215] Вакхом старим[12] догоджають собі й дичиною смачною.216] А як прогнали бенкетом цим голод і посуд відклали,217] Втрачених друзів пригадувать стали в розмові сердечній;218] Мають надію й бояться, чи вірити можна, що справді219] Десь уціліли, чи згинули й більше уже не озвуться.220] Благочестивий Еней особливо оплакує гірко221] Втрату Оронта палкого, й пригоду Аміка, й жорстоку222] Лікову долю, оплакує Гія й Клоанта, героїв.223] Вже закінчили той плач, як Юпітер з високого неба224] Глянув на море, вітрилами вкрите, й на землю — підніжок,225] І побережжя, й народи довкола, й на самому небі226] Став нагорі, й свої очі звернув на державу Лівійську.227] Справами цими в ще більшому смутку бентежить Венера228] Серце своє, умивається слізьми гіркими й до нього229] Так промовляє: «В руках твоїх доля навіки і людська,230] Й божа, ти громом страшиш, — але чим, проте, міг провинитись231] Перед тобою Еней мій і чим провинились троянці,232] Що, хоч натерпілись стільки біди, а й нині закритий,233] Світ весь стоїть перед ними; а все це Італії ради!234] Ти ж обіцяв, що то римляни, певно, по довгих сторіччях235] Вийдуть із Трої, що звідти, із крові ожилої Тевкра,236] Встануть владики, які самодержцями будуть на землях237] Всіх і морях. Чом нині змінив ти це рішення, батьку?238] Правду сказавши, я цим хоч втішалась, згадавши нещасну239] Трої руїну, і доброю долею злу розважала.240] Нині ті самі нещастя, по злигоднях всіх перебутих,241] Ринуть на тих же героїв, — коли ж буде край тим нещастям,242] Царю великий? Тож міг Антенор, із загонів ахейських243] Вирвавшись, аж в Іллірійську затоку проникнуть безпечно,244] В глиб до держави лібурнів дістатись, Тімавські джерела245] Переплисти міг, де дев’ять струмків із гори випливає;246] Море тут вклинилось в сушу, й прибої по полю лунають.247] Побудував саме тут він місто Патавій, і тевкрів248] Там оселив, і народ сам назвав, владу Трої ствердивши,249] І в благодатному мирі спокійно тепер почиває.250] Ми ж, твоє плем’я, що хочеш в палати небесні забрати,251] Всі кораблі погубивши, — нечувано! — з гніву одної252] Гинемо, і до земель італійських впустить нас не хочуть.253] Дяка така за побожність? Чи так ти нам берло вертаєш?»254] Батько богів і людей на слова ці всміхнувся до неї —255] Усмішка та і прояснює небо, й вгамовує бурі —256] Доньку цілує привітно і так промовляє до неї:257] «Ти, Кітереє, не бійся, бо доля твого покоління258] Буде незмінна: ще місто побачиш і мури лавінські,259] Що обіцяв я, й прославиш великого духом Енея,260] В небо до зір його візьмеш; мої постанови незмінні.261] Він то — скажу тобі це, щоб журба твого серця не гризла,262] Все те точніше розкрию й завісу здійму я із долі —263] Він то вестиме в Італії війни великі, народи264] Буйні розгромить, закони мужам дасть і мури поставить, —265] Поки три рази в латинян царем його літо зустріне266] І завітає тричі зима до побитих рутулів.267] Потім Асканій, хлопчина, що нині Іулом зоветься, —268] Іл називався він, поки стояла Ілійська держава[13] —269] Тридцять довжезних кругів часових, що їх місяцем мірять,270] Владою сповнить своєю й з Лавінія берло державне271] Перенесе, і могутністю мурів зміцнить Альба-Лонгу.272] Тричі по сто літ там влада державна належати буде273] Племені Гектора[14], поки аж Ілія, славна цариця274] Й жриця[15], від Марсавагітна, потомків-близнят не породить.275] Потім вже Ромул, вовчиці-живительки жовтим кожухом276] Вигрітий, далі продовжить цей рід; це ж він мавортійські277] Мури збудує і римлян назве ім’ям своїм власним.278] Їм не кладу я границь, не значу я часу їх владанню;279] Владу даю їм без меж. Та ще навіть злостива Юнона,280] Та, що і море, і небо, і землю наповнює жахом,281] Змінить на краще свій задум, сприятиме спільно зі мною282] Римлянам, цілого світу владикам, народові в тогах[16].283] Так призволяю я: по очисних п’ятиріччях численних284] Прийде той час, коли рід Ассарака і Фтію, й Мікени285] Славні у рабство повергне і владу свою установить286] Над переможеним Аргосом. З гожого племені Трої287] Цезар[17] народиться; дасть океан він межею державі,288] Славі дасть межами зорі; він сам, по Іулі великім,289] Юлій ім’я успадкує. Колись його в щасті на небі290] Будеш приймати з трофеями Сходу[18]. Обіти складати291] Будуть йому. І жорстокі віки злагідніють, скінчаться292] Війни. І Вірність поштива, і Веста, й Квірін з своїм братом293] Ремом закони встановлять. Залізними скобами міцно294] Замкнені будуть жахливі ворота Війни[19], а за ними295] Сяде Шаленість ворожа на зброї страшній, в неї руки296] Скуті в сто ретязів мідних і паща ревтиме кривава».297] Так промовляє і сина шле Майї[20] із неба, щоб землі298] Й замки нові карфагенські відкрились для тевкрів гостинно,299] В край щоб впустити їх не боронила Дідона, яка ще300] Долі не знає. Меркурій негайно злетів у повітря,301] Крильми веслуючи, й швидко з’явився в Лівійській країні.302] Виконав зразу ж наказ. І послухали бога пунійці,303] Дикість сердець злагідніла. Цариця сама, в тій же хвилі,304] В серці своєму ласкавість до тевкрів відчула й прихильність.
