результату. Очі починають сльозитися, ніби він вперше затягнувся. Сильно й невміло, що дим різко вийшов через ніс і з нього тут же потекла кров. А де цигарка? Впала на підлогу чи досі між його пальцями? Він не відчуває її – значить, впала... Але чому тоді в роті ковзає присмак смоли? І мозок п’янить... Крутиться голова, а він не падає. Шатається – не падає. Нарешті прорізається слух, але він чує не те, що треба:
Вдарився щелепою об стіну. Щось хруснуло в плечі.
З тобою все гаразд? – почувся голос Окаянного.
Так, – збрехав він. – Що щойно було?
Ти був таким... наче в трансі... мене не чув... дивився в одну точку.
Чорний Ворон глянув на підлогу – там лежить цигарка. Таки випала...
Тобі краще зараз піти й відлежатись. Відпочинь трохи... Завтра концерту не буде, я перенесу.
Це зайве. Я відпочину, чесно, мені потрібен спокій... Та це ще не привід переносити концерт. Не треба, прошу. Я лікуюсь музикою...
Ну, якщо ти наполягаєш... Якщо тобі знову стане зле, я взагалі його відміню.
Не стане... Тільки не говори нікому, особливо Христі.
Можеш ходити? Я тебе проведу.
Немає потреби: я чудово пересуваюся на своїх двох. Дійду і сам.
Дай-но я...
Не маленький вже – знайду дорогу.
Чорний Ворон пішов до виходу.
І до речі, – зупинився він у дверях, – знайди собі шльондру і відтрахай її хорошенько – обіцяю, полегшає.
Розвернувся і пішов.
,,Який же він все-таки дволикий: при своїх обов’язках ух звірюга! Все в порядку, по полицях розкладено. Мов фанатик... А пригладиш звірка – м’якенький і пушистий. Шкода його... Начебто непоганий хлопець, а так себе... Де той бісів Максим з моїми бісовими сигаретами?”
Він відчиняє двері їхньої з Христиною кімнати. Не роззуваючись падає на ліжко. Вдихає запах прального порошку на постільній білизні. Піщинка порошку зайшла в ніс – він чхнув. Голосно так чхнув, що аж сам злякався. Зате мізки прочистились. Стало легше. Нарешті...
Помічає на подушці довгу темну волосину. Так, звісно, Христя... А де вона? Він оглядається – ніде немає. На стільці висить її одежа. Вона в ванній... Чорний Ворон підводиться, ступає до дверей ванної.
Христю, ти там? Я вже прийшов. Ці прокляті журналісти так мене дістали! Я їм вже по десятому кругу розказую, а вони все питають-питають... Розстріляти їх, чи не правда?
Мовчанка у відповідь. Він прислухається – тихий шум води.
Добре, що цей жах скоро скінчиться. Мені потрібно відновити сили, трішки відпочити... Можливо, виспатись добряче. Давай ти зараз вийдеш і ми полежимо разом. Просто полежимо. Ти погладиш мене по голові – мене це так заспокоює... Христю, давай виходь!.. Христю? Ти чуєш мене, Христю?
Він заходить. Її голе тіло лежить на дні ванної. Десь поруч ручка для душа обмиває кахлі й затоплює підлогу. Пухнастий килимок вже геть мокрий... Він швидко бере її на руки й виносить. Кладе на ліжко й повертається. Закручує воду. Йому здалося, що вона червоного кольору. Ще мить і йому стане страшно. Бере великий махровий рушник, перекидає його собі на плече і йде вкутувати в нього Христину. Зверху ще й ковдрою накриває. Погладжує рукою їй чоло, потім проводить по тім’ю... на його пальцях залишається кров.
Христю... Христю, прокидайся!.. Чуєш, прокидайся, Христю! Відкрий очі!.. Ну ж бо! – він тормошив її, намагаючись не думати про те, що це не те, про що він думає.
І ось вона оклигала. Христина подивилась на нього, а він... він ткнувся носом в постіль. Нудить, але не рве. Нудить, але не рве...
Що ж це таке?.. – пробурмотів він, а потім підняв голову. – Що сталося?
Нічого. Я просто зомліла, от і все.
Забагато зомлінь сьогодні, чи не так?
В тебе кров.
Де?
Ззаду.
Вона провела рукою у себе по голові.
Дійсно... Це не смертельно.
,,Всі ви так говорите... І я також.”
Він занурив руку в кишеню і дістав звідти трохи пом’яті суниці. Вона посміхнулась і взяла їх. Їй якраз недавно захотілось суниць...
...Він не знав, що приймаючи душ, Христина побачила у дзеркалі образ жінки-смерті. Це відбулося зненацька й тому вона підсковзнулася й впала. Вона злякалася за нього...
...Їй не обов’язково знати, що побачила вона жінку-смерть якраз у той момент, коли він втратив свідомість.
Ці дві події відбулися одночасно не випадково...
XVII
Ну що, командо? – дістав басист пляшечку коньяку, коли група вже їхала в автобусі. – Нам залишився один-однісінький концерт – відмітимо!
Спершу поясни, де ти це взяв? – спитав клавішник, який в цей час димів сигаретою.
Презент від фанатів.
І хороший?
На сам подивись.
Клавішник отримав пляшку, покрутив її в руках, обережно відкрутив кришечку й здалеку понюхав.
Думаю, не потравимось.
Думає він там. Чотири зірочки – спробуй тільки потравитись.
А нас потім з перегаром випустять на сцену? – поцікавився Чорний Ворон, в руці якого також була сигарета.
Нас он як багато, а пляшка одна – тут кожному тільки чарку облизати. Де наші одноразові стаканчики?
Випили по одній, по другій.
Сумно якось, – задумливо мовив басист. – Може для різноманітності заспіваємо щось?
Ти за тур не наспівався? – якось наче обурливо сказала вокаліста.
Особисто я тільки грав.
Не всі тут такі, як ти.
