прибиратиме. Мама їй завжди говорила, щоб підтримувала порядок у своїй кімнаті, іграшки не розкидала, пилюку з поличок витирала, на килим нічого не розливала і хвалила її, мовляв, яка охайна дівчинка тут живе. Тому вона зараз і сердилася на грязюку на порозі, на випадково розбитий вазон і на нестерпний тупіт та бурмотіння. А ще всі про неї забули. Ніхто навіть з цікавості не заглянув до неї – усі чимось були зайняті. Їй же їсти хочеться...
...Розкрили слідство про вбивство – інакше цього не поясниш. Спершу підозрювали дядька Андрія: надто швидко він увійшов до цієї сім’ї. Був він винним чи ні невідомо. Завдяки своїм зв’язкам він відчепив від себе прискіпливих слідчих і зажив нормальним холостяцьким життям. Він не був розписаним з матір’ю Христини, а тому не являвся її опікуном і навіть не претендував на це. А навіщо? Йому й так непогано, без всякого зайвого клопоту. Христині хтось сказав чи вона підслухала, що невдовзі він виїхав до Словаччини: хтось запропонував йому там роботу і він відразу кинувся туди. Право над її опікою суд надав тітці Марині – кровній сестрі матері. Тітка Марина успішно вийшла заміж за якогось бізнесмена і тепер вважала себе мало не аристократкою, не зважаючи на те, що до цього вся їхня сім’я жила в комуналці на одну батькову (тобто діда Христини) зарплатню сантехніка. Тепер дівчинка жила в двоповерховому будинку на околиці міста, ходила в нову школу і щодня мала пару чистих білих носочків.
Якось вона йшла вулицею вся понурена у своїх думках, не помічаючи нічого навколо себе... Хтось штовхнув її – вона мало не впала в калюжу. Відчуття такі, начебто вона щойно прокинулась. Нарешті Христина усвідомила, що навколо неї цілий світ... І ота маленька музична крамничка також частина світу. Чому вона раніше її не помічала? Може, варто зайти?
Дівчинка довго ходила стелажами, роздивляючись яскраві, тьмяні, кумедні та в дечому химерні обкладинки альбомів. Назви виконавців ні про що їй не говорили і взагалі це вперше, коли вона бачить стільки музичних дисків – очі розбігаються. Глянувши на стінний годинник, вона вибрала найбільш, на її думку, привабливу обгортку і пішла до каси. Там стояв хлопець з незвичною, з її погляду, зовнішністю: в пірсингу і дредах. Він глянув на неї зверху трішки здивовано і дещо презирливо.
Чого тобі? – холоднокровно спитав він.
Ось, – Христина положила вибраний диск – хлопця перекривило.
Двадцятка.
Вона вишкребла з кишені гроші, дані їй на обід.
...Прийшовши додому, вона зачинилася в кімнаті, дістала зі свого портфельчика диск, вставила в програвач, лягла на ліжко, наділа наушники, розслабилась, натиснула на кнопку. Перша пісня... Миттю підскочила й кинула наушники на підлогу. Звідти долинали різкі звуки хард-року. Її серце мало не розірвалося від скрипіння гітари, потужних ударів по барабану та сильного голосу вокаліста. Це, це... Вона швидко підняла наушники й міцно притисла до своїх вух. Це не було добрим і не було поганим. Це було інше, не схоже на те, що вона зазвичай бачила і чула. Це просто унікально... Значить, існує інший, не схожий ні на що світ, в якому не має ні одного, ні двох варіантів – їх безліч. Значить, жити можна не тільки так, як їй показували, можна не дотримуватись правил, а створити свої. І ця стеля... Чому вона повинна бути обов’язково білого чи бежевого кольору? Чом би не сприснути на неї фарби? Різної фарби...
Вона була не такою, вона була іншою – вона це точно знала. Вироблявся особистий смак, формувалась індивідуальність. Все, що було до цього, стало нудним і сірим. Вона дивилася на інших людей і одно думала: як вони живуть в своїй тісній коробці? Відчинити вікно – це ж так просто...
Щодня вона приходила зі школи, зачиняла двері на замок, натягувала наушники – і все... Їй починало це подобатись: цей ритм, цей драйв, цей адреналін в крові. Складно і просто. Не існує ніяких компромісів – є лише дорога, одна-єдина дорога з гілками стежок, які потрібно ще протоптати, але дорога все ж найголовніша. Вона не має кінця й початку, її тіло звивається змією, її діти п’ють її кров, мов воду з джерела, її коханці – пісок і сонце, її дім усюди, її рука горне до себе кожного заблукавшого – вона незамінна, вона символ спокою і рівноваги, вона – це легко...
Одного дня Христина повернулась і не знайшла диска. Перерила всю кімнату начисто – немає. Вирішила спитати в тітки. Тітка сиділа на кухні, пила чай і дивилася в вікно.
Ви не бачили мого диска?
Отого з страшним малюнком – бачила.
І де ж він?
Я викинула його в смітник.
Навіщо ти це зробила?
На ,,ви”, моя дитино, на ,,ви”.
Яка вже різниця?..
Вона розвернулася й зачинилася у своїй кімнаті, а щоб нікого не чути, увімкнула радіо. Радіо відповіло їй піснею ,,Michelle”.
,,Так ось чому мені тоді згадалася ця пісня! Ну звісно, моя мама любила слухати ,,The beatles”, тому я підсвідомо хочу повернутися в той час, коли вона ще була живою. Тепер я знаю, чому мені так подобається ця група.”
,,Michelle” – це остання пісня з їхнього репертуару, яку вона чула.
Потім вона читала, багато читала. На її полиці зібралося стільки книжок, що якби їх всіх віддати на макулатуру, то можна було б заробити непогані гроші. Читала вона багато різних авторів, багато різних стилів, починаючи з чогось психологічного й закінчуючи брутальним фентезі. Згодом вона здайте свій стиль, в якому їй подобається читати, проте зараз йде процес дослідження й повної неосвітленості. Якось їй потрапила до рук книжка Харукі Муракамі... До цього вона зустрічалася з епізодами з порнографічним нахилом, але то було ніщо, порівнюючи з Муракамі. Такого детального і правдивого опису статевого акту ви не зустрінете ніде більше. Її руки тремтіли, літери розповзалися по сторінці, ноги були схрещені, проте це не врятувало її від спазмів та раптових конвульсій внизу живота. Подумки вона проклинала давню звично уявляти усе, що читає.
Тепер вона інакше дивилася на усіх хлопців. Мало того, на всіх здорових дорослих дядьків також. Їй просто раптом згадувались найцікавіші рядки з ,,Норвезького лісу” і вона починала боятися тих спогадів. Зрештою, її почали лякати й жінки, так як вони також беруть у цьому участь. А потім... потім їй раптом стало на це начхати. Вона просто зрозуміла, що із сучасним світоглядом в цьому немає нічого дивного, тим більше аморального. Її почало це приваблювати...
,,Я тоже хочу так кому-нибудь сделать!” – чомусь ця фраза, що належала Мідорі, найчастіше її переслідувала. Зрештою, кого в підлітковому віці не навідували подібні думки? Це вікове, це пройде. Так вона заспокоювала себе, вважаючи, що не потрібно зважати на такі капризи тіла...
Все закінчилось першим сексуальним досвідом. Було боляче, забруднене кров’ю простирадло й відчуття спустошення. Хлопець, що лежав поруч, бурмотів щось захекано, але вона так і не змогла розібрати, що саме. Чи просто не хотіла розуміти? Зараз будь-які слова не мали ніякого значення. Вона була розчарована. Розчарована тим, що все виявилось не таким, як їй здавалося. Абсолютно не таким...
Вона глянула на лежаче поруч парубкове тіло, що було повернуте спиною до неї. Тут Христина усвідомила, що не пам’ятає його імені. Прізвище ще більш-менш вона могла б сказати, а от ім’я... Колись вона його знала, довго знала, могла будь-якої миті вимовити його, а зараз вона не може згадати, на яку букву воно починається. Втім, вона до самої смерті так і не зможе пригадати, як звали того, хто позбавив її невинності – то була остання їхня зустріч. Почуття до нього були теплими, можливо, вона його любила, проте ця любов не залишила по собі нічого, про що можна згадувати довгими холодними вечорами перед каміном з кашкою запашної кави в руках, мрійливо глядячи у вікно. Вона притиснулась до його спини, до його широкої теплої спини, до його шкіри тулилась її щока, а дихання лоскотало крихітні тоненькі волосинки на хребті. Їй раптом захотілось ніжності, простої банальної ніжності, яка буває у всіх дівчаток її віку, коли серце огортає підліткова закоханість, коли перший поцілунок виходить зніяковілим та збентеженим і весь світ складається у один великий романс. Нехай хоч один день нагадуватиме її дитячу мрію.
Ти не сердишся на мене? – спитав він вже сонним голосом.
