— Ну годі, годі,— сказав Кролик,— не можна говорити всім одночасно. Головне — що скаже на це сам Крістофер Робін.
— Я просто чхнув,— сказав Тигра.
— Він пхнув,— сказав Іа-Іа.
— Ну, може, я трішки п-чхнув,— сказав Тигра.
— Помовчте! — сказав Кролик, підвівши лапку.— Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!
— Ну,— сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться.— Я думаю...
— Що-що? — сказали всі.
— Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палочки.
Так вони і зробили.
І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!
А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.
Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палочки ('Треба пускати палочку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду').
Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.
— А Тигра загалом — друзяка хоч куди,— спроквола сказав Паць.
— Звичайно,— сказав Крістофер Робін.
— Усі ми хоч куди,— сказав Пух.— Це моя така думка,— додав він.— Хоч я не певен, що я не помиляюся.
— Звичайно, ти не помиляєшся,— сказав Крістофер Робін.
ПРИГОДА СІМНАДЦЯТА,
У якій приструнчують Тигру
Одного р ізу Кролик та Паць сиділи на ґанку Пухової хатки й слухали розповідь Кролика. Сам Вінні-Пух також сидів разом з ними.
Був дрімотний літній полудень, і Ліс був сповнений чарівно-колискових звуків, кожен із яких, здавалося, казав Пухові: 'Не слухай Кролика. Слухай мене'. Отож Вінні-Пух умостився найзручніше, аби не слухати Кролика, і тільки час від часу розплющував очі й казав 'Ого!', а тоді заплющував очі знову й казав 'Еге', а Кролик раз по раз серйозно перепитував: 'Ти розумієш мене, Пацику?' — і Паць так само серйозно кивав головою, аби показати, що він розуміє геть усе.
— Так от,— сказав Кролик, дійшовши, нарешті, до суті справи,— Тигра останнім часом так розплигався, так розстрибався — одне слово, став таким вискочнем, що його слід приструнчити. Як ти вважаєш, Пацику?
Паць сказав, що Тигра останнім часом таки справді дуже розструнчився, і коли можна придумати, як його приструнчити, це буде Блискуча Думка.
— Саме так я й думав,— сказав Кролик.— А що скажеш ти, Пуше?
Пух, здригнувшись, розплющив очі й сказав:
— Чудово!
— Що чудово? — спитав Кролик.
— Те, що ти казав,— промовив Пух.
Паць штовхнув Пуха ліктем у бік, і Пух, який відчував, що його дедалі дужче заносить у сон, повільно звівся на ноги й потроху став прокидатися.
— Але як ми це зробимо? — спитав Паць.— Як ми його приструнчимо?
— Треба дати йому добру науку! — рішуче сказав Кролик.
— Яку науку?
— Про те й мова — яку? — сказав Кролик.
Слово 'наука' розбудило в Пухові якісь невиразні спогади.
— Там була така штука, що зветься 'два-над-два',— сказав він. — Крістофер Робін якось спробував познайомити мене з нею, але нічого не вийшло.
— Що не вийшло? — спитав Кролик.
— Хто не вийшов? — спитав Паць.
Пух похитав головою:
— Не знаю,— сказав він.— Мабуть, нічого й ніхто не вийшли. А про що ми говоримо?
— Пуше,— докірливо сказав Паць,— ти що, не слухав, про що казав Кролик?
— Я слухав, але у вухо мені забилася якась пушинка. Кролику, повтори, будь ласка, все спочатку, гаразд?
Кролик завжди був готовий повторювати все що завгодно, отож він тільки й спитав, звідки йому почати повторювати, а Пух сказав, що, ясна річ, звідти, звідки йому забилася у вухо пушинка. Тоді Кролик спитав, коли ж це сталося, а Пух відповів, що він точно не знає, бо не дуже напружено слухав. Тоді у справу втрутився Паць. Він пояснив, що вони просто хотіли придумати, як приструнчити Тигру, бо, хоча й усі вони дуже його люблять, та ніхто не стане заперечувати, що Тигра так розстрибався, що став нестерпним вискочнем.
— А-а, розумію,— сказав Пух.
— Він так розстрибався, аж далі нікуди,— сказав Кролик,— і ось тепер він у нас пострибає.
Пух спробував щось придумати, але в голову йому лізло таке, від чого марно було б чекати користі. І він тихенько засопів собі під ніс таку пісеньку:
— Що там Пух сопе? — спитав Кролик.— Щось розумне?
— Ні,— сумно відповів Пух.— Безрозумне.
— Ну, а я вже придумав Думку,— сказав Кролик.— Ось яку: ми візьмемо Тигру в далеку подорож, заведемо його туди, де він ніколи не був, і начебто загубимо його там, а наступного ранку знову його розшукаємо, і тоді — згадаєте мене! — тоді Тигра буде вже зовсім не той, що був.
— Чому? — спитав Вінні-Пух.
— А тому, що він стане Скромним Тигрою. Тому, що він стане Сумним Тигрою, Смирним Тигрою, Маленьким і Ввічливим Тигрою, саме таким, який повсякчас повторює: 'Ой Кролику, який же я радий тебе бачити!' — Ось чому.
— А чи буде він радий бачити мене й Паця?
— Аякже!
— Це добре,— сказав Пух.
— Тільки я не хочу, щоб він увесь час був сумний,— завагався Паць.
— Тигри ніколи не бувають весь час сумні,— пояснив Кролик.— Вони навдивовижу швидко знову стають веселі. Я питав у Сови, — просто так, щоб упевнитись,— і вона мені точно сказала, як швидко вони звеселяються. Але якщо нам пощастить примусити Тигру побути Маленьким і Сумним бодай п'ять хвилин, ми вже зробимо добру справу.
— А що сказав би на це Крістофер Робін? — спитав Паць.
— Ось що,— сказав Кролик.— Він неодмінно сказав би: 'Пацику, ти зробив добру справу. Я б і сам її
