Вони вийшли із фургона й поро прямували до готелю, на стоянці якого й стояла ця машина. Дядечко весь той час, поки вони переходили дорогу, спостерігав за Емоною. Та вона його, схоже, зовсім не помічала. Чомусь він вирішив сісти під стіною й зачекати, дістаючи з пачки сигарету.
У холі готелю було людяно й гамірно: всі сходились на обід. Він міг би бути в тому ресторанчику на першому поверсі. Відвідувачі розсілись по своїх місцях, деякі з них вже почали трапезу. А його серед них немає. Може, вони помилились? А машину можна продати, вкрасти вкінці кінців. Та це вже навряд: кому потрібна та неустойка? Значить, потрібно ще почекати.
І ось з’явився Максим: пригладжений, зачесаний, у новому костюмі – картинка! Ніхто б ніколи не повірив, що він є власником тієї розвалюхи. Лавірував між столиками, з деякими вітався кивком голови (як зі змовниками), і врешті-решт всівся коло барної стійки.
Піду з ним поговорю, – сказав Чорний Ворон.
Тільки пику йому не натовчи, – кинула Емона.
Ти надто поганої про мене думки – тут же повно свідків!
Непомітно Чорний Ворон сів поруч та поклав руку йому на плече, давлячи великим та середнім пальцями на шию, аби той не встиг втекти, й промовив:
Не пригостиш свого давнього друга випивкою?
Так, звісно, – в голосі Максима чулося нервове тремтіння. – Ти що будеш?
Вино. Біле вино. Сухе, напівсолодке.
Максим зробив замовлення.
Не дивися так на мене! – сказав йому Чорний Ворон.
Як?
Начебто я тебе тут зараз пристрелю.
Подали вино.
До речі, це ти купив дзеркало?
Якби й так, то хіба я б тут був?
Хм, логічно. Залиш пляшку, – попросив Чорний Ворон бармена.
Хіба ти не розправишся зі мною?
Не сьогодні. Немає настрою.
То що ти зробиш?
Він спустошив бокал.
Подивись назад.
Максим обернувся – в іншому кутку зали він побачив Христину та Емону. Йому стало не по собі.
Бачиш її? – запитав Чорний Ворон наливаючи собі і йому.
Бачу.
Невже ти хочеш скривдити це миле створіння?
Не хочу.
Тим не менш ти це зробив... Тримай, випий зі мною! – Він осушив ще один бокал. – Знаєш, за що я люблю вино? Не знаєш? Від вина я не п’янію. Принаймні, відразу.
Що ти від мене хочеш?
Для початку, поверни те, що ти взяв.
Максим виклав стопку грошей і поклав зверху ключі.
Дещо я вже витратив. Це лише частина, інша – в номері під матрацом.
Отак би й відразу, – Чорний Ворон заховав гроші.
Це все?
Розігнався.
Що ще?
Послухай мене уважно. – Хлопець знову порозливав вино. – Якщо ти ще раз трапишся на моєму шляху і, не дай Бог, ще раз засмутиш її, клянусь, я не стримаюсь. Мені байдуже, як ти далі житимеш, чим зароблятимеш і як помреш. Торкнешся її пальцем – залишися калікою. – Він пригубив вино, похлопав його по спині. – На все добре.
Піднявшись, Чорний Ворон відрахував кілька купюр і поклав їх на барну стійку.
Розплатишся за випивку.
Кімната була велика й дуже гарно прикрашена. На вікнах висіли масивні штори, на комоді, біля великого та зручного ліжка, стояли дорогі статуетки та старовинна ваза. Внизу розлігся м’який килим, по якому приємно ходити босяком. Напроти ліжка стояв телевізор з широким екраном та величезними колонками біля нього. За іншими дверима знаходилась ванна, в якій можна як прийняти освіжаючий душ, так і розлягтися в просторій ванні. Одним словом – люкс!
Христина зайшла умити своє лице під проточною водою. Двері залишила відчиненими.
Так ось куди пішли наші гроші! – висказала Емона.
Прошу не узагальнювати, – поправив її Чорний Ворон.
Ой-йо-йой... Краще дай мені покурити.
Тобі і так ніхто не заважає.
Ти знаєш про що я.
Він дістає пачку сигарет, задумливо чеше підборіддя, засовує пачку назад до кишені й розводить руками.
Вибач, але мені теж треба щось курить. Ладно-ладно, тільки не кривися так. Ось тобі гроші – можеш купити хоч з десяток.
Емона вийшла.
Слідом за нею відразу ж вийшла з ванної Христина.
Ти як?
Не діставай хоч ти.
Вона сіла на ліжко.
Я й не дістаю. Просто ти так цього хотіла – повернутися додому – от я й подумав, що це має бути для тебе удар.
А ти не думай.
Це гра?
Яка ще гра?
Зрозуміло.
Він сів поруч.
Не хочеш нічого сказати?
Ні, – відповіла вона. – А ти?
,,Якби ти тільки знала, щоб мені хочеться зараз виказати.”
Також.
То в чому справа?
Ні в чому.
От і все.
Христина відкинулась на ліжку, далеко простягнувши руки, що вони звисали з іншого краю. З цього положення вона може споглядати його спину.
Тобі ніколи не хотілось двох протилежних речей одночасно?
В смислі?
Не обертайся. Тобі, наприклад, ніколи не було і холодно, і спекотно? Не хотілося ніколи солодкого і солоного?
До чого це?
Не ухиляйся від відповіді.
Ні, ніколи. Я завжди знав, чого хочу, тому це почуття двоякості мене якось обминуло.
Ясно.
А в тебе?
