жорстокість!
— Ні, пане, це милосердя! Ви мої полонені після бою! Я дарую вам життя, хоч міг би викинути вас у безодню океану! Ви нападали на мене. Ви хотіли відкрити таємницю, в яку жодна людина в світі не повинна проникнути, таємницю всього мого існування! І ви гадаєте, що я дозволю вам повернутися на землю, де нічого не повинні знати про мене? Ніколи! Утримуючи вас тут, я турбуюсь, головним чином, про себе, а не про вас!
Ці слова свідчили про те, що тверде рішення капітана не змінять ніякі докази.
— Отже, капітане, — спитав я, — ви просто пропонуєте нам вибір між життям і смертю?
— Саме так.
— Друзі мої, — сказав я, — на поставлене таким чином питання відповісти нічого. Але ніяка обіцянка не зв’язує нас з хазяїном цього судна.
— Ніяка, пане, — відповів незнайомець. Потім він продовжив м’якшим голосом:
— Тепер дозвольте мені закінчити те, що я хотів вам сказати. Я знаю вас, пане Аронакс. Коли не ваші товариші, то ви особисто, можливо, не будете скаржитися на випадок, що зв’язав вашу долю з моєю. Серед книжок, які я охоче читаю, ви знайдете надрукований вами твір про морські глибини. Я часто читав його. Ви досягли в своїй книзі межі знань, доступних земній науці. Але ви не все знаєте, ви не все бачили. Дозвольте мені запевнити вас, пане професоре, що ви не пошкодуєте за часом, проведеним на цьому борту. Ви зробите подорож до країни чудес. Захоплення, подив будуть, напевне, звичайним вашим станом. Вам не швидко надокучить видовище, яке постійно буде розгортатися перед вашими очима. Я хочу зробити нову підводну подорож навколо світу, — хтозна, можливо останню, — і поглянути ще раз на все, що можу вивчити в глибині цих морів, які я стільки разів відвідував. І ви будете моїм супутником у цих заняттях. З цього дня ви вступите в нову стихію, ви побачите те, чого не бачила ще жодна людина, — крім мене й моїх товаришів, — і наша планета завдяки мені розкриє перед вами свої останні таємниці.
Я не можу заперечити, що слова капітана справили на мене величезне враження, Він зачепив мою слабку струну, і я на хвилину забув, що споглядання чудес не може замінити втраченої волі. А втім, я розраховував у майбутньому повернутися ще до розв’язання цього важливого питання. Тому обмежився тим, що відповів:
— Капітане, ви порвали зв’язок з людством, але я сподіваюсь, що ви не відмовились од людських почуттів. Ми — що зазнали катастрофи — ніколи не забудемо, як ви милосердно прийняли нас на судні. Щодо мене, то я повинен признатися, що коли б любов до науки могла заглушити потребу волі, то все, що обіцяє мені наша зустріч, могло б з лихвою винагородити мене.
Я думав, що капітан простягне мені руку, щоб скріпити наш Договір. Але він цього не зробив, і я пожалів його в душі.
— Останнє запитання, — сказав я тієї миті, коли ця незрозуміла людина, здавалося, хотіла піти.
— Говоріть, пане професоре.
— Яким ім’ям ми повинні вас називати?
— Шановний добродію, — відповів він, — для вас я тільки капітан Немо [35], а ваші товариші і ви для мене — тільки пасажири «Наутілуса»[36] .
Капітан Немо покликав і, коли з’явився стюард, віддав йому наказ тією дивною мовою, якої я не знав. Потім, звертаючись до канадця і Конселя, він сказав:
— Сніданок чекає на вас у вашій каюті. Йдіть, будь ласка, за цією людиною.
— Від цього не відмовлюся, — сказав гарпунник. Консель і він вийшли нарешті з клітки, де вони були замкнені понад тридцять годин.
— А тепер, пане Аронакс, і наш сніданок готовий. Дозвольте, я покажу вам дорогу.
— До ваших послуг, капітане.
Я пішов слідом за капітаном Немо і, переступивши поріг, опинився в освітленому електрикою коридорі, схожому на звичайні коридори корабля. Ми пройшли метрів десять, і перед нами відчинились інші двері.
Я ввійшов до їдальні, оздобленої і мебльованої в строгому стилі. Високі дубові поставці, інкрустовані чорним деревом, стояли в протилежних кінцях залу. На їхніх хвилеподібно вигнутих полицях сяяли фаянси, фарфори, кришталі, що не мали ціни. Срібний і золотий посуд іскрився від проміння, що лилося з освітленої стелі, тонкий живопис якої пом’якшував яскравість світла. Посеред залу стояв багато сервірований стіл. Капітан Немо указав мені місце.
— Сідайте, — сказав він, — і їжте. Ви, певно, вмираєте від голоду.
На сніданок було подано кілька страв, приготовлених виключно з продуктів моря; інші страви були з якихось зовсім невідомих мені речовин. Признаюся, що все було смачне, але мало якийсь присмак, до якого я легко звик. Мені здавалося, що ці різноманітні страви багаті на фосфор, і я думав, що вони повинні бути морського походження.
Капітан Немо дивився на мене. Я нічого не запитував у нього, але він угадав мої думки і сам відповів на питання, які я хотів було поставити йому.
— Більша частина цих страв вам невідома, — сказав він. — Проте ви можете вживати їх не боячись. Вони здорові й споживні. Я давно вже відмовився од продуктів землі і почуваю себе не гірше. Мій екіпаж — люди здорові, а їдять вони те саме, що й я.
— Значить, усі ці страви — продукти моря?
— Так, пане професоре, море задовольняє всі мої потреби. Іноді я закидаю сіті і витягаю їх з величезним уловом. Іноді вирушаю полювати у стихію, недоступну людині, і переслідую дичину, що населяє мої підводні ліси. Мої отари, як отари старого пастуха Нептуна[37], пасуться безбоязно на величезних преріях океану. Володіння мої там дуже великі, і я сам користуюся ними. Я дещо здивовано подивився на капітана Немо і відповів йому:
— Цілком розумію, капітане, що сіті дають вам чудову рибу до столу; менше розумію, як ви переслідуєте морську дичину в підводних лісах; і зовсім уже не розумію, звідки може потрапити на ваш стіл хоч би малесенька часточка яловичини.
— Професоре, — заперечив капітан Немо, — я ніколи не вживаю м’яса наземних тварин.
— А це? — запитав я, показуючи на блюдо, на якому залишалося ще кілька кусочків філею.
— Тс, що ви прийняли за м’ясо, пане професоре, є не що інше, як філей морської черепахи. Ось іще печінка дельфіна, яку ви могли б прийняти за рагу із свинини. Мій повар — великий майстер своєї справи і чудово приготовляє різноманітні продукти океану. Покуштуйте всі ці страви. Ось консерви з черепашок, які кожен малаєць визнав би за найкращі в світі; ось крем, молоко для якого дало вим’я кита, а цукор — великі водорості Північного моря; нарешті, дозвольте мені запропонувати вам варення з анемонів, що не поступаються смаком навіть перед найсоковитішими плодами.
І я куштував ці страви скоріше через цікавість, ніж через жадобу, в той час як капітан Немо захоплював мене своїми неймовірними оповіданнями.
— Море, пане Аронакс, — говорив він, — ця незвичайна і невичерпна годувальниця дає мені не тільки їжу, але й одягає ще. Матерія, з якої пошито ваш одяг, зіткана з морського шовку деяких черепашок. Вона пофарбована пурпурового фарбою древніх і має фіолетовий відтінок, який я добуваю з середземноморських молюсків-аплізій. Духи, які ви знайдете на туалетному столику в своїй каюті, є продукт сухої перегонки морських рослин. Матрац на вашому ліжку зроблений з ніжних океанських водоростей. Пером служитиме вам китовий вус, а чорнилом — виділення залоз каракатиці. Все мені тепер постачає море, і все це колись повернеться до нього.
— Ви любите море, капітане?
— Так, я люблю його! Море — це все! Воно вкриває сім десятих земної кулі. Його випарування чисті й корисні для здоров’я. Це величезна пустиня, де людина ніколи не почуває себе самотньою, бо відчуває навколо трепет життя. Море — це носій надприродного й дивовижного життя. Усе в ньому рух і любов. Це жива безконечність, як висловився один з ваших поетів. І справді, пане професоре, природа наділила море всіма трьома царствами: мінеральним, рослинним і тваринним. Останнє має в ньому численних представників: чотири групи зоофітів[38], три класи членистоногих, п’ять класів молюсків, три класи хребетних, ссавців, плазунів і незліченні легіони риб. Цей нескінченний ряд тварин налічує понад тринадцять тисяч видів, з яких тільки одна десята живе у прісній воді. Море — величезний резервуар природи. Життя на земній кулі почалося в морі і, хто знає, чи воно й не закінчиться в
