видасть цю відому піратку. Та зрадників не знайшлося, бо коли б хто-небудь і поласився на гроші, його б викрили і вчасно ліквідували. А Балтазар? Усі, абсолютно всі твердять, що Балтазар перший залишив поле бою. Та яким чином він вийшов із гри, існує дві версії. Перша: Балтазар, зрозумівши, що не зможе перемогти дружину Чіана, продав свій флот і залишив їй вільне поле діяльності. Інша версія більш сенсаційна: ніби піратка зустрілася з Балтазаром і заявила, що ладна відкупити його флот за надзвичайно великі гроші, аби Балтазар облишив «діло». Та Балтазара так вразили чари удови Чіана, що він запропонував їй безкоштовно всю свою флотилію й, окрім того, дав слово честі, що покидає піратську діяльність. Версія також твердить, що вдова Чіана, у свою чергу заполонена красою Балтазара, запропонувала йому стати її чоловіком і найпершим помічником. Балтазар ніби ввічливо відмовив їй, натякнувши, що два кинджали в одних піхвах не вміщаються. Тоді пані Чіан подарувала йому свій портрет у золотій рамі з діамантами. А через рік, довідавшися, що поліція із Макао пропонує двадцять тисяч доларів тому, хто дістане для неї фотографію удови Чіана, Балтазар з обережності поспішив повернути власниці її портрет.
Намагаючись пояснити, що, змусило Балтазара стати піратом, усі погоджуються, що де була любов до авантюризму, чарівна спокуса ризику цієї професії, ризику дуже великого, якщо мати на увазі, що спійманих піратів розстрілювали зразу ж без суду. На користь цієї версії свідчить і той факт, що, як усім відомо з його біографії, він мав величезну суму грошей ще й до того, як став хазяїном ігорних притонів чи піратом. З тих же джерел відомо, що Балтазар, погодившись працювати для шпигунського тресту «Небел», зробив це не заради грошей, а також через любов до авантюр.
Біографія Балтазара, сенсаційна. ще й до того, як він почав працювати для шпигунського тресту «Небел», починає поповнюватися фактами зовсім невірогідними, особливо за два роки його перебування у Європі. Спочатку у Марселі, де протягом кількох місяців його бачили у товаристві знаменитого голови банди, потім у Неаполі, де він заприятелював з головним управителем тресту. Усі чутки підтверджують, що для того, щоб примусити погодитися на його умови, — ці умови нам не відомі, — Балтазар украв і сховав головного управителя, одного з тузів гітлерівського військового шпигунства, який під час війни одразу після Дюнкерка, зумів прослизнути до Англії, щоб підтримати зсередини «операцію Зеельове» [1].
Коли Гітлер відмовився від плану нападу на острів, той ас зумів покинути територію Великобританії так, що це й досі лишається загадкою для Інтеллідженс сервіс.
Незабаром після того, як Балтазар став працювати для «Небел», — контррозвідки різних держав почали отримувати повідомлення про незвичайну діяльність якогось, шпигуна, про котрого раніш нічого не було чути. Але знали про нього дуже небагато, лише його ім’я, звичайно, запозичене, — Балтазар. Та хто насправді той Балтазар і як він зумів набути такої слави, ще ніхто не знав. Так само не було відомо і на кого він працює.
Дивовижним і незрозумілим здавалося те, що слава Балтазарова випередила його дії: коли взнали про його діяльність, то вона цілком підтвердила його славу. Безсумнівно, що служби безпеки, особливо служби безпеки великих держав, забили тривогу ще тоді, коли було відомо тільки те, що на небі міжнародного шпигунства з’явилася зірка першої величини, ім'я якої поки що було Балтазар та яка скоро стане
Одною з особливостей стилю роботи Балтазара було те, що його тріумфальний шлях здебільшого був усіяний трупами.
Ніщо не може так дуже шкодити шпигунові, як його слава. Адже у більшості випадків шпигун стає відомим або коли його арештовують і дізнаються про його діяльність, або коли він піде з цієї роботи і опублікує свої мемуари. Зате Балтазар був винятком із цього правила. З абсолютно всіх варіантів його біографії випливало, що він прославився після перших же дій, які дістали великий розголос.
В уяві обох виникли відповідні образи всуміш із випадками фантастичної Балтазарової біографії. Цигарки давно дотліли, і недокурки, роздушені у попільниці, скидалися на покручених черв’яків.
— Дуку!
Стомлений Богданів голос лунав ніби; здалеку.
— Так.
— Чим ти собі пояснюєш Балтазарову славу?
— Скажи краще — популярність.
— Хай популярність.
— Ти, мабуть, забуваєш, щовін працює для «Небел».
— Так, працює для тресту «Небел». То й що? Мені все одно нічого не зрозуміло. Історія шпигунства не знає жодного шпигуна із дзвінками. Балтазар єдиний, хто порушує найелементарніші умови своєї професії — таємничість і прикрашає себе дзвінками й балабончиками.
— Та це ж ясно, мій хлопчику: реклама — душа комерції. Балтазар шпигує' не на одну країну, а на шпигунський трест, який не належить жодній країні. Через своїх агентів трест дістає якусь інформацію і перепродує її тому, хто більше заплатить. Звичайно покупці знаходяться завжди. Допустимо, ти очолюєш трест медикаментів, і ось одного чудового дня хтось за певну суму пропонує тобі секрет виготовлення нового антибіотика, розробленого конкуруючою фірмою, яка вклала. безліч доларів у наукові досліди. Ти, не довго думаючи, платиш. Платиш, бо ти можеш негайно почати виготовлення цього антибіотика, не витративши жодного долара на наукове лабораторне дослідження; платиш, бо можеш викинути відповідний антибіотик на ринок по меншій собівартості І раніше, ніж конкуруюча фірма. Зрозуміло? Трест «Небел» не виробляє жодного товару. Предметом його діяльності є перш за все роздобування інформації Індустріального характеру та її збут. Отже, реклама потрібна і трестові «Небел» так само, як і кожному іншому підприємству. Цим хочу сказати, що трест може тільки виграти, якщо зацікавлені особи довідаються, що серед його агентів є й такі, як Балтазар.
— Хіба може бути, що трест «Небел» має і службу реклами?
— А чом би й ні? Якщо про Балтазарові успіхи так багато твердять у зацікавлених колах, інакше кажучи, якщо вони стають відомі і поза трестом, то в мене є всі підстави припускати, що це справа рекламної служби тресту «Небел». Звичайно, ми не повинні думати, що та служба чи контора — називай її як тобі до вподоби— популяризує діяльність тресту рекламами на такий зразок: 'Звертайтеся до нашої фірми, котра може постачити вам будь-який вид секретної інформації» і т. д. і т. п. Та деяку рекламну діяльність, специфічну і певною мірою таємну, вона звичайно провадить. Тому що трест зацікавлений не лише запропонувати «товар» клієнтам, але важливо, щоб вони попросили його про це самі.
- І ти гадаєш, що існує попит на такий товар?
— Я певен.
— Можливо, ти маєш рацію. Та мені все це здається якимсь безглуздям. Як це так — я, підприємство ікс, можу звернутися до тресту з проханням дістати Мені на підприємстві ігрек якийсь секрет виробництва, у якому я зацікавлений, хоч добре знаю, що цілком Можливо, що в той же самий час підприємство ігрек, у свою чергу, просить трест украсти в мене секрет виробництва предмета, у яке я вклав мільйони?
— У тому-то і весь парадокс, Богдане, мій хлопчику! До тресту звертаються і підприємства-жертви. Що робити? Афери є афери, і ти прекрасно знаєш, що всі афери брудні. Звертаючись до тресту, зацікавлені підприємства у той самий час вживають особливих заходів безпеки, щоб уберегти свої власні таємниці від небезпечних агентів тресту. І не тяжко уявили, який рекламний ефект викликає і в потерпілих, і в тих, що
— Але вважається… — перебив його Богдан.
— Так, вважається, що акціонери — це колишні нацистські заправили, слід яких згублено. Та що я хотів сказати? Ага! Що трест, який напочатку існував дуже скромно, тепер надзвичайно зріс і дістає такі прибутки, що у кінці кожного року дає, кажуть, своїм таємним акціонерам мільйонні дивіденди.
Пролунав дзвінок, Дуку взяв трубку. Відбулася коротка незначна розмова. Потім кілька хвилин він роздивлявся кінець синього олівця з такою увагою, що можна було подумати, Ніби він вперше за своє життя бачить заструганий олівець. Насправді ж він думав. Богдан знову прочитав на обличчі свого друга ту серйозність, яка недавно так схвилювала його:
