людям. І знаєш що? У того мужичка інсульт стався. Ні, не помер, живий. У поліклініці зараз лежить. Думаю, коли його звідти випишуть, суничці ці або кури поклюють, або сонце попалить. А я ж нічого поганого не бажав. Просто виринула інформація, от і все.
Так значить, ти передчуваєш щось недобре?
В основному. Хоч трапляються винятки. Вийшов я якось на вулицю. Світить сонечко, повітря тепле й вологе, край загорожі зеленіють перші паростки трави. Ну, думаю, чудовий день. Що тут ще додати? Зустрівся я того ж дня з одним чоловічком. Натрій мій був настільки піднесеним, настільки гарним, що я не втримався й поділився враженнями з цим чоловічком. Ну, розпирало мене від весни! Він зі мною погодився й сказав, що шкода тільки що немає корівки чи кози як мінімум, бо вже можна помаленьку виводити пасти. А я ляпнув, не подумавши, що нічого страшного буде в тебе коза. Він не повірив, сказав, що грошей немає й найближчим часом не намічається. Трохи незручно було. Чоловік хороший, а проблем вистачає, ще й я нагадав про неприємності. Розійшлися. Проходить два тижні, а в нього в дворі козенятко прив’язане пасеться. Я в нього питаю, мовляв, хто до тебе водить козеня пасти. Я він каже, що це його. Знайшов на днях загублену заначку, що на чорний день беріг і забув, де її сховав. Місяць шукав і не міг найти. А тут прямо перед носом лежить... Ну, от так і буває, скажеш щось навмання, а воно і правдою виявляється. Скажеш, співпадіння? Ні, доля.
Судячи по тому, як він з нею розмовляє, він дуже любить побазікати, при чому байдуже про що, аби було з ким. Це її трішки заспокоювало, бо ж набагато страшніше, коли поруч замкнений в собі мовчун, ніж таке трендло.
Тим часом вони вже дійшли до його дому – невеликої землянки з крихітним сарайчиком на самому краю села. Всередині землянки була всього лише одна кімната: мазана піч, односпальне скрипуче ліжко, стіл, дві лавки, миска поруч з умивальником, набір-мінімум кухонного приладдя (тільки саме найнеобхідніше, без розкоші), ткані килими на дерев’яній підлозі, списані сторінки невдалої макулатури, відерце з водою і кружкою поруч, корзинка з картоплею, саморобна мишоловка в кутку (баночка, підперта п’ятаком, під якою лежить шматок сала), віник з совком, балон з газом для приготування їжі (щоб не таскати дрова кожного разу) – звісно, не царські хороми, проте є де розвернутись. Чисто, прибрано, затишно.
Не подумай, ніби я когось чекав. Просто люблю порядок. Привичка ще з дитинства – нічого не можу з цим зробити.
Нічого, – байдуже сказала вона, оглядаючи мотлох на полицях – збірка найефектніших примірників з чорного ринку.
Де ж той рюкзак? Знаєш, інколи в цьому порядку практично неможливо нічого знайти. У бардаку, мабуть, легше: усе на видноті.
Угу.
„Походеньки на кладовище”, „Міцні історії за чаркою первака”, „Коти, свічки, ножі і все, що з ними пов’язано”, „Біблія по-чорному”, „Ази нумерології та астрології”, „Бачення потойбічного” – перелік декількох книжок невідомих авторів. Весело ж йому тут читається!
Ти захоплюєшся окультизмом? – спитала раптом Христина.
Є трохи. В основному вивчаю, хоч дещо із тих речей я особисто перевіряв.
Що саме?
Перетворення на жабу.
Не смішно.
Гаразд, давай без жартів. От, наприклад, недавно я спробував виростити кімнатну рослину без світла, води та удобреної землі. Тільки спеціальними приворотами та розігрітим у вогні церковної свічки ножем.
І як?
Подивись, там на підвіконні є накидка, а під нею вазон. Заглянь, тільки постарайся сильно не відкривати.
Христина обережно припідняла чорну непроникну накидку й краєм ока зиркнула туди – рослинка жива, квітуча, без видимих ознак чогось бракуючого.
Вражає.
Атож. Яскравий приклад сили думки й навіювання. Такому за раз не научишся – роки тренувань...
А що ти ще можеш?
Ну-у... – він задумався. – Я можу показати тобі один дуже простий фокус. Не думаю, що це тебе чимось здивує, проте це також плід контролю над собою.
Максим відкрив шухляду, дістав звідти свічку, захопив сірники й розклав це на столі. Почекав, поки вона підійде роздивитися все більш детально. Запалив свічку.
Мої дії дуже прості й передбачувані, – він водив долонею по полум’ї свічки. – Шкіра не обпікається, коли рука розслаблена, рухи швидкі і точні. Ти могла проробляти за своє життя так сотню разів. Проте ти б ніколи не наважилася б зупинити, – він більше не розмахував рукою, а затримав її, зрізавши полум’я навпіл, – бо тоді б ти відчула біль, відчуття опіку пробудило б твої нервові закінчення і вони б за одну наносекунду передали мозку інформацію про подразнення – ти б відсмикнула руку. Всі ці штучки з самонавіюванням просто б не спрацювали. Я ж не усвідомлюю болю. Моя сконцентрованість блокує перебіг інформації й вона просто не доходить до адресата, губиться по дорозі. І якщо в першому випадку організм не встигає зреагувати, то тут він просто не може це зробити. Це обман фізіології, протиріччя всім законам біології і не тільки. Ти можеш подумати, що це гіпноз. Та я стою тут поруч й розмовляю як цілком адекватно мисляча людина, без кодованих фраз та монотонного бубніння. Мій погляд може спрямовуватись на стелю, двері, вікна, перескакувати на тебе й на твоє взуття. Загіпнотизований же зациклюється на одній точці. Значить, моя свідомість увімкнена й працює в звичайному режимі. Просто не пропускає зайву інформацію. Ось так.
Він показує долоню – на ній жодних слідів наслідку експерименту.
Це дуже просто, коли ти володієш собою й диктуєш подальші дії.
Про всяк випадок він взяв шматочок паперу й спалив його, щоб показати, що свічка звичайна й без всяких домішок.
І скільки часу потрібно, щоб такому навчитися?
Достатньо. Хоча існують люди, які можуть обійтися без медитацій. Вони народжуються з такою патологією – не звертати уваги не біль. Це психічне. Вони вразливі до іншого: зради, самотності, забуття, презирства, зверхності, розчарування, розбиття сердець – до болю морального, а не фізичного. У важкі хвилини вони можуть запросто загнати собі під шкіру скло, загасити об себе недопалок чи то пак порізати ноги. Зараз дуже модним стало підвішування тіла на рибальські гачки – це є також одним із проявів хвороби. Тінейджерський варіант, так би мовити.
Мазохісти?
Щось на кшталт цього. Їхня проблема в тому, що вони позбавлені тепла, що вони не можуть знайти нікого, хто б дав їм це тепло. Людські комплекси.
Він трохи відволікся, глянувши на свою зібрану торбину.
Я, мабуть, забагато усього понакладав. Потрібно половину прибрати.
Так значить, всі вони самогубці? – спитала вона, поки він ще не відійшов від столу.
Це тільки на перший погляд. По-справжньому вони абсолютно не схильні до суїциду: надто люблять життя.
Тоді навіщо?
Я ж тобі вже говорив, що це психічне, що їм чогось не вистачає і таким чином вони намагаються заповнити порожнечу. Просто спробуй їх зрозуміти.
Христина замислилась над цим.
Максим дмухнув і загасив свічку.
Емона сиділа на килимку й пила з пляшки вино.
Звідки ти це взяла? – спитав Чорний Ворон.
Під крісло закотилось.
Ану дай-но.
Хлопець взяв й трішки відпив.
Непогано, – сказав він, розсмакувавши його підсолоджений смак.
