Так. Нещодавно. Буквально кілька хвилин тому.
І як?
Ніяк. Я досі не знаю, що для мене важливіше.
Далі вони мовчали. Не те, щоб їм не було про що поговорити: інколи тиша може розповісти більше ніж купа пустих слів. Це дало їм обом можливість трішки пороздумувати. Чорний Ворон не слідкував за ходом своїх думок: то спланував, як він повертатиметься до Бюріеду і як вмовлятиме Христину залишитись з ним, то раптово згадував про гітару і про те, що йому потрібно трішки розслабити нерви – вона завжди заспокоювала його. Він перебував в такому напруженні, що якби йому дати до рук гітару, то він би відразу розтрощив її.
Тебе нервує, коли хтось дивиться на тебе збоку?
Так.
А зі спини?
Тим паче.
А прямо в очі?
Ненавиджу це.
Ніби тобі хтось зазирає в душу? – доповнила Христина.
Точно.
Як почуваєшся зараз?
Як маріонетка.
Ти хотів би, щоб я була твоїм ляльководом?
Так.
Він прикусив язика.
Чому?
Я тобі довіряю.
Вона підвелась і знову сіла рівно.
Ти правий: я дійсно засмучена, що мені не вдалось потрапити додому. Земля, кров, піт – все це кличе мене назад. Немов до моєї ноги прив’язали мотузку й тепер затягують мене туди. І я нічого не можу з цим зробити.
Йому здалося, що з її очей от-от обрушаться сльози. Він намагається якомога обережніше її обійняти. Я все розумію – хотів він сказати цим.
Вона глибоко вдихнула – від нього солодко пахло вином.
А ти лагідний, – мовили її губи.
Можливо...
О так, йому це лестило!
Хлопець знову глянув на руку – вона лежала там само. Він роздивлявся довгі пальчики, тоненькі, як ниточки, роздивлявся рожеві нігті, а шкіра... шкіра, мабуть, гладенька, м’яка, мов кашемір. А може, як оксамит? Що заважає йому переконатися в цьому?
Знаєш, – голос його трішечки тремтів, та в основному був спокійним. Він поклав її ручку в свою долоню. – Знаєш, я щойно подумав: а дійсно, навіщо повертатися, коли ти там нічого не маєш. Ну, в перспективі. А тут в тебе буде все: і постійне житло, і робота (я тобі знайду), мабуть, машина... Ти заходитимеш в будинок і бачитимеш свій стіл, свої штори, свій килим, пухнастий килим, свою лампу, своє вікно, за яким спатиме ніч, свою шафу, своє ліжко, своє крісло, чашку, ручку, книжку, записник, чорнильні плями на папері... Одним словом, кучу всякого мотлоху. Ти розпоряджатимешся ним, як тобі заманеться. Зможеш навіть продати все до біса і жити під відкритим небом... Хочеш, в тебе буде навіть собака...
Краще кіт.
Очима він так схожий на кота.
І кішка також.
А ще хто буде?
Та хто завгодно! Хочеш папужку?
Хочу.
А величезного пітона на ім’я Маленька?
Так.
І навіть самку богомола?
Та хоч самця! Ти продовжуй: хто ще?
А ще...
Він чомусь на секунду змовк: язик не повертався.
Ще буду я.
Він підніс її ручку до своїх губ, ненаситно впився поцілунком – вона зашарілась.
Ти і я...
Вона трішки підняла голівку, щоб глянути на нього. Тоді він рукою торкнувся шкіри між її оком та носом, двома пальцями ковзнув щокою, ледь не доторкаючись вій, і по пасмі волосся опустився до плеч. Далі відступати нікуди: вона майже його. Він схилився над її вустами, провів по них нижньою губою, легенько дотикався до них, обережно цілував, додаючи з кожним новим поцілунком все більше пристрасті, аж поки не зрозумів, що не може відірватись. Вона стиснула його руку. Юнак все пригортав її до себе, хоча далі вже нікуди. А йому солодко, так солодко, як не було ніколи раніше в житті. В штанах становиться дедалі тісніше. Хм, а вона не соромиться торкатися його. Запах волосся приємно лоскотав хлопцеві бронхи: воно пахло літнім дощем, тим самим, що був напередодні на світанку, легким і невимушеним, який увібрав в себе аромат свіжої трави, мокрого піску та холоду вітру – він більше не міг думати раціонально.
Його руки гладили її плечі, спину. Пальці дотягнулись до блисківки й мимоволі розстебнули сукню. Не встиг він викинути цей непотрібний шмат тканини, як вона вже зняла з нього куртку, розстебнула усі гудзики на сорочці і вже доправлялась до ширинки. За секунду на підлогу полетіли та сама сорочка, штани, ліфчик, акуратні дівочі трусики, труси-боксерки – одним словом, жодна дрібничка не сковувала їхні рухи. Тіла стали вільними, можуть дихати всіма клітинами епітелію, всотувати запахи одне одного.
О так, запах тіла. Тіла, по якому тече розжарена кров, кров, що обпікає й роз’їдає судини, тіла, основою якого є м'ясо і сама думка про це пробуджує забуті тваринні інстинкти, тіла, що просить ласки, просить, щоб його пестили, цілували, лизали, до сказу обожнювали, тіла, шкіра якого розпалена й готова облитися потом, а холод оголеності змушує тоненькі волосинки піднятись вгору. Коли він бачить це запашне тіло, йому хочеться тільки одне: облизати пальця й запустити його в самий епіцентр розпалу. Вона прийшла в такий захват від того, що він так зробив, що вся вона була спіткана сильним трепетом, немов від несподіваного удару грому. Її спина вигиналась, як у кішки перед стрибком, від чого плаский живіт став ще більш прекраснішим, ніж він підмітив до того. Він встиг зайняти її рот поцілунком, аби вона не закричала на повну силу, аби на її крик не позбігались з усього коридору. На його руці липка рідина – він добився чого хотів. В цю саму мить вона схопила його за причинне місце і відчула, як по його члену протекло життя – він став живішим за всіх живих. Її рухи пальчиками тільки розширювали й примножували його бажання.
Вона умостилась на його стегнах, стискаючи їх між своїх ніг. З цього положення йому дуже зручно обціловувати її білосніжні груди. Він насолоджувався їхньою пружністю й м’якістю, шаленів від того, як вони налилися соковитістю і як найніжніший крем танули на язиці. Затверділі соски могли б замінити солодкаву вишеньку. Довелося стриматись, аби не відкусити їх у найвідповідальніший момент.
Він падає на спину. Відчувався лоскіт її волосся на обличчі. Погляд вгору – ідеально відштукатурена стеля. Трішки вниз – її чоло, її скроні, перенісся та ніздрі, брови та очі. Невже це дійсно ВОНА? Невже вона дійсно поглядом благає ЦІЛУВАТИ себе? Тільки б не прокинутись...
Вони перевертаються. Вона далеко закидає ноги, обхоплює руками спину, часом погладжує ними вгору-вниз, від сідниць і до лопаток. Вони ковзають по шовковому простирадлу. Він чує її стогін у себе біля вуха, жадібне й бажане втягування повітря й палкий видих з відчуттям цілковитого блаженства. Жар внизу живота. Наростання чогось. Останні ознаки розумової діяльності мозку. Ліпше заплющити очі й насолоджуватись. Кричати... чи то пак вити? Можна і те, і те... Цікаво, чи чує їх зараз хтось?
