Їх не знайшли. Вони поїхали якраз перед тим, як туди заявився чергуючий патруль.
За півкілометра пробило колесо. В лиховісному передчутті вони покинули машину й побігли до лісу. Чорний Ворон біг останнім: він трохи затримався, дістаючи щось із бардачка.
Вороныско, шевелись давай! – підганяв його Сопляк.
Вже біжу, – з цими словами хлопець хлопнув дверима й послідував за ним.
Згодом вияснилось, що вони заблукали. Причому вийшло так, що хлопці були окремо від дівчат. Іншими словами, вони розбіглися в різні сторони. Чорний Ворон ще намагався докрикнути до них, проте у відповідь чув тільки Соплякове сопіння. Сопляк же не докладав до цього жодних зусиль.
Успокойся, пожалуйста. Ничего с ними не случится.
На Емону мені начхати...
А на Кристину?
Чорний Ворон промовчав.
Що ти від мене хочеш?
Чтобы ты наконец освободил себя.
Що-що? Від чого?
От властной дурости.
Хіба я в її полоні?
А ты думаешь, что я ничего не знаю?
А що ти знаєш?
Не играй со мной. Твоя красноречивость на меня не действует.
Хочеш про це поговорити?
Почти, – Сопляк оглянувся навкруги й помітив кілька великих каменів на краю галявини, що чимось нагадували обрядове місце для лісових шаманів. – Садись.
Чорний Ворон сів. Сопляк трохи походив туди-сюди, а потім сів і сам.
В принципі, в тиші міг би й одному посидіти.
Не сбивай меня! – майже крикнув на нього.
Гаразд.
Сопляк збирався з думками.
І що говорять в космосі?
Слышь, кто тут кому надоедает?
Я не казав, що ти мені надоїдаєш.
Тем не менее, ты хочешь от меня избавится.
Ти перебільшуєш.
Нет, хочешь.
З чого ти взяв?
Когда мы в последний раз ходили по бабам, подкалывали друг друга, пили?
Якщо тобі потрібен товариш по чарці, то так і скажи.
У меня сейчас нет настроения шутить.
То не жартуй.
Ты тоже.
Хочеш говорити по-серйозному? Давай. Тільки жодних натяків: розтягує час та й в тебе це погано виходить.
Отлично.
Я тебе слухаю.
Это я тебя слушаю.
Здраствуйте, приїхали. Я тут при чом?
Ты – действующее лицо.
,,Оце загнув!”
І що?
Расскажи-ка мне, мой друг, с чего это вдруг ты сорвался и притащил нас всех сюда? А? Говори, не стесняйся. Что, не можешь? Или не хочешь? Или же тебе просто тяжело признаться хотя бы себе?
Ти прийшов сюди, щоб познущатися з мене?
Нет, я хочу, чтобы ты все понял. Вот сколько лет мы с тобой знакомы? Много, я знаю. И за эти годы я настолько тебя изучил, что могу предугадать каждую твою мысль, прежде чем она появится у тебя в голове. Только я могу чувствовать то, что чувствуешь ты.
...Сопляка мучило дивне відчуття – чи то невдоволеність, чи то покинутість. Він вже більше тижня пив сам і його від того нудило ще дужче, ніж завжди. В нього враз скопилось стільки слів і стало нікому їх розповісти. Зробилось нудно і тихо.
Їдучи в машині, Чорний Ворон мовчить. Котрий раз він забирає його з роботи, а той все мовчить. І не розказує, як він сьогодні проспав, як мало не переплутав бланки чи хоча б хто сьогодні грав в кафе і де хто сфальшивив. Теми раптом вичерпались. Він мовчав.
Того вечора, коли Чорний Ворон репетирував перед концертом і Христина (як завжди!) була з ним, Сопляк стояв у коридорі неподалік від прочинених дверей і слухав їхню розмову. Він розказував їй те, що міг би розказати й йому (чому ж не розказує?). Він впізнавав цей голос: голос серйозності, відкритості, а головне довіри... Чорний Ворон так рідко довіряє людям. А якщо він довірився комусь, то все – він прив’язаний до того на все життя. Такий вже він. Мрійливий скептик-романтик...
Сопляк пішов звідти: він більше не бажав вдихати те повітря, яке враз стало солодким від їхніх слів. Йому просто гидко. Він іде заповнювати себе алкоголем.
У барі було небагато люду. Він замовив те, що й завжди – розбавлений горілкою портвейн зі шматочком лайму. Не встиг він закусити м’якоттю цитруса, як до нього підсів незнайомий чоловік.
Ви не проти? – поцікавився він.
Сопляк помахав головою.
Чоловік замовив те саме, що й він. Це дещо насторожило Сопляка: більше ніхто нізащо в усьому світі не замовить те, що замовляє він. Принаймні, в цьому місті.
Вы откуда? – поцікавився він.
Я? – запитав чоловік, здивовано вказуючи на себе.
Да-да, вы.
Ну... важко сказати... Я з відусюди.
Это как?
А так: для мене не існує чужої землі.
,,Бомжара какой-то. А туфли у него дорогие... Интересно, откуда в уличных бродяг деньги на такие туфли?”
Вы много путешествуете?
Чоловік кивнув.
И что ныне творится в мире?
Нічого особливого: люди, жебраки, падаль і багато машин. Всюди одне і теж. Ті самі біди, ті самі проблеми.
И у меня тоже проблемы, – зітхнув Сопляк.
Кожен, хто сюди приходить, має проблеми... Розказуй.
Та что тут рассказывать? Я, простой человек, жил своей жизнью, никого не трогал и вдруг бац! Мир начал крушится.
Простата?
Тьфу на тебя! Нет-нет. Женщина!
О-о... Раз так, то це надовго.
Незнайомець клацнув пальцями, адресуючи цей жест бармену – це означало, що слід долити випивки.
Мы с ним ну просто не разлей вода. Но он...
...був кращим і вона пішла від тебе до нього, – перебив його чоловік.
Все не так банально. Была ДРУЖБА, понимаешь, ДРУЖБА! Не какой там пшик, а НАСТОЯЩАЯ
