— Лише на логічних міркуваннях. Якщо номер був би фальшивий, то навіщо він зупиняв машину біля парадного Б, а не біля парадного А, як було б природно? Адже тоді будь-який захід обережності був би зайвим. Та той факт, що він зупинився біля іншого парадного, говорить за те, що обережність примусила його так вчинити.
— Обережність? — засумнівався Богдан. — Якби номер був справжній, обережність підказала б йому поставити машину в кінці будинку, на розі вулиць, де, між іншим, недалеко є стоянка для машин, а звідти дійти пішки,
— Ваше зауваження не позбавлене логіки, Богдане. Тільки ви не рахуєтесь із чимось суттєвим. Чи була в отого удаваного Сіміонеску причина боятися? Так, якщо він з Плоєшти, ні, якщо він з Бухареста. І крім того, він ішов напевно: знав, що сім’я Сіміонеску в той час слухала «Ріголетто» у виконанні баритона Паскутті.
— Звідки ти взнав? — спитав Богдан, якому зразу ж це питання здалося трохи наївним.
— Е, звідки взнав! Він підстерігав їх і побачив, коли вони від’їхали. Отож, знаючи, що Сіміонеску нема вдома, піднявся сходами до третього поверху, відімкнув французький замок ключем, підібраним раніше, і дістався до мешкання. Ризик? Лише в одному — коли б хтось із сусідів побачив чужу людину, яка намагається зайти до квартири подружжя Сіміонеску, і підняв тривогу. Та, на його щастя, цього не сталося. Як я казав, він зайшов до квартири, зробив замовлення і через певний час…
— Через тридцять шість хвилин, — уточнив Богдан.
— … зв’язався з Монте-Карло. Та йому все ж трохи не повезло. Коли вже виходив, його побачив Денешан.
— Якщо все було так, як припускає товариш майор Менеїле, — перед начальником друзі не говорили на «ти», — тоді ця маленька невдача може бути фатальною для отого Гаспара, бо машину ми безсумнівно знайдемо.
— Ви гадаєте, що він один Із знайомих сім’ї Сіміонеску? — спитав полковник.
— Дуже можливо, — висловив свою думку Богдан. — В усякому разі, Гаспар попередньо намагався дістати інформацію про подружжя Сіміонеску і взнав про їхнє захоплення оперною музикою. Цей пан чи сам, чи зі спільниками, а діяв упевнено.
— Як саме — діяв упевнено? — спитав полковник.
— Бо знав, що принада з оперними квитками дасть бажані наслідки. З іншого боку, той факт, що Гаспар зайшов до сім’ї, користуючись підібраним ключем, змушує допустити, що людина, яка дістала зліпок ключа, ходить до подружжя Сіміонеску.
— Яка ваша думка, Менеїле?
— Товаришу полковник, я гадаю, що не зайвим буде почати розслідування серед друзів і знайомих сім’ї Сіміонеску. Бо можливо, що удаваний Сіміонеску дістав цю інформацію не безпосередньо, а через другі руки, тобто від когось із знайомих сім’ї Сіміонеску.
— Якщо це так, то нам буде дуже нелегко знайти Гаспара, — сказав Богдан. — Сім’я Сіміонеску має багато друзів і знайомих. Особисто я не гадаю, що нам пощастить.
Якийсь час усі мовчали. Трохи згодом Дуку спитав:
— Товаришу полковник, чи знаєте, що мене найбільше турбує? Я ставлю собі питання: що шукає Балтазар у нашій країні?
— Звичайно, Менеїле, він прибуде не помилуватись чудовими ландшафтами.
— Товаришу полковник, Балтазар — це не звичайний агент, якими були багато тих, що ми їх знешкодили. Він — Великий Балтазар. А якщо так, то природно поставити питання: «Чому він прибуває?» Адже супершпигун виконує не будь-яке завдання, він хоче викрасти дуже важливий секрет.
— Правильно, Менеїле. Бачу, ви самі знайшли відповідь. Але чого ви тривожитеся?
— Товаришу полковник, зрештою, що означає «дуже важливий секрет?» В Кожній галузі діяльності бувають дуже важливі секрети, Секрети в економіці, нашій внутрішній і зовнішній політиці й тому подібне.
— Звичайно! І я не розумію, на що ви натякаєте?
— Зараз зрозумієте, товаришу полковник. Нам усім трьом відомо, що кілька років тому трест «Небел» особливо цікавився винаходом академіка Робеску. І про тодішній винахід професора можна сказати, що по секретності він був найважливішим.
— Безсумнівно, був, Менеїле.
І все ж трест не посилав до Бухареста супершпигуна. А якщо справа стоїть так, я цілком правомірно ставлю собі питання: а чи не йдеться цього разу, про якийсь зовсім надзвичайний секрет?
— Навіщо ви ускладнюєте, — захоплено вигукнув Богдан. Бо з усіх якостей, які він помічав у свого друга, він найбільше, дивувався з його здатності розумового теоретизування. Хоч і немає безпосереднього зв’язку між діяльністю філософа, наприклад, і офіцера безпеки, але Богдан прийшов до переконання — відтоді, як він працює разом з Дуку, — що офіцерові безпеки розум філософа якщо й не необхідний, то, в усякому разі, дуже допомагає.
— Навіщо? — перепитав Дуку. — Мені здається дуже природним поставити собі таке питання. Мова йде про шпигуна, прозваного Великим Балтазаром, чия біографія, хоч до деякої міри й вигадана, більш-менш приголомшує. Мені важко повірити, що трест погодився б надіслати його, коли ставка не була б варта ризика, якому підпадає Балтазар. Галузь роботи, в якій Балтазар досяг великих успіхів, його найулюбленіша ділянка — це секрети виробництва, але це не значить, що його не цікавлять таємниці іншого роду. Навіть у таких випадках ризик не був таким, щоб дуже налякати його! Може, лише через те, що законодавство в мирний час у більшості капіталістичних країн не. дуже суворе до шпигунів, зате зовсім по-іншому дивляться на це в нашій країні. Трест «Небел» знає, бо переконався з власного досвіду, коли намагався викрасти креслення апарата, винайденого академіком Робеску, як добре організована у нас служба контррозвідки, як знає й те, якою важливою є допомога, що ми одержуємо її з боку громадян.
— Так, трест усе це знає і все одно ризикує посилати Балтазара. Чому? Тому, що, як я вже говорив, ставка гри така важлива, що перевищує ризик втратити Балтазара. У такому випадку я маю право поставити собі питання: якою саме найважливішою таємницею цікавиться трест «Небел»?
— Гадаєте, нам треба неодмінно про це знати? — трохи скептично спитав Богдан.
— Неодмінно. Я вам поясню чому. Що ми знаємо про Балтазара? Знаємо, що він прибуває в понеділок, Та зате ми зовсім не знаємо, який він на вигляд. Що нам відомо ще? Що хтось, людина, яка видавала себе за Сіміонеску, чекатиме на нього. Але де саме, теж не знаємо, Може, на вокзалі, в аеропорту, та не виключено, що зустріч може відбутися в приватному будинку. Потім Балтазар приступить до роботи, і ми не зможемо якимсь чином перешкодити йому, бо не знаємо його… Та якщо б ми змогли дізнатися про ті таємниці, які зараз у якійсь особливій ієрархії посідають перше місце, становище було б зовсім іншим. Чому? Тому, що замість того, щоб чекати Балтазара в аеропорту, на вокзалі чи на прикордонних заставах, ми чекали б його в тих місцях, де він, будучи змушеним діяти, рано чи пізно обов’язково з’явився б.
— Це ідеальне побажання, Менеїле.
— Яке, визнаю, нелегко виконати, товаришу полковник.
— Навіть неможливо, Менеїле, зовсім неможливо. Кожне Міністерство, кожний науково-дослідний інститут, промисловий центр, одне слово, кожне підприємство і в столиці й на периферії має більші або менші таємниці. Це означало б, що всі вони зробили відбір, склали список і відмітили найважливіше, передавши його якомусь органу, в чиї обов’язки ввійшов вибір супертаємниці з безлічі таємниць. Уявляєте, якої величезної роботи в усіх ланках вимагає така операція? З другого боку, ми не можемо обминути суб’єктивного фактора в оцінці ступеня секретності вивчених матеріалів, не кажучи вже про компетентність. Ви говорите: супершпигуна може цікавити лише таємниця найбільшого значення. А хіба є загальноприйнятий критерій оцінки того, що означає секретно, дуже секретно чи, скажімо, суперсекретно? Як ми можемо бути певними, що те, що ми вважали б таємницею найвищого ступеня, є таке вже необхідне й для тресту «Небел»? Балтазар прибуває, щоб отримати якусь інформацію. Ви говорите, що та інформація повинна бути якнайнезвичайнішою, бо інакше він, Великий Балтазар, не прибув би по неї. Та, повторюю, я зовсім не певен, що інформація, яку він хоче отримати, інформація виключної І ваги для нього, становить і для нас таку саму вагу. Чому? Тому, що ми не відаємо, хто замовив її йому, а основне, не знаємо, що саме переслідує замовник. Інформація не має цінності сама по собі, а вартість її велика, дуже велика чи неоціненна залежить від її практичної ваги для того, хто її потребує.
