Ось чому ти так пізно приходиш.
Осуджуєш?
Христина не знала, що відповісти.
Ну, дивлячись з якого боку глянути...
Не виправдовуйся, якщо боїшся сказати правду.
Я не виправдовуюсь.
І не бреши, коли тебе розкусили.
Емона опустила очі.
Ти не схожа на проститутку.
Не обов’язково оголяти тіло, щоб займатися брудною справою.
Вулична шпана розтривожила голубів.
Емона, це ти там? – почувся голос Карого.
Чорт, і вгледів таки!.. – незадоволено пробурмотіла вона.
Спускайся.
Навіщо?
Підеш з нами по складу тинятися.
Що ти там забув?
Нічого.
Тоді чому туди йдеш?
А раптом щось знайду: залишену куртку чи заначку.
Ну, то крім що...
Так ти ідеш чи ні?
Ні! – крикнула Емона.
Зразу би так...
Карий разом з іншими пішов далі. Емона подивилася на Христину.
Давай в подальшому не будемо згадувати про сьогоднішню розмову.
Христина невпевнено кивнула. Емона кинула їй м’яча...
Згодом вони йшли вулицею. Вечоріло й вони поверталися додому.
А ти йдеш сьогодні на концерт? – спитала Христина в середині розмови.
На який?
Там, де Чорний Ворон гратиме.
А... Точно. В скільки він, до речі?
Та вже повинен починатися.
Ти ж нікуди не поспішаєш?
Ні. А ти?
Також ні. Тоді ходімо?
Ходімо.
Тут звідкись взявся Карий, весь захеканий і запітнілий.
Ну що, дівчатка, побігаємо?
Він потягнув їх за руки за собою. Емона оглянулась і побачила кілька грізних чоловіків у формі, що гналися за ними.
Ти що вже натворив?
Я? Нічого... Просто опинився не в той час і не в тому місці. Нічого страшного, зараз відірвемось.
Не відірвались...
Їх посадовили в маленький міліцейський ,,бобік” і відвезли в відділок.
Ну, що зробив? Тепер ми всі змушені сидіти тут до ранку, а можливо й довше і все через тебе.
Чому відразу через мене?
А хто нас сюди затягнув? Хто захватив з собою?
Хіба я тоді думав? Вийшло якось саме пособі.
От тепер сядь і подумай! На щастя, час у тебе є.
Емона сильно злилася на Карого, навіть пхнула його раз ногою.
Христина нічого не казала, хоча також сердилася на нього.
Він же почувався винуватим, і все ж й не показував цього. Більше того, наговорював на безлад у владі. Звісно, в наш час це вже захисна реакція: якщо ти винен, звинувать когось іншого, якщо звинуватити нема кого, звинувачуй або природну стихію, або мертвих, або вищі органи влади – сам же стій до кінця. Ти брешеш і радий з цього, ти брешеш і отримуєш екстаз, ти брешеш і почуваєшся ЦАР-БОГОМ, ти брешеш самому собі... Совість твоя мертва. Внутрішній голос посварився з тобою через принципи. Страшно, що це так, страшно, що не можеш нічого зробити, страшно зажити інакше. СЕС – синдром егоїстичної свідомості. Ним хворіють абсолютно всі. Підчепити вірус легко (це відбувається мало не з самого народження), а от вилікуватися практично неможливо. Деяким все ж вдається – це буддисти. Не йоги як можуть подумати інші, а саме буддисти. Йога – це спосіб життя, внутрішній дух, якого потрібно зміцнювати, буддизм – це віра, а отже дух зміцнюється сам собою. Та тут таких немає. Трапляються якісь філософські роздуми на тему сенсу життя з боку високих міркувань, але це лише п’яні виходки – на ранок світогляд повертається на дев’яносто градусів.
Тихо там! – харкнувши, гримнув міліціонер. – Дістали вже.
У нього похмілля – цим все сказано.
Інший же, його напарник, спав на робочому місці з цигаркою в зубах, склавши ноги на стіл. Перетрудився бідолашний!
Ми тут надовго? – спитала Христина в Емони, коли вона перестала докоряти Карому, сиділа й надулась, як дівчисько, дригаючи ногою.
Якщо сидітимемо тихо, зранку нас вже відпустять.
Ну, провести одну ніч за межами дому не так вже й страшно.
Так, якщо тебе наступного дня знову не впіймають. Легше відразу прописатись.
Емона навіть під час розмови презирливо дивилася на Карого.
Чого вирячилась?
Нічого.
Карий хмикнув і показав свої жовті зуби. Потім, ігноруючи її, підійшов ближче до решітки і спробував висунути голову.
Чого тобі? – грубо запитав міліціонер.
Е-е-е... Начальничку, є що покурити?
Сигарет немає.
А трава?
Яка ще в біса трава?
Конфіскована.
Карий пристально дивився йому в очі.
Тут не можна курити.
Відколи?
Ти мені ще будеш свої претензії висувати?
Начальничку...
Закрив хавало!
Хлопець незадоволено повертається на своє місце. В очах Емони він читає насмішку. Він робить їй некоректний жест, який можуть зрозуміти тільки діти вулиці. Вона знову надувається.
Знаєш, Христино, хай це буде нескоро, але колись я йому понадаю ногою під дихало.
Стоп, як ти сказала? – міліціонер нахилився до решітки, обпершись об неї ліктем.
Вона, мало не запинаючись, вимовила слова:
Я сказала, що понадаю йому...
Ні, не це. Як ти її назвала?
