожий на... е-е-е...
...звісно,— вела вона далі,— це залежить від того... е-е-е... е-е-е-е...
...словом, я просто не знаю, який він із себе,— щиро призналася Сова.
— Велике спасибі,— сказав Кролик і чимдуж помчав до Війні-Пуха.
Ще здалеку він почув якийсь загадковий шум. Кролик зупинився і прислухався. Шум був ось такий:
— Здоров, Пуше! — сказав Кролик.
— Привіт, Кролику,— відповів замріяний Пух.
— Ти сам придумав цю пісеньку?
— Еге, я її начебто придумав,— сказав Пух.— Не те щоб я умів по-справжньому думати,— додав він скромно,— і ти сам знаєш чому, але іноді таке на мене нападає.
— Угу,— сказав Кролик, який ніколи й нічому не дозволяв нападати на нього, а завжди нападав на все сам.— Отже, справа така: ти коли-небудь бачив у нашому Лісі плямистого або травоїдного Скоровернуса?
— Ні,— сказав Пух.— Такого не бачив. А от Тигру щойно бачив.
— Тигра нам ні до чого.
— Еге, — сказав Пух.— Я й сам так подумав.
— А Паця ти бачив?
— Бачив, — сказав Пух. — Мабуть, він теж ні до чого? — спитав він догідливе.
— Ну, це залежить від того, бачив він когось чи ні.
— Він бачив мене,— сказав Пух.
Кролик присів на землю біля Пуха, але, відчувши, що це принижує його гідність, підвівся знову.
— Завдання просте,— сказав він, — треба з'ясувати: що робить Крістофер Робін цими днями вранці?
— А що ж він робить?
— Ото ж бо! Можеш ти сказати як очевидець, що він робить уранці останнім часом? Тобто останніми днями?
— Можу, — сказав Пух. — Учора ми разом із ним снідали. Під Шістьма Соснами. Я приніс такий маленький кошичок — невеличкий, але дуже доречний кошичок, такий доладний, солідний кошичок, повний...
— Так, так,— сказав Кролик,— усе ясно. Але я маю на увазі пізніший час. Ти бачив його колись між одинадцятою і дванадцятою годиною дня?
— Та бач,— сказав Пух,— об одинадцятій годині... розумієш... об одинадцятій годині... одне слово, об одинадцятій годині я зазвичай забігаю додому. У мене там о цій порі деякі справи.
— А в чверть на дванадцяту?
— Та бач... — почав був знову Пух.
— А о пів на дванадцяту?
— Точно,— сказав Пух.— О пів на дванадцяту або трохи пізніше я зазвичай бачуся з ним.
І тут, подумавши як слід, Пух раптом пригадав, що він і справді давно вже не бачив Крістофера Робіна о цій порі. Після обіду — бачив, увечері — бачив, перед сніданком — бачив, одразу після сніданку — бачив, а тоді — 'Ну, Пуше, до побачення' — і Крістофер Робін зникає на весь ранок.
