Значить ти будеш мовчати. Ми й без тебе прекрасно впораємося. Чи не так, мужики? Дайте мені хтось акустику.
Йому передали гітару. Він перевірив, чи настроєна вона, потім рвучко щось зімпровізував, а потім спитав:
Так що співати будем?
А в кого тут гітара? Давай-давай, раз взяв в руки...
Тоді давайте „Завтра не почнеться ніколи”. Я почну.
Невеликий програш і він почав співати:
Стоп, стоп! – закричала вокаліста. – Ти себе хоч чуєш? Слух, може, в тебе є, але голос... Давай краще я почну, а хто хоче підхопить.
Знову невеликий програш.
Дай сюди! Тобі в руках тільки бас і тримати.
О, давай, Чорний Вороне, ми з тобою дуетом. На раз-два.
Чорний Ворон дограв цю пісню, а потім віддав гітару назад басисту в руки. Той, підхопивши загальний настрій, продовжував дивувати всіх невідомими акордними послідовностями. Зрештою, всім раптом стало байдуже правильно він грає чи ні – легкий заспокійливий хміль не змушував звертати уваги на такі дрібниці. Він оглядає кожного: Максим щось відверто розповідає клавішнику, який в цей час думає про розташування нот на чорних і білиш клавішах; Окаянний забився в найдальший куток, про щось постійно говорив з телефоном, ображаючись, що він постійно дзвонить; Христина дивилась у вікно, немов намагалась приховати свій тривожний погляд; решта допомагала згадувати басисту, як грати на шестиструнній гітарі. Він пробує розслабитись.
Нудить-не-рве, нудить-не-рве...
Цю вулицю він впізнав відразу. Тут він найчастіше буває, тут його всі знають і тут знаходиться його дім. Ріднішого місця не знайдеш. Йому настільки радісно сюди повертатись, що аж підхопив Христину і вніс її
