крану, плоскогубці, котячу шерсть на дивані, дзеркало без зображення, наполовину пофарбовану батарею, аеропорт і ще багато чого незрозумілого, непов’язаного між собою.
Допоможи, – Чорний Ворон дає їй застебнути запонки.
Не рідко бувало, що мені снився ти. Нічого особливого ти там не робив, просто стояв і посміхався. Чомусь мені це запам’ятовувалось найкраще. А коли прокидалася, то цілувала тебе, бо ти тут і ти справжній.
Він стояв і дивився на неї чи то захоплено, чи то осуджено – грань здавалася мізерною. Їй навіть стало трохи лячно.
Наступного разу, коли знову побачиш мене там, лясни мене добряче, щоб я не здавався таким задоволеним.
Його знову кликали йти. Він тільки й оглянувся на шум.
Поцілував Христину.
Я постараюсь бути скоро.
Всі питання стосувалися його і майже на всі доводилось відповідати самостійно. Він грає неофіційно, тимчасово, на час, поки не закінчиться турне – це все, чим повинні обмежитись журналісти, але чим довше це продовжувалось, тим більше їх цікавили деталі. Як... Чому... За яких обставин... Чи важко було... Де... Навіщо... Що зумовило... А якби сталось... – безкінечний потік лився на його голову. Він втомився ще на перших хвилинах. Перерив зробити не дозволяють. Витягнув цигарку. Йому показують, що курити також не можна – не той час і місце. Він їх ігнорує. Здається, від нього нарешті відчепились – тепер можна і подумати.
Чомусь йому згадався Кульгавий, як він говорив йому, що він обов’язково повинен пов’язати своє життя з музикою. Чорний Ворон так і зробив, але тільки за власним рішенням. Його діло маленьке – затискати струни, коли це потрібно. Все інше його не обходить. І ця прес-конференція також.
Хтось розповідав йому, що в дитинстві хтось Кульгавому впустили ножа на ногу і той ніж відрізав йому пальця – відтоді він кульгає і носить своє ім’я. Бігати боляче, ходити також, а сидіти на місці він не хотів. Аби хоч чимось себе зайняти, взяв в руки гітару. Звідки взялась та страшна ворона, хлопчик не знав. Вона просто була, сиділа поруч, інколи на плечі. Вони втрьох (Кульгавий, Сопляк і ще хтось один, кого Чорний Ворон не зміг запам’ятати) жили на гроші, зароблені в переходах: Кульгавий грав соло, інші тільки підігрували. А Чорний Ворон сидів над старим, з’їденим міллю наполовину капелюхом і дивився то на блискучі монетки, то на байдужих перехожих. Ворона сиділа біля ноги свого хазяїна. Навколо тупіт, гамір і море-море музики. Згодом він навчиться відокремлювати одне від іншого, зосереджуватись на одному, поступово будуючи своє особисте середовище. Зараз же вони усі перемішались – нічого не зрозуміло. Чи знав він тоді, що колись сидітиме в задушливому місці, ненавидітиме пресу і себе, що прийшов на зустріч з нею, жалкуватиме про це і куритиме всім на зло? Фани стоять під дверима, слухають і давляться слиною. Їм байдуже хто ти, що ти, як дивишся на світ і по яких законах живеш. Ти публічна особа, значить всі повинні тебе обожнювати. За що? Та просто так. За те, що придумав образ ідола, якому вони сліпо поклоняються. Дурні тварини...
А ще тоді він не переймався майбутнім. Воно для нього чисте й безхмарне – як дозволяє його дитяча уява. Йому ще не доводилось розчаровуватись, бути у безвиході і спробувати цигарку – цілком безневинний хлопчик. У його віці навіть після чорних днів досі віриться у щастя, що все буде добре. Світ здається утопією, а те, що зараз навколо, то лише маленький острівок, де якраз зібралась уся нечисть. Скоро він його покине, обов’язково покине. Скоро...
Одного дня ця утопія вийшла із туману.
Вони награлись, зібрали грошей. Небагато, та все ж хоч щось. Вже збиралися йти, як до них підійшло кілька незнайомців. Чорний Ворон не зрозумів, що їм було потрібно, але чомусь Сопляк повільно відводив його рукою назад, шепнувши: беги! І він позадкував, невпевнено, прискорюючи крок. Різки поворот і бігом геть! Він біг швидко, як тільки міг. Здається, позаду хтось кинувся за ним, але він відірвався. Він не знав, навіщо це робить.
Через кілька годин він повертається. По дорозі проходить міст, бачить кров і плаваюче у воді тіло. Перший. Побитий, як собака, Сопляк сидів у напівтемряві, тихо стогнучи від болю. Поруч лежав Кульгавий. Другий.
На пагорбі за містом вони почали копати. Часто перепочивали: Сопляк досі слабкий. Довго копали. Нарешті поклали тіло. Терплячи біль, Сопляк заспокоював себе, шепчучи, що Кульгавий не гідний того, щоб смердіти в калюжі крові під зграєю набридливих мух, щоб кожен прохожий міг плюнути йому в спину.
Вони взяли ворону і скрутили їй голову: вона однаково затужить і скоро помре. Птицю положили на плече покійного, на її улюблене місце. В руки дали гітару.
Це був початок осені. Небо стояло злим. На вечір піднявся вітер. Мокрі листки злітали з дерев. Холодно...
Чорний Ворон раніше бачив смерть, але ніколи не думав, що вона може прийти до того, до кого він звик, прив’язався, хто встиг йому полюбитись. А тепер він лежить у ямі і не дихає. І так буде з кожним, і так буде з ним. Колись його серце зупиниться, він засне і не прокинеться. Його, як і Кульгавого, віддадуть землі, покладуть гітару, як і йому, забудуть, як і його.
Хлопчик дивився на скам’яніле бліде обличчя, на високе чоло, до якого прилипли мокрі пасма, на порепані сухі губи із застиглими краплями крові, на шию з кривавим ошийником – таким він його ніколи не бачив, але чомусь таким його запам’ятав. Не живим – мертвим. Утопія відкрила свої двері, щоб показати йому суть. Їх залишилось двоє, двоє проти цієї суті.
Штурхають в бік.
Ти будеш відповідати? – хтось питає. – До тебе ж звертаються.
Чорний Ворон підіймає очі – він все ще на цій дурній конференції. Всі дивляться на нього, особливо та журналістка, що підвелася і тримала в руці диктофон. Йому потрібно щось сказати. Він гасить сигарету.
Можна повторити питання?
Він думав, що вже ніколи звідти не вийде. Хлопець почувався так, як після екзамену: відчуття спустошення, голова болить, руки трясуться, все знав, але нічого не сказав. Він йшов понуро. Йшов вільно, проте якось сковано. Здавалось, що він не бачив, куди йшов...
Його нудило.
Звідкись взявся Максим. Його губи ворушились, проте Чорний Ворон не чув ніяких слів. Неначе у вухах вода. Якби Максим не тормошнув його за плече, він би ніколи не прийшов в себе.
Ти чого?
Чорний Ворон не відповів. Він тільки глянув трішечки в низ і побачив у нього лоток зі свіжими суницями. Маленькі червоні ягідки з дрібними жовтими цяточками та краплями води на них. Згадався їхній солодкий смак, після якого цукор був схожим на посміховисько.
Де взяв? – запитав він, вказуючи на суниці.
У конферанс-залі.
Хто тебе туди пустив?
В мене доступ був. Точніше, він і зараз є. Ось!
Максим витягнув пластикову картку, де на темно-синьому фоні було золотими літерами зазначено, що він є особистим помічником Окаянного.
Більше схоже на візитку, а не на доступ.
Це неважливо. Головне, що з цим мене всюди допускають.
А ти дійсно помічник Окаянного?
Не-а. Він видав її мені тільки тому, щоб я не діставав всіх своїми розмовами. А то знаєш, робити нічого, тиняюсь тут, балакаю з усіма – от і дістав. Сам продюсер виїхав по справах, бо не зміг більше терпіти моїх розпитувань.
Чорний Ворон ствердно похитував головою, ніби він зрозумів щось з того, що йому сказали.
От я й ошиваюсь по різним фуршетам. Хоч якась користь.
Ну, раз тобі все одно робити нічого... Сходи купи мені цигарки.
