Про що ти думаєш?
Про різне. От раніше, коли був ще малим, мені дуже хотілося вийти на велику сцену, оволодіти слухачами, щоб ми вдвох їх підкорили – я і моя гітара. Знаєш, я майже цього досяг... Та група, в якій я грав, розпалась. Я був надто близько... Тоді думав про повернення в цю групу чи приєднатися до іншої, бо на той час зрозумів, що грати одному це одне, а от бути частиною чогось, навіть не дуже важливого, це дійсно... щось значуще!
Так значить, ти мрієш?
Мрієш... – він задумався. – Так, скоріше за все... мабуть... звісно...
А зараз мрієш, хоч інколи?
„О так! – захотілось йому їй сказати. – Звісно я мрію! Постійно. І коли я мрію, то мрію про твоє волосся, про твої поцілунки, про ліве вушко, куди я шептатиму лагідні слова...” Та замість цього він мовив категорично:
Ні.
Та потім таки виправився:
Та знаєш, щоправда я не зовсім впевнений чи можна назвати це мрією, але все своє життя до мене приходили думки, що було б чудово мати свій дім, куди б можна не просто повертатися, а відчувати, що то та сама рідна домівка, де все своє, де б я почувався на своєму місці, у своїй стихії. І обов’язково, щоб на мене хтось чекав. Байдуже, хто, аби тільки чекав. Коли ж я входитиму, відразу кинеться на шию, почнуться запитання: де ти був? з ким зустрічався? що бачив? чому так пізно?.. Дрібниці, а приємно. І більш нічого не треба, лиш знати, що я комусь потрібний, що є для кого жити. Нікого рідного по крові я не маю, тому не зовсім розумію, що таке сім’я, але якщо вона в мене буде – до біса всі мрії!
Легенький вітерець тормошив волосся.
Цього я ще нікому не говорив. Навіть Сопляк, який знав про мене абсолютно все, ні про що не здогадувався.
Значить, я знаю більше за нього.
Так, ти знаєш дві мої таємниці.
А друга яка?
Що я обожнюю вина.
Не така це вже й велика таємниця.
А я натомість знаю твою.
Мою?
Про те, звідки ти. Чи вже забула?
Ні, не забула.
Обоє раптом замовкли.
То завтра тебе вже не буде?
Не буде.
Підеш назавжди?
Назавжди.
Пам’ятатимеш про це місце?
Мабуть.
А про мене?
Хлопець принишк в очікуванні.
Давай не будемо продовжувати цю тему.
Тоді давай просто спати.
Він відвернув голову в інший бік й зітхнув так, наче й справді зібрався поспати.
Образився?
Ні.
Щоб ти не сказав, я знаю, що образився.
Якщо я кажу ні, значить ні.
Вона притулилася ближче.
Я не хотіла тебе засмучувати.
Все нормально, не переймайся.
Подув легенький вітерець – стало холодніше.
Ти час від часу думаєш про Сопляка?
Не подобається йому напрям розмови. До того ж стає важко в животі й його мало не починає нудити.
Чому ти про нього заговорила?
Не знаю. Згадався він мені – от і все. Так думаєш чи ні?
Думаю.
Часто?
Так... І через це я почав менше спати.
Все ще почуваєшся винним?
Ну звісно. Чужу кров не так просто з себе змити.
Жалкуєш про скоєне.
Як і раніше.
А знаєш, мені часом здається, що я чую його голос.
Він ось-ось виблює.
Що він тобі говорить?
Нічого особливого. Скаржиться, що йому скучно і що ти невдаха, бо забув вдома ключі.
Чорт, дійсно забув! – пробурмотів він, понишпоривши по кишенях. – Нічого, над дверима сховані запасні... Стоп, виходить, ти дійсно його чуєш? Як це в тебе виходить?
Важко пояснити. Я сплю, бачу сон, звичайний сон не пов'язаний з нічим потойбічним чи надзвичайним, а коли прокидаюсь, чомусь думаю, що чула його уві сні, хоча це не так.
Наступного разу передай йому моє вітання.
Уже передавала.
А він що?
Сказав, що в тебе тхне з рота і що дарма ти поголився.
Він нічого в цьому не тямить.
Атож. Якби ти не поголився, зараз би кусався своєю щетиною.
А може мені дійсно не голитися кілька днів, відпустити борідку – мені б личило.
Ні, не личило б.
А ти уяви.
Хм... Ти схожий на мушкетера.
Ти неправильно уявила. Поміняй стиль.
Ну і що? Суть від цього не помінялася – ти як був смішним, так і залишився.
Це ти просто не розумієшся на чоловічій красі. От підростеш, будеш шаленіти від цього.
Ой, а ти там розумієшся?
Так, розуміюсь, хоча, на відміну від тебе, не заглядаюсь на чоловічі сіднички.
Хто заглядається? Я?
Хіба ні? Чи тебе не приваблює протилежна стать?
Приваблює... Просто не треба робити із мене німфоманку.
Шкода, тобі б личило.
Не правда.
Тютілька-в-тютільку.
Не видумуй.
Ти б підстерігала мене, чекала, поки я не залишусь сам, щоб притиснути до стіни...
Ні...
Розстебнути і облизати соски...
Ні...
