— Ото ж бо,— сказав Кролик.— А куди?
— Ну, може, він щось шукає.
— А що? — спитав Кролик.
— Я саме про це й хотів сказати,— мовив Пух. — Мабуть, він шукає отого...
— Плямистого або травоїдного Скоровернуса?
— Еге, — сказав Пух. — Когось із них. Якщо його немає на місці.
Кролик суворо глянув на Вінні-Пуха:
— Здається, нічого путнього від тебе не доб'єшся,— сказав він.
— Ні! — сказав Пух. — Але я стараюся,— додав він покірно.
Кролик подякував йому за старання і сказав, що зараз він, Кролик, мусить провідати Іа, і Пух, якщо хоче, може піти з ним.
Але Пух, який відчув, що на нього 'нападає' новий куплет пісеньки, квапливо попрощався з Кроликом і сказав, що він, Пух, має почекати Паця. І Кролик подався далі.
Але трапилося так, що першим побачив Паця не Пух, а саме Кролик.
Паць прокинувся цього ранку мало не вдосвіта й вирішив нарвати собі букетик фіалок, а коли він нарвав букетика й поставив його в мальоване горнятко посеред своєї хатки, йому раптом спало на думку, що ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок для Іа. І що більше він про це думав, то глибше відчував, як то сумно бути віслюком, котрому ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок. І він знову помчав на галявинку, повторюючи сам до себе: 'Іа — фіалки', 'Фіалки — Іа',— щоб не забути. Бо такий уже сьогодні був день!
Паць нарвав великий-превеликий букет фіалок. Він щохвилини їх нюхав і почував себе невимовне щасливим, швиденько прямуючи туди, де мав звичку пастися Іа.
— Доброго ранку, Іа! — почав Паць трохи нерішуче, бо Іа був чимось зайнятий.
Іа підняв ногу й помахав Пацеві, щоб він ішов геть.
— Завтра,— сказав Іа.— Або післязавтра.
Паць підступив трохи ближче — поглянути в чому справа. На землі перед Іа лежали три палички, на які він уважно дивився. Дві палички з одного краю сходилися кінцями, із другого — розходились, а третя лежала на них поперек. Паць подумав, що то, мабуть, якась Пастка.
— Ой Іа,— знов почав він,— а я...
— Це маленький Пацик? — спитав Іа, не відриваючи очей від своїх паличок.
— Я, Іа, і я...
— Ти знаєш, що це таке?
— Ні,— сказав Паць.
— Це — А.
— О! — сказав Паць.
— Ніяке не О! Це — А! — суворо промовив Іа.— Ти що, недочуваєш? Чи, може, ти вченіший за Крістофера Робіна?
— Так,— сказав Паць.— Тобто, ні,— хутенько виправився він і підступив іще ближче.
— Крістофер Робін сказав, що це — А, отже, воно А є і буде. Принаймні доти, доки на нього хтось не наступить,— додав ще суворіше Іа.
Паць відскочив назад і понюхав свої фіалки.
— А ти знаєш, що означає А, маленький Пацику?
— Ні, Іа, не знаю.
— Воно означає Мудрість, воно означає Освіту, воно означає геть усі науки, про які ні Пух, ні ти не маєте навіть уявлення. Ось що означає А!
— О! — знову сказав Паць.— Тобто я хотів сказати 'Он як!' — квапливо виправився він.
— Слухай мене, маленький Пацику. У цьому Лісі товчеться казна-скільки різних та всяких, і всі вони кажуть: 'Ну, Іа — це ж тільки Іа, він просто осел, на нього можна не зважати'. Вони тут швендяють туди й сюди і кажуть: 'Ха-ха-ха!' Але що вони знають про А? Нічого! Для них це просто три палички. Зате для Освічених, завваж це собі, маленький Пацику, для Освічених — я не кажу про Пухів та Паців — це знаменита й могутня буква А. Так, так,— додав він,— це тобі не якась дурниця, що про неї знає кожен у Лісі.
Паць занепокоєно відступив іще далі назад і озирнувся, шукаючи допомоги:
— А ось і Кролик,— сказав він весело.— Привіт, Кролику!
Кролик поважно наблизився до них, мовчки кивнув Пацеві й сказав: 'Привіт, Іа',— тоном, який недвозначно свідчив, що не пізніше як за дві хвилини він скаже: 'Бувай здоров'.
— Іа, в мене до тебе лише одне запитання: що робить Крістофер Робін останніми днями вранці?
— А що я бачу зараз перед собою? — відповів Іа, не підводячи очей.
— Три палички,— не задумуючись, відповів Кролик.
— От бачиш! — сказав Іа Пацеві.
Після цього він обернувся до Кролика:
— Тепер я відповім на твоє запитання,— урочисто промовив він.
— Щиро дякую,— сказав Кролик.
— Що робить Крістофер Робін уранці? Він вчиться. Він здобуває Освіту. Він оболдіває — здається, він вживає саме це слово,— він оболдіває знаннями!.. У міру своїх скромних здібностей я теж, якщо я правильно засвоїв це слово, оболді... тобто, роблю те саме, що й він. Оце, наприклад, буква...
— Буква А,— сказав Кролик,— але не дуже вдала. Ну, гаразд, я мушу йти і повідомити інших.
Іа поглянув на свої палички, а тоді — на Паця.
— Як сказав Кролик? Що це таке? — спитав він.
— А,— сказав Паць.
— Це ти йому сказав?
— Ні, Іа, я не казав. По-моєму, він знає сам.
— Він знає? Ти хочеш сказати, що якийсь там Кролик знає букву А?
— Авжеж, Іа. Він дуже розумний, наш Кролик.
— Розумний? — зневажливо сказав Іа й щосили наступив на свої три палички.
— Ось тобі й Освіта! — з гіркотою сказав Іа-Іа, стрибаючи на своїх паличках, яких на ту мить стало вже шість.
— Ось тобі й Наука! — сказав Іа-Іа, хвицяючи копитами свої палички, яких на ту мить стало вже дванадцять.— Якийсь там Кролик усе це знає! Ха!
— Я думаю... — несміливо почав Паць.
— Не треба, — сказав Іа.
— Я думаю... фіалки — гарні квіти,— сказав Паць. — Він поклав перед Іа свій букет і чимдуж чкурнув геть.
Наступного ранку записка на дверях Крістофера Робіна сповіщала:
Я пішов у справах.
Скоро повернусь.
Ось чому всі мешканці Лісу — звичайно, за винятком плямистого чи травоїдного Скоровернуса — віднині знають, що робить Крістофер Робін кожного ранку.
ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,
У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа
На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла — виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: 'Поспішати не варто. Колись усі там будемо'.
Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!
Широка стежка, — така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, — вела із Широкого
