Судячи по їхніх обличчях, наступний істеричний напад сміху має ось-ось відбутися. Та чомусь вони глянули на Чорного Ворона й напад наперед запобіжено – той стояв в сторонці й дивився на них очима замкненого у клітку звіра. Перед тим як піти, він плюнув на палаючий кінчик своєї сигарети й кинув її в урну.
Став в загальну чергу й купив собі кави. Вона виявилася несмачною, проте зігріваючою.
...Хай іде. Якщо їй наплювати, то хай іде до чортової матері! Він не сумуватиме за нею. І взагалі не думатиме про неї. НІКОЛИ! Ніколи... Коли вона зникне з його життя, він питиме, питиме до того часу, поки алкоголь не зітре залишки її файлів з його бази-пам’яті. Він доведе себе до півсмерті. І все заради того, щоб прокинутися одного хмільного ранку й зрозуміти, що не може згадати, що відтепер цей період назавжди викинуто з голови. Він житиме далі. Поки знайомий біль у грудях не змусить скоїти суїцид...
Будеш допивати? Ні? Дякую.
Ще мить і Емона зникла з його очей. І залишки кави також...
Він сидів сам. Коло вікна. Дивився, як сонце заходить. Зараз йому хотілося побути одному, одному серед натовпу людей. І покричати. Просто покричати... Скоро поруч хтось сяде і він почне соромитись своїх думок. Хоча, зрештою, яка тому різниця? Думає про що хоче – його законне право. А той наближається. Він уже сідає... Чи, може, ВОНА?
Готовий продовжити подорож? – Христинин голос пробрався в його свідомість.
Він обернувся, глянув на неї (вона таки справжня), ніби запитував: що ти тут робиш?
А я помінялася місцями, – поквапилась вона відповісти. – До того ж, йому, видно, байдуже де і з ким сидіти.
А тобі?
Якийсь підступ ховався за цим питанням, чи не так?
Якщо є така можливість, чому б нею не скористатись?
Невже моя присутність настільки цінна?
Я б сказала безцінна.
Не знущайся.
Він відвернувся до вікна.
Чим тебе це не влаштовує?
А що тут може влаштовувати?
Ти просто відповідаєш питанням на питання.
Інакше відповіді не уникнеш.
Навіщо її уникати?
А ти просто підтримуєш розмову, хапаючись за кожне слово.
,,Він нестерпний!”
Що тут поганого?
Нічого. От тільки наші бажання розбігаються: ти хочеш розмовляти, я – ні.
З чого ти взяв, що я хочу розмовляти?
А чого ти хочеш від мене?.. Тільки не кажи, що сексу.
Вона вдарила його по нозі.
Ауч!.. Що я такого сказав?
Ще й питаєш...
А чом би й ні? Поки маршрутка стояла, можна було зайти за он той маленький кіоск з біжутерією, до якого б точно ніхто не підійшов. Думаю, сім... ні, шість хвилин нам би вистачило. Це якщо без всяких там пестощів, прелюдій... Тільки сам акт. Вставив-розрядив-пішов.
Хм...
Та я одним рухом довів би тебе до оргазму.
Та ну? І давно ти про це думаєш?
Це лише слова – не сприймай буквально.
То я тебе фізично не приваблюю?
Це звучало так, ніби вона питала в нього: ,,Хочеш мене трахнути?” Вона дійсно так сказала? Не прямо, звісно, та все ж. Скоріше за все, йому просто здалося.
Він (для виду) сковзнув поглядом по її тілу знизу вгору.
Просто я про це ніколи не думав.
І знову відвернувся до вікна.
Мелькали чорні тіні дерев, зливаючись з фарбами ночі. Колеса терлись об асфальт, тягнули все ту саму пісню. Світ заплющив очі, увімкнув автопілот і зробив вигляд, що його не існує. Хай тепер усім керує та, що заколисує сонце, що розкриває свої воронячі крила, затуляючи небо, і якій байдуже до всього, що відбувається в людських душах. Хай спокій ходить землею – тихі його кроки – хай веде за руку тишу. Такий закон, такий порядок.
VIII
Чув про Мішку?
Чув. Шкода, а непоганим хлопцем був.
Що правда, то правда.
Роботящий.
І не пив ніколи.
І допомагав усім чим міг.
І дівчата його любили.
І через таку дурницю...
Мовчанка.
А в мене якраз ворота перекосились... Хто мені тепер допоможе?
Може, Віталик, як приїде, чимось...
Та що він там може?
Ну, він же в тебе, начебто, хлопчина міцний і, здається, не дурний.
Це тут він розумніший за нас з тобою разом, а там, у городі, чисто тобі присцята муха!
І що він там?
Та нічого! Обкрутила його там одна „женщина”, старша від нього на п’ятнадцять років, от він і ходить за нею, як миленький.
А, може, вона з ним награється-награється та й кине?
Авжеж. Уже догралися.
До чого?
До пуза. Він же, дурненький, не подумав, що від цього діти народжуються.
А якщо він і не знав?
Знав, прекрасно він там знав. Не знав тільки, як його обійти. От, влупив би там йому хтось лопатою межи очі, зразу б мізки прочистились! А так...
Ну, що ж, приймайте тепер невістку.
