зробив, та мені дуже ніколи. Спасибі тобі, Пацику. І Пухові також спасибі'.
Паць страшенно цьому зрадів й остаточно повірив, що вони затіяли добру справу, а якщо в ній, окрім Пуха, бере участь ще й Кролик, то це вже така добра справа, в якій може взяти участь навіть Малесенький Паць, і при тому він навіть може напередодні спокійно спати.
Отже, тепер їм лишилося вирішити єдине питання: де краще начебто загубити Тигру?
— Ми заманимо його на Північний полюс,— сказав Кролик,— бо Північний полюс ми дуже довго відкривали, а це означає, що Тигрі доведеться дуже-дуже довго його закривати! Ха-ха-ха!
Тепер прийшла черга радіти Вінні-Пухові, адже це він найперший знайшов Північний полюс, і коли вони прийдуть туди, Тигра побачить напис: 'Відкритий Вінні-Пухом. Пух його знайшов'. І тоді Тигра знатиме (бо досі він, мабуть, цього не знає), із яким ведмедем він водиться. Із ОТ-ТАКИМ ВЕДМЕДЕМ!
Вони домовилися вирушити вранці, а також про те, що Кролик, який живе в сусідстві з Кенгою, Крихіткою Ру та самим Тигрою, піде зараз додому й по дорозі спитає Тигру, які в нього на завтра плани, бо якщо він не має ніяких планів, то чи не податися їм у похід разом із Пухом та Пацем? І якщо Тигра скаже 'Еге!', тоді все в порядку, а якщо Тигра скаже 'Ні'...
— Він не скаже,— сказав Кролик.— Покладіться на мене.
І Кролик, не гаючи часу, подався геть.
Назавтра погода дуже змінилася. Можна сказати, що вона обернулася негодою. Замість сонця й тепла — холоднеча й туман.
Самому Пухові все це було не страшно, та коли він уявив увесь той мед, що його бджоли не зроблять цього дня, йому стало дуже шкода бджіл.
Він поділився своїми думками з Пацем, а Паць сказав, що він думав не так про це, як про те, як же холодно й сумно буде тому, кого начебто загублять цього холодного й туманного дня в гущавині Лісу.
Та коли вони з Пухом підійшли до Кроликової хатки, Кролик сказав їм, що це саме такий день, який їм треба, бо Тигра увесь час вискакує і забігає наперед, і, тільки-но він зникне з очей, вони всі хутенько звернуть убік, і він ніколи їх більше не побачить.
— Зовсім ніколи? — спитав Паць.
— Та ні, лиш доти, доки ми його знову розшукаємо, Пацю. До завтра або іще до колинебудь. Ходімо. Він нас чекає.
Коли вони підійшли до Кенжиної хатки, виявилося, що Ру — найближчий друзяка Тигри — їх також чекає і це псує всю справу. Але Кролик, прикривши лапкою рота, прошепотів до Пуха: 'Покладіться на мене',— і підступив до Кенги.
— Я гадаю, що Крихітка Ру сьогодні хай краще не йде,— сказав він.— Сьогодні не варто.
— Чому? — спитав Ру, хоча вважалося, що він нічого не чує.
— Бридкий день,— сказав Кролик.— Собача погода, сирість. А ти сьогодні вранці кашляв.
— Звідки ти знаєш? — обурено спитав Крихітка Ру.
— Ой Ру, а ти мені навіть не сказав! — докірливо мовила Кенга.
— То був печивний кашель,— сказав Ру,— печивний, а не такий, про який кажуть мамі.
— І все ж, любий, мабуть, сьогодні не слід. Нехай іншим разом.
— Тоді завтра? — спитав Крихітка Ру голосом, сповненим благання та надії.
— Подивимось,— мовила Кенга.
— Ти завжди тільки дивишся, а тоді нічого не буває,— сумно сказав Крихітка Ру.
— Такого дня, Ру, ніхто нічого не може роздивитися,— сказав Кролик.— Та й ми, напевне, підемо не дуже далеко, і до обіду всі... ми всі... ми... А-а, Тигро, це ти?.. Ходім! Бувай здоровенький, Крихітко Ру! До обіду ми... Ходімо, Пуше! Всі готові? Чудово. Пішли!
І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком — один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав — так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: 'Ну, чого ж ви? Гайда!' — і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.
Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.
— Одразу після цього разу! — сказав він.— Попередь Пуха.
— Одразу після цього разу! — сказав Паць Пухові.
— Що одразу після разу?— спитав Пух.
Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.
— Пора! — сказав Кролик.
Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...
У Лісі було тихо-тихо — анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.
— Тс-с!.. — сказав Кролик.
— Я й так,— сказав Пух.
Почулося тупотіння... І знову запала тиша.
— Агов! — сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.
— Де ви?! — гукав Тигра.
Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.
— Чудеса! — сказав Тигра.
На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.
Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:
— Ну що? — прошепотів він гордо.— Бачили? Усе, як я казав!
— А я все думав,— сказав Пух,— і ось надумав...
— Ні,— сказав Кролик. — Потім. Біжімо. Швидше!
І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.
— А тепер,— сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,— можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?
— Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?
— Бо це дорога додому.
— А-а! — сказав Пух.
— А, по-моєму, треба правіше,— занепокоєно сказав Паць.— Як ти гадаєш, Пуше?
Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.
— Та бач,— нерішуче почав Пух.
— Гайда! — сказав Кролик.— Я чудово знаю дорогу! — і вони побігли далі.
За десять хвилин вони зупинилися знову.
— Це просто смішно,— сказав Кролик,— але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..
— Ось ми й тут,— сказав Кролик ще за десять хвилин.— Ні, здається, не тут...
— А зараз,— 'сказав Кролик ще за десять хвилин,— ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?..
— Дива та й годі! — сказав Кролик ще за десять хвилин.— Чого це в тумані все здається однаковим? От сміхота! Ти помітив це, Пуше?
Пух сказав, що помітив.
— Наше щастя, що ми так добре знаємо свій Ліс, а то могли б заблукати! — сказав Кролик ще за годину.
І він засміявся так безтурботно, як може засміятися лише той, хто знає свій Ліс так чудово, що не може
