(ви їх щойно бачили). Їхня присутність обов’язкова...
,,Два додаткові роти,” – підрахував собі продюсер і закусив нижню губу.
...По закінченню туру, я вимагатиму відвести нас в Бюріед. Під двір заїжджати необов’язково, але ввезти в місто ви зобов’язані...
,,Плюс до цього витрати на бензин – за сьогоднішніми цінами дорогувато виходить.”
...А ще окремий від усіх номер...
,,Тільки не люкс.”
...Можна не люкс...
,,Хух...”
...Але такий, щоб був охайний і взагалі аби приємно було там жити. І щоб там обов’язково стояла пляшка вина.
Якого? – попитав Окаянний.
З сортом ще не визначився, проте щоб точно було червоне... чи можна й біле... Ні, ні, це буде таки червоне... Десертне, солодке, червоне вино.
,,Бач як роззявив рота! Дивись, а то потім ще й відроблятимеш.”
Стоп, а гроші мені ж платитимуть?
Аякже.
Тоді можете вирахувати витрати на мене з моєї зарплатні. Я дозволяю.
,,Яка щедрість!” – оцінив продюсер, не ховаючи сарказму в своїх думках.
Щось іще? – трохи роздратовано запитав Окаянний.
Це все. Хоча... Ні, це таки все.
Продюсер затягнувся сигарою.
Репетиція коли?
Коли тобі буде зручно.
А якщо зараз?
Просто зараз?
Чорний Ворон кивнув. Він починає вести себе розкуто.
Можна через півгодини – я не ображусь.
Окаянний глянув на продюсера. Той також кивнув.
Мені потрібно переговорити з групою.
Асистент вийшов. Чорний Ворон залишився один на один з продюсером.
Довго граєш? – поцікавився раптом продюсер.
Довго.
,,А може ще й залишиться.”
А про гурт чув?
Чув. І знайомий з їхнім стилем.
Але ж новий матеріал завжди відрізняється від попереднього.
Навчи черепаху літати, все одно повзтиме по землі.
Що?
Нічого. Я мав на увазі, що це не смертельно. Основа залишається та сама.
Так, мабуть, ти правий.
,,Краще відступлю, а то з цими розмовами ще виставлю себе дурнем.” І він хотів подумати про щось приємне і вже почав малювати порнографічні картинки в своїй уяві, як увійшов Окаянний.
Вони не проти.
,,Непогано я виховав хлопця – метеор!”
До речі, – нагнувся над столом до продюсера Чорний Ворон перед тим, як підвестись, – дівчину вже трахаю я.
,,Як він дізнався, про що я перед цим думав?”
Хлопець встав і пішов за Окаянним.
Коли вони проходили хол, він зустрівся поглядом з Христиною, яка сиділа там разом з Максимом. Їх нікуди не пускали, але й нікуди не відпускали, немов вони причетні до якогось злочину. Вона чекала на нього, щоб він прийшов і просто сказав, що їй нема про що переживати. Просто сказав... Тільки-но вона його побачила, відразу підхопилась і вже готова йти... ні, бігти до нього, проте помітивши, як Окаянний на неї покосився, завмерла на місці. Чорний Ворон, проходячи мимо неї, підморгнув їй, а потім не втримався і посміхнувся – це означало, що все гаразд. Він пройшов, але обернувся і, йдучи спиною вперед, ворухнув губами: ,,Поясню пізніше.” Христина кивнула.
Не відставай, – підганяв його асистент.
Іду-іду.
...Через півгодини продюсер вмився холодною водою, поїв кисленького розсольнику, пересварився з обслуговуючим персоналом і був тверезий, як огірочок. Знудившись, він пройшов до актового залу, де адміністрація готелю дозволила групі провести репетицію. Заглянувши краєм ока у дверну щілину, він побачив, як музиканти обступили Чорного Ворона, курили разом з ним, про щось розмовляли. Здається, він уже сперечався з кимось. Так, звісно, басист, який всупереч своєму мовчанні на сцені дуже любив виговоритися поза неї, активно перемовлявся з Чорним Вороном. При цьому видно було, що вокаліста (тендітна дівчина середнього зросту) стояла на стороні новенького.
Що це за балаган? – сердито крикнув продюсер на весь голос і всі миттю обернулись на нього. – За роботу!
Цигарки вони загасили об підвіконня, покидали їх там і взялись за інструменти.
Через хвилину зайшов Окаянний.
Ну що? – спитав він.
Продюсер прицмокнув зубами.
Не збрехав хлопчина – завтра продовжуємо тур.
Гітариста не треба більше шукати?
Продюсер сплюнув на підлогу.
Не треба. Він те, що нам потрібно. Навіть краще.
Почались звичайні робочі будні...
Часом вони зупинялися на ніч в якомусь готельчику. Тоді Чорний Ворон з Христиною мали своє затишне місце – їхня власна кімната для усамітнень. Зрештою, більшого їм не треба. А от нашим героям непотрібна уся ця розкіш, а лише окрема кімната, пляшка вина й багатообіцяюча табличка на дверях. Щовечора вони тонули в руках одне одного, мліли від дотику м’яких чуттєвих губ до шкіри, відчували, як тісно серцю в грудях й як воно відчайдушно виривалось з клітки тільки для того, щоб злитися з іншим серцем, яке стукає так близько. Днем за днем Чорний Ворон божеволів на сцені, його огортав сказ і він кричав разом з натовпом шанувальників. Та варто дівочому тілу притулитися до нього, тихенько дихати йому в шию, сором’язливо впиратись носом в плече, як відразу заспокоювалась душа, розтавала тривога. Як же він ненавидів ці дні, коли його в буквальному сенсі витягували на сцену, давали в руки гітару і змушували скаженіти – це додавало грі драйву й більшої досконалості в виконанні. Та він знав, що його чекають, а значить є сенс завершувати концертне дійство.
Щоденні концерти його втомлювали. Ще ніколи йому не доводилося працювати за таким щільним графіком. Зійшовши з сцени, він йшов прямо до гримерки, падав на канапу, закладав руки під голову, опускав повіки та вслухався в посторонні звуки, розмови... Аж доки чиясь лагідна рука не погладить його по волоссю. Він відкриває очі й бачить над собою Христину. Дівчина схиляється, цілує в чоло. „Стомився? ” – запитає вона, а він кивне у відповідь. Вона сяде на краєчок, він покладе голову на її коліна, обхопить ніжки рукою і задрімає. Ніжні пальчики перебиратимуть волосся – його це розслабляло.
Приємна частина вечора.
Спостерігаючи за потемнінням неба, він грайливо щось шепотів Христині на вушко. Що саме – таємниця, але від цих слів вона сміялася. А коли вони нарешті залишалися самі, він вкладав її на ліжко й цілував, цілував… Часом, через перенасичення піднесеного відчуття, хлопець відривався від уст, зазирав
