одну кімнату доведеться заперти на замок. Ти ж пам’ятаєш, хто жив у тій, іншій кімнаті? Досі дивуюся, як ти того нелегкого дня додумався поселитися в мене. Мабуть, це було невипадково. Я ж міг би вбити себе, а ти слідкував, аби я тихенько не розкрив собі вени. Хочеш таємницю? Будь у мене ніж, я, не задумуючись, зробив би це зараз. Звісно, можна і гілкою, проте це довго, а я хочу відразу, одним помахом, щоб бризнула кров, мене струсонуло і я впав замертво. Хочу вмерти швидко, як ти... Та, видно, не судилось. Але я мучусь від такого життя! Мучився тоді і мучусь зараз. Тепер я ненавиджу свої руки – на них забагато чужої крові. І я... – на очі накочували сльози. – Мені байдуже, що ти на це думаєш. Вкінці-кінців, я маю право поплакати хоч раз. Без схлипувань, просто сльози. До цього я ніколи не знав, які вони на смак, а зараз відчуваю, що мої губи солоні. Почуваюсь ідіотом, що аж коли дізнався про це. Шкода тільки, що ти не встиг.
Полум’я почало затухати і він підкинув туди трішки сухих гілок. Потім витер рукою собі під очима.
Пробач мені мій егоїзм, пробач мою безвідповідальність, пробач, пробач...
Він зігнувся і накрив голову руками, кілька разів повторивши останні слова. Коли ж розігнувся, полум’я вже починало тліти. Він знову підкинув сухе гілляччя.
Прямокутна кімната. Напівтемрява. Квадратне вікно в кінці цього ,,пеналу”. Замість картин – дзеркала. Канделябр на столі. На каміні японська банка з порохом колишнього друга... чи ворога. Не важливо. Біля вікна стоїть чоловік – полковник. Він дивиться як сад вкривається снігом.
Релаксує, релаксує, релаксує...
До кімнати вривається молодик зі світлим пушком над губою. Судячи по одягу, він гусар.
Стій де стоїш, – наказав суворий чоловік, не даючи тому добігти до середини (він завжди любив середину).
Здоров’я бажаю, товаришу полковник! – проторохтів гусар.
Руку до пустої голови не прикладають.
Винен. Дозвольте...
Ні.
Я все таки...
А ти спробуй.
Думаєте, не посмію?
Здивуй мене.
Гусар глянув в одне дзеркало. Усміхнувся і від того ж таки здригнувся.
Не кривляйся.
Як ви дізнались? Ви ж стоїте спиною до мене!
Запам’ятай, салаго, на все життя: у справжнього офіцера всевидяче третє око знаходиться на...
Потилиці?
На задниці!
Так от чому ви ніколи не сідаєте.
З чим прийшов?
Та просто так... поговорити про те, про се...
Я тобі що баба якась?
Ні, товаришу полковник! Хоча вам би підійшов жіночий образ...
Не підлещуйся.
Вибачте! В мене скопилось забагато сперми в стегнах і, схоже, вже підходить до мозку.
Полковник зітхнув.
Розумію...
То може...
Нагинайся!
Моя позиція більш виграшна.
,,А він має рацію.”
Гаразд, дозволяю тобі мастурбувати.
Нарешті.
Але не в моїй присутності.
Дідько!
Що там?
Я згадав: в нас закінчились крекери.
Закінчились крекери, – монотонно повторив полковник, – крекери закінчились. Чому вони закінчились?
Гусар з недорозумінням глянув на спину старшого по званню і здвинув плечима, розгублено озираючись по сторонам.
З’їли, напевно.
З’їли? З’їли?! Знаю я, хто їх з’їв – ненависні французи! А знаєш, хто з’їв найбільше? Наполеон Бонапарт! Хитрий лис. Думаєш, провів нас усіх під Смоленськом як останніх ідіотів? Чорта з два! Я придумав план, геніальних план, і я не скажу його нікому, навіть собі.
Дозвольте сказати.
Не дозволяю.
Ви не Кутузов.
Я знаю.
І зараз не 1803.
А хіба Наполеон зі своєю армією ступив на землю руську у 1803 році?
Просто я погано вчився в школі.
Помітно. Але ти був близько.
Наскільки?
Не вісімсот, а дев’ятсот.
Ви також погано вчились в школі.
Цить!
,,Шифрується.”
То який зараз рік? – прицмокнув полковник язиком.
Не знаю.
Запій?
Затяжний запій.
Ну звісно. Вам би тільки пити й пити...
Ви ж пили зі мною з однієї кружки на брудершафт!
,,Докотився.”
А проти кого воюємо?
Проти тарганів.
Так їх вже майже немає.
Це не заважає нам вести проти них воєнні дії.
Але раз тарганів немає, – полковник замислено потер борідку, – значить, скоро кінець світу.
Так точно!
,,Грудень 2012 року. Треба капітулюватись. ”
Ви навіть не Штірліц.
Настрати.
Хм, – гусар саркастично усміхнувся, але цього разу не ризикнув глянути на себе в дзеркало.
До справи.
Як ви дивитесь на те, щоб сходити в боулінг?
З тобою?
Хоча б, – хлопець сумно опустив голову.
Будеш замість кулі.
Слухаюсь!
