в ньому заблукати.
Паць бочком, бочком непомітно відстав і підкрався до Пуха ззаду:
— Пуше! — прошепотів він.
— Що таке, Пацю?
— Та нічого,— сказав Паць і вчепився Пухові за лапку,— Мені просто захотілося бути ближче до тебе.
.......................................
Коли Тигра перестав чекати, що друзі його знайдуть, і коли він стомився гуляти сам, без нікого, кому б він міг сказати: 'Ну, чого ж ви? Гайда!' — тоді він вирішив, що треба повертатися додому.
Так він і зробив.
Перше, що сказала Кенга, зустрівши його, це: 'А ось і наш любий Тигра! Ти прибіг саме вчасно: треба пити риб'ячий жир!' І вона налила йому повну чашку.
Крихітка Ру гордо сказав: 'А я свій уже випив',— і Тигра, проковтнувши все без передиху, сказав: 'І я свій теж'.
Після цього Тигра й Крихітка Ру стали подружньому штовхати один одного, і Тигра ненароком перекинув один чи два стільці, а Крихітка Ру ненароком — за компанію — перекинув ще один стілець, і Кенга сказала:
— А йдіть-но побігайте!
— А де нам бігати? — спитав Крихітка Ру.
— Підіть назбирайте мені шишок на розпал,— сказала Кенга й дала їм кошик.
І вони слухняно пішли до Шести Сосен і почали жбурляти один в одного шишками. За цією розвагою вони геть забули, чого сюди прийшли, і, забувши під деревом кошик, подалися додому обідати.
Обід уже кінчався, коли двері раптом прочинились і до кімнати зазирнув Крістофер Робін:
— А де Пух? — спитав він.
— Тигро, голубчику, а де Пух? — спитала Кенга.
Тигра почав пояснювати, що з ними трапилося, а Крихітка Ру почав пояснювати про свій Печивний Кашель, а Кенга почала їх умовляти не говорити разом. Отак і спливло багатенько часу, перш ніж Крістофер Робін уторопав, що Пух, Паць та Кролик блукають десь у тумані серед Лісу.
— Смішняки! — прошепотів Тигра на вухо Крихітці Ру.— А ось Тигри ніколи не можуть заблудитися!
— А чому вони не можуть, Тигро?
— Не можуть, і все,— пояснив Тигра.— Такі вони вже є.
— Отже,— сказав Крістофер Робін,— треба йти їх шукати. Ясно? Ходімо, Тигро.
— А можна, я теж піду їх шукати? — благально спитав Крихітка Ру.
— Тільки не сьогодні, мій любий,— сказала Кенга.— Нехай іншим разом.
— Ну, гаразд. А якщо вони заблудяться завтра — можна, я їх тоді розшукаю?
— Подивимося,— сказала Кенга.
І Крихітка Ру, який чудово знав, що це означає, пішов у куточок і почав тренуватися в стрибках. По- перше, тому, що мав бажання потренуватись, а по-друге, тому, що не мав бажання, аби Крістофер Робін і Тигра помітили, як йому гірко, що його не взяли.
......................................
— Хоч як це дивно,— сказав Кролик,— але ми умудрилися заблудитися. Це факт.
Усі троє відпочивали в невеличкій ямі з піском посеред Лісу. Пухові страшенно набридла ця яма, і він почав підозрювати, що вона просто-таки ганяється за ними, бо куди б вони не подалися, то обов'язково врешті-решт натрапляли на неї.
Щоразу, коли яма виринала з туману, Кролик переможно казав: 'От тепер я знаю, де ми!'; Пух сумно додавав: 'Я теж'; а Паць узагалі не казав нічого. Він силкувався придумати, що б йому таке сказати, але на думку спадали хіба що єдині слова: 'Ми заблукали, поможіть!', проте вимовити їх уголос було б, мабуть, нерозумно, адже поруч із ним були Пух та Кролик.
— Ну що ж, — сказав Кролик після тривалої мовчанки, під час якої він, очевидно, сподівався, що йому подякують за приємну прогулянку.— Треба однак кудись рушати, бо тут ми нічого не висидимо... В якому напрямку підемо тепер?
— А що, як ми... — неквапливо почав Пух,— що, як ми, коли оця Яма зникне з очей, спробуємо її розшукати знову?
— Який у цьому сенс? — спитав Кролик.
— Та бач,— сказав Пух,— ми оце досі шукаємо Дім і не знаходимо його. От я й подумав, що коли ми шукатимемо цю Яму, ми її обов'язково не знайдемо, і тоді ми, напевне, знайдемо те, чого ми нібито не шукаємо, а воно буде саме те, що ми насправді шукаємо.
— Не бачу в цьому ніякого глузду,— сказав Кролик.
— Це правда,— сказав Пух скромно,— глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути. Мабуть, із ним щось трапилося по дорозі.
— Якщо я піду геть від цієї ями, а тоді до неї вернуся, то, звісно, я її знайду,— сказав Кролик.
— А я подумав, що, мабуть, ти її не знайдеш,— сказав Пух.— Чомусь мені так здалося.
— Спробуй,— несподівано озвався Паць,— а ми тебе тут почекаємо.
Кролик зареготав, щоб показати, який Паць дурненький, і ступив у туман. Відійшовши на сто кроків, він обкрутився і пішов назад...
І після того, як Пух із Пацем прождали його двадцять хвилин, Пух виліз із Ями.
— Цього я й чекав,— сказав Пух.— А тепер, Пацю, ходімо додому.
— Пуше! — вигукнув Паць і затремтів від хвилювання.— Хіба ти знаєш дорогу?
— Ні,— сказав Пух.— Але в моєму буфеті стоять дванадцять горщиків із медом, і вони вже давно кличуть мене. Досі я не міг їх добре розчути, бо Кролик без упину торохтів, але якщо всі, окрім дванадцяти горщиків, мовчатимуть, то я напевне дізнаюся, звідкіля вони мене кличуть. Отак-то, Пацику. Ходімо!
Вони пішли, і Паць довгий час мовчав, аби не перебивати горщики з медом; а тоді він раптом тихенько кувікнув... а тоді сказав 'О-о!', бо почав упізнавати місцевість. Однак він ще не наважувався промовити це вголос, щоб не зіпсувати справи.
І саме тієї миті, коли він уже так упевнився в собі, що йому стало зовсім байдуже — чути поклик горщиків чи ні, — попереду хтось гукнув, і з туману виринув... Крістофер Робін.
— А-а, ви тут,— сказав він безтурботно, намагаючись удати, ніби він анітрішечки не хвилювався.
— Ми тут,— сказав Вінні-Пух.
— А де Кролик?
— Не знаю,— сказав Вінні-Пух.
— Гм... Ну, нічого, Тигра його розшукає. Він, здається, гайнув розшукувати всіх вас.
— Це добре,— сказав Пух.— Але я мушу поспішати додому, щоб підкріпитися, і Паць теж, бо ми досі не підкріплялися й...
— Я вас проведу, — сказав Крістофер Робін.
Він провів Пуха додому і прогостював там не одну годину.
......................................
А весь цей час Тигра гасав по Лісі й голосно-преголосно гарчав, щоб швидше розшукати Кролика.
І нарешті дуже Маленький та Сумний Кролик почув його. І цей Маленький та Сумний Кролик кинувся на голос крізь туман, і голос раптом обернувся на Тигру — на Доброго Тигру, на Великого Тигру, на Рятівного й Виручального Тигру, на того самого Тигру-вискочня, який вискакував — якщо він узагалі вискакував — краще за всіх Тигрів на світі.
— Ой, Тигро! — вигукнув Кролик. — Який же я радий тебе бачити!
ПРИГОДА ВІСІМНАДЦЯТА,
У якій Паць стає героєм
На півдорозі від Пухової хатки до Пацевої хатки було Задумливе Місце, де Пух та Паць іноді зустрічалися, коли йшли один до одного в гості. І в тому місці було так затишно й тепло, що друзям було
