Хоч уже була майже година дня, жоден з туристів, що прибули сюди через цей прикордонний пункт, не викликай у нього підозри.
«Це означає: шукати голку в копиці сіна», — подумав він із прикрістю, хоч дуже добре пам’ятав, що вже не раз йому траплялося мати почуття, що він перетрушує сіно, шукаючи голку, щоб зрештою там знайти її.
І все ж таки…
Машин поменшало. Було парко, так парко, що нічим було дихати. Богдан особливо не страждав від спеки. Однак цього разу він дуже спітнів. Його мучила спрага, він спорожнив чотири пляшки пепсі-кола І тепер був ладен уже докінчити й п’яту; У конторі митників було ввімкнуто радіо. З репродуктора чувся голосний і хриплий спів.
«Треба б замінити цей нікудишній гучномовець», — подумав він. Від спеки він не міг ні про віщо Думати. Ніби й мозок розтанув. Намагався уявити розплавлений мозок, але не міг. Крім того, він відчув себе стомленим. Погано спав цю ніч. Може, від хвилювання. І йому снився Балтазар. Уві сні здавалося, що Балтазар схожий на Джіке, директора гастроному В районі, де мешкав Дуку. Нібито директор, він же Балтазар, замінив касирку, яка була у відпустці, вибиває чеки на машинці й забирає гроші з неймовірною швидкістю. Він, Богдан, став збоку і щоразу, коли Балтазар на нього дивився, кричав: «Бачу тебе! Бачу тебе!» Сон був такий безглуздий, що Він одразу прокинувся, встав. Потім знову йому снився цей сон, і він знову прокидався, і так всю ніч аж до ранку.
Через той сон він почував себе дуже виснаженим. На мить заплющив очі, задрімав, і одразу йому приснилося, що Він плаває в басейні. Дуже добре він себе почував. У шезлонгу на сонці смажилася блондинка з «гордіні», дивилася на нього, як він плавав, й іронічно посміхалася, невідомо чому…
Його раптом розбудив від сну «форд», який саме зупинився на контрольному пункті. Чудова машина останнього зразка, і з неї вийшов її господар: чоловік біля п’ятдесяти років із спортивною статурою, в шортах, кедах І в тенісці. Теніска була розстебнута й видно було, волохаті груди. На шиї висів золотий медальйон на золотаму ж ланцюжку. Волосся трохи посивіле на скронях.
А чорні й блискучі очі надавали обличчю надзвичайної вроди.
Богдан захоплено подивився на нього і раптом сам себе подумки запитав: «А, чи це не великий волхв?»
Він швидко кинувся до контори митників саме тої миті, коли офіцер-прикордонник зайшов до дверей з паспортом.
«Нарешті паспорт, який мене зацікавить», — подумав Богдан.
Він розгорнув його, прочитав прізвище й секунду-дві не міг повірити. На першій сторінці було написано
Дійсно, здавалося неможливим, щоб справжнє прізвище супершпигуна було Балтазар. Та здавалося ще менш неможливим, щоб він, маючи таке прізвище, насмілився їхати в шпигунські мандри, користуючися паспортом на ім’я, під яким був відомий як шпигун. Тому здавалося більше ймовірним, що між хазяїном «форда» й справжнім Балтазаром не було ніякого зв’язку, що це просто співпали їхні прізвища.
— Що ми робитимемо, товаришу капітан? — спитав один з митників. — Почнемо митний контроль?
— Почекайте, — відповів Богдан, гортаючи аркуші паспорта, рябі від численних в’їзних та виїзних віз багатьох країн Європи, Азії й Південної Америки.
Збіг? Паспорт, якого Богдан-тримав у руках, був виданий індійським урядом. А всі варіанти біографії супер-шпигуна свідчили про його індійське походження. Чи справді це простий збіг? Збіг, бо у цього Балтазара з індійським паспортом Франція була ніби своєрідним головним штабом, Куди він повертався з кожної мандрівки.
Богдан ще раз оглянув паспорт, потім віддав його офіцерові-прикордоннику:
— На мій погляд, паспорт у порядку.
- І на мій, — сказав той і поставив печатку.
— Тепер ми можемо починати контрольний огляд? — спитав митник.
— Такі Можете.
- І як ми повинні проводити цей контрольний огляд, дуже, суворо?
— Ввічливо.
— Зрозуміло.
Богдан наказав, щоб митний контрольний огляд був найповерховішим, бо дуже суворий огляд міг, викликати підозру Балтазара.
Суворий контроль вантажу людини, яку запідозрюють у шпигунстві, часто відіграє вирішальну роль, щоб натрапити на слід і заарештувати відповідного шпигуна. З багаторічного досвіду роботи Богдан знав, що в дев’яносто дев’яти випадках із ста шпигун, особливо коли його посилають до іншої країни, має з собою щось таке, що може викрити його дійсні наміри. Звідси дуже важливий найретельніший обшук, особливо кваліфікований.
Богдан, поклавши руку на серце, міг поклястися, що в особистому вантажі Балтазара або десь у машині приховано, — а чого не сховаєш у машині? — якусь річ, що могла бути незаперечним доказом справжніх намірів, які привели його до Румунії.
«Форд» граціозно віддалявся асфальтованим шосе, ніби був не автомашиною, а швидкісним скутером, який розтинає попелясті хвилі. Коли його вже не стало видно, — а це сталося дуже швидко, бо Балтазар гнав із швидкістю понад сто кілометрів на. годину, — Богдан подзвонив у місто Тимішоари, де знали про його завдання, і доповів усе, що вважав за необхідне.
Незабаром після цього «форд» взяли під таємний нагляд, який мав скінчитися лише тоді, коли Балтазар прибуде на місце призначення, чи до Бухареста, чи до іншого міста.
Подзвонивши в Тимішоари, Богдан розшукав телефоном Дуку. Знайшов його не на службі, а в аеропорту.
— Старий, великий волхв прибув!
— Справді?
— Я не зовсім певний, принаймні не так само, як те, що мене звуть Богданом, але майже так. І щоб переконати тебе, я передаю тобі вітання від Генрі Балтазара. Чуєш? Від Ген-рі Бал-та-за-ра!
— Неможливо! — скептично відповів Дуку.
— Мені це так само здавалося неможливим, коли я тримав у руках… його візитну картку. Та зрештою я мусив переконатися. Біс його забирай, такий збіг просто неможливий.
— Та не менш неможлива така необережність і з його боку.
— Це теж вірно. В усякому разі, я їду додому. Як ти гадаєш, можна повернутися?
— Добре, повертайся! — почув він за якусь мить відповідь Дуку.
За чверть години, сівши за кермо свого Росінанта, як називав він жартома свого «фіата», Богдан попрощався з прикордонниками й митниками і рушив до Бухареста.
V. БЕЗГЛУЗДЕ САМОГУБСТВО І ЖЕБРАК, ЯКИЙ ТАЄМНО ЗНИКАЄ
Минуло сорок вісім годин відтоді, як Балтазар влаштувався в готелі «Атене Палас», в апартаментах нового Крила. Протягом усього цього часу він не дзвонив сам і йому не дзвонили. Так само ніхто до нього й не приходив. Та найцікавіше було інше: протягом цих сорока восьми годин Балтазар залишав свої Апартаменти лише опівдні та ввечері; щоб пообідати та повечеряти в ресторані готелю (сніданок йому подавали до ліжка).
Лише На третій день він пішов з готелю в Музей мистецтва. Згаяв там весь ранок, надовго зупиняючись у кожній залі. У другій половині того самого дня він повільно рушив вулицею Вікторієй, зупиняючись біля вітрин, щоб зрештою купити в пасажі в комісійному магазині кілька ікон. Ці ікони він згодом забув у кафетерії «Нестор», куди зайшов на чверть години, щоб випити міцної, кави з коньяком.
— Як тобі подобається цей святенник? — спитав Богдан Дуку.
