Енеїда

Енеїда

КНИГА ПЕРША

Енеїв флот, що від берегів Трої прямує до Італії, настигає буря, наслана богинею Юноною. Але бог Нептун рятує троянців з рештками їх кораблів, і вони щасливо виходять на африканське узбережжя. Заспокоюючи матір Енея, богиню Венеру, Юпітер запевняє її, що доля Енея і слава його потомства залишаться незмінними; він посилає бога Меркурія до тірійців, щоб прихилити їх до троян. Венера з’являється Енеєві і розповідає йому про Карфаген і царицю Дідону. Еней прибуває до Карфагена і оглядає місто й храм. Дідона гостинно приймає Енея та його супутників. Еней посилає по свого сина Іула. Щоб викликати в Дідони любов до Енея, Венера підміняє його сина Купідоном. Урочиста учта у Дідони на честь Енея.

1] [1]Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,
2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські[2].
3] Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила,
4] Бо невблаганна у гніві Юнона була безпощадна.
5] Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,
6] Переселивши у Лацій богів, звідки рід був латинський,
7] Родоначальники Альби й мури походили Рима[3].

8] Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив
9] Волю божисту і що так царицю богів осмутило,
10] Що навіть мужа такого побожного змусила стільки
11] Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

12] Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські[4]
13] Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла
14] Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.
15] Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,
16] Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,
17] Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища
18] Має постати, — вона і тоді вже про це турбувалась.
19] Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові
20] Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські[5],
21] Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,
22] Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки.
23] З острахом, щоб не збулось це, Сатурнія ще й пригадала
24] Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців[6].
25] Ще не затерлись-бо в пам’яті й гніву причини, жорстокий
26] Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів[7]
27] Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем’я,
28] Й шана, яку Ганімед тепер має[8]. За все це горіла
29] Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,
30] Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний
31] Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі
32] Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.
33] Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити!

34] Ледве земля сікулійська з очей у них зникнути встигла[9]
35] Й спінені хвилі солоні вони уже різали міддю,
36] В серці своєму Юнона, предвічну ховаючи рану,
37] Так розважала: «То я, переможена, діло облишу
38] Вже розпочате? І не боронитиму я уступити
39] В край італійський цареві тевкрійців з тієї причини
40] Тільки, що фатум не хоче? Паллада могла цей спалити
41] Флот весь аргейців, а їх потопити у морі, хоч винен
42] Був лиш Ойлеїв Аякс біснуватий? Сама вона з хмари
43] Кинула Зевсів бистрий вогонь і розкидала судна,
44] Збурила хвилі вітрами й вогнем, що у грудях пробитих
45] Палахкотів, закрутила й на скелю стрімку настромила.
46] Я ж, яка величаюся тим, що цариця я божа,
47] Зевсова жінка й сестра, із одним лише плем’ям воюю
48] Стільки вже років. Чи хто іще схоче вклонитись Юноні
49] І принести на жертовнику їй свою жертву благальну?»

50] Так розважала Юнона у серці, розлюченім гнівом,
51] І прибула в буревіїв країну, де Австер шаліє,
52] В землю еольську. Еол тут, в просторій печері замкнувши
53] Буйні вітри й буревії шумкі, владарює над ними,
54] В диби заковує, в вежі саджає; вони ж із досади
55] Так у склепіннях гори гомонять, що аж гори лунають
56] Гомоном дужим. А зверху Еол, у твердині засівши,
57] Берло тримає в руках, і вгамовує буйність, і гнів їх
58] Здержує. А не робив би того, то моря всі, і землю,
59] Й небо високе б зірвали й світами несли буревії.
60] Батько могутній, проте, побоявся цього і в печерах
61] Темних замкнув їх, ще й гір нагромадив високих ізверху,
62] Й дав їх під владу царя, який за твердим би законом
63] Міцно тримать їх умів, попускаючи віжки, як треба.