XII
Чорний Ворон стояв біля вікна та все дивився на тих людей, які ходять там, внизу. У всіх були свої справи, свої думки, свої переживання. И мало вони для них зараз якесь значення? Аж ніяк. Вони їм не потрібні, а засіли в головах лише для того, щоб там не було пусто. Вони йдуть собі, цілковито переконані в своїй правоті щодо життя на один день (про завтра ніхто й не замислювався) чи щодо свого пустого існування, головним принципом якого була обіцянка ніколи не підніматися вище запропонованої їм висоти. Хлопець просто дивився на них згори вниз й думав про те, чого вони не досягнуть, та про те, які ж вони все таки обмежені. Хм. Тоді глянув на небо: вперше воно показалось йому занадто похмурим, занадто скупим, що ховає за своїми густими хмарами світлий сонячний промінь, а він міг би перевернути світ, зачарувати і ввести в солодку оману. Йому зв’язали руки, тому й ховається, щоб одного разу перетерлась мотузка, вітер розірвав важку завісу і він зміг урочисто ступив на землю.
Блиснув вогонь із запальнички. В його руці порожня пачка сигарет і це, мабуть, вперше, коли він прочитав на ній ще щось окрім назви. Просто раптом стало цікаво, що пишуть на таких пачках і чи має це хоч якийсь смисловий зміст. Та байдуже! Він зараз не в тому стані, щоб засвоювати непотрібну інформацію. Рука стислася в кулак і випустила зім’яте на підлогу.
Що ж він зараз відчуває? Радіти йому чи плакати? Як не зіпсувати все одним махом? Що далі робити? Йому досі здається, що це всього лише сон. Ні, не тільки цей день – все його життя. В голові прокрутились усі прожиті моменти у зворотному напрямі, аж до того, коли почав щось усвідомлювати. Тоді він малим видерся на щось високе. Здається, на дах якогось кабаку чи що. І чому його туди занесло? Ах, точно! Він же щойно щось звідти вкрав. Хліб, сир, майонез... Він вкрав бутерброд. Але його дурненька голівка не могла нічого кращого придумати, ніж подертися вгору по драбині. Минулої ночі пройшов дощ і шифер став слизьким. Так, він посковзнувся, так, він впав, так, він скотився і знову впав, тільки уже з триметрової висоти. Прийшов в себе на самоті, без бутерброда, лежачим в калюжі. Над ним небо в хмарах. Знову капає. І тоді він щось зрозумів – правду, суть цього світу і що тепер йому прийдеться підстроювати під нього своє життя. А вже в такому молодому віці він не звик тіснити себе в рамки – така його натура, такий у нього характер, таким він уродився. Зараз він думає, що, можливо, тоді його повіки не піднялись, що досі він не жив, а просто спав, увесь цей час бачив сон, якого приймав за реальність. Тепер він прокинувся. Доброго ранку! Але ні. Доброго дня! Хто ти? Ким була твоя мати? Чим займався твій батько? Чи є в тебе брат? А може сестра? А може і брат, і сестра? Яких ще родичів маєш? Не знаєш? А що ти знаєш?
Ні-чо-го...
Парубок повернувся спиною до вікна й обдивився кімнату. Христина спала в ліжку, не помітивши, коли він встав. Її волосся локонами розляглося на плечі, на подушці і закрило частинку лиця. Він підійшов ближче, тихо ступаючи, немов боячись випадково розвіяти її сон. Як же йому хотілося прямо зараз плюнути на все й розцілувати її всю чи повернутися назад, під ковдру, щоб потім вона притулилася до нього носом і він чув би її дихання, яке лоскотало б йому груди. Хіба він сміє будити її? Втім, він боявся це робити: а раптом все розвіється, раптом вона скаже, що це була всього-на-всього мить слабкості, що вона просто була в розпачі і що він її просто втішив... дуже добре втішив. Просто в неї давно не було сексу і вона скучила за чоловічим тілом. Тілесна примха. А він був поруч. А він також скучив за ласками. А він... він просто захмелів... від її запаху. Збожеволів... Вона ж була тут, в його руках, належала йому, була його власністю – він просто не встояв. Надто сильна спокуса.
Чорний Ворон підійшов до ліжка, обережно підняв край матрацу. Там він знайшов гроші, невдало заховані Максимом. Перерахував. Відділив певну суму, положив у різні кишені.
Довго не наважувався піти: хотілось затриматись ще на хвилиночку й просто посидіти поруч. Часу було байдуже щодо нього, тому він, не соромлячись, підштовхував його, пливучи своїм руслом. Юнак затримався трішки біля дверей і, не оглядаючись, опинився на іншій стороні. В коридорі було пусто і лише його кроки відлунювались в обох кінцях. Вулиця зустріла шумом проїжджих мимо машин та ледь чутними розмовами перехожих. Завівши двигун, поїхав він в ледь знайомому напрямку і лише перед непомітною крамницею, де продавалися непотрібні речі, зупинився. Всередині його зустрів той самий чоловік у тюрбані, який вже зачекався на нього. Коли хлопець увійшов, то той відразу розвеселився, навіть зняв сердиту маску зі свого обличчя.
Довго возишся, – сказав продавець. – Я вже було подумав, що ти забув.
Але ж я прийшов, – коротко відповів Чорний Ворон.
Приніс?
Парубок дістав гроші, уважно перерахував їх, переконуючись, чи ту пачку він витягнув, при цьому очі продавця жадно слідили за хрусткими купюрами, а коли юнак просунув йому його частку – вони аж засвітилися. Він швидко вихопив їх, щоб Чорний Ворон раптом не передумав.
Тепер вже можеш виставить його на вітрину, – мовив хлопець. – Не думаю, що ми ще раз колись зустрінемось.
Згодний, – погодився з ним продавець, перевіряючи кожну купюру на справжність. – От тільки нема мені чого виставляти.
Як це? – не зрозумів Чорний Ворон.
Та продав я його! Якийсь чоловік відвалив за нього такі гроші, що я за все своє життя стільки ніколи не бачив.
Давно?
Прямо перед тобою, хоч я і не розумію, яке це має значення.
,,Справді, чого це я питаю? Головне, що дзеркала тут немає і вона його, сподіваюсь, вже ніколи не побачить.”
Цікаво, кому знадобився цей непотріб?
Ти ж, нібито, також ним цікавився.
В мене свої інтереси. До того ж, протилежні.
Ладно, проїхали. Тим паче, що обличчя я не запам’ятав. Шикарні лаковані туфлі – це все, що вклалося в моїй голові
Мені на це начхати.
Хлопець пішов до дверей. На порозі зупинився, на четверть розвернувся і спитав:
Цигарок не продаєш?
Продавець покачав головою. Чорний Ворон вийшов.
...Перед цим вона не спала всю ніч. Не дивно, що це було легко – заснути в його обіймах. Напруга знята, настрій хороший, на душі стало легше. Хоч і холодно самій у ліжку.
Христина перевертається на спину. Болять і сльозяться очі, проте це проходить вже за кілька хвилин. На тумбочці стоїть годинник – вона проспала чотири години. О Боже, чотири години! Як же вона ненавидить спати вдень.
Деякий час вона почувається як сонливий борсучок, що тільки-но виліз зі своєї нірки. Цього цілком достатньо, аби на повному автоматі одягтися й піти до ванної. Вмившись холодною водою, дівчина поволі повернулась у реальність. Повернулась до кімнати, але нікого там не побачила. Відразу ж відчула себе самотньою і покинутою.
Вийшла з номера й спустилася в низ, до холу. Декілька людей розсілись по різних кутках: хтось курив у
