Балтазар прибуває в понеділок

— Про це ми поговоримо пізніше. Тепер же я хочу спитати вас про інше. Чи ви чули що-небудь через приймач до того, як одержали наказ тікати?

— Абсолютно нічого, пане. Визнаю, я був просто розчарований. Хоч я був певний, що невідома з чарівним голосом хотіла переконатися в тому, що їй зраджує коханець, але я все одно розчарувався, нічого не чуючи.

Богдан суворо подивився на нього. Чи не брехав він? Якщо брехав, то він повинен був чути, як він, Богдан, розмовляв з Матильдою Григоріу, або все, що говорили люди з науково-технічної бригади під час обшуку квартири Пенделяну. Та коли він не бреше й дійсно нічого не чув, тоді справді цей Бакалу правив за ширму, й не він. інженер, а вона, невідома з чарівним голосом, чула все, про що говорилося в обох квартирах, користуючись приймачем, настроєним на довжину хвилі тих мікроперелазачів, що були там встановлені. Про те, що більш імовірна друге припущення, свідчив і той факт, що Бакалу залишив своє місце не з власної ініціативи, а коли почув наказ тієї, що його послала, тобто невідомої з чарівним голосом.

— Пане Бакалу, я вас ще раз питаю, що ви чули через апарат до того, як одержали наказ тікати?

— Повторюю: нічого! Повірте мені, даю вам слово честі.

Богдан вирішив перервати допит до того, як повернеться Дуку.

VIII. ЧИ НЕ ЗБРЕХАВ МАТЕЙ КОРБЯНУ?

Зайшовши в кабінет Октава Стратилата, Дуку побачив, що той чекає на нього. Він сидів на дивані з високою спинкою, мов на троні, непорушний, і, можливо, через слабе світло — горіла лише настільна лампа — спершу Дуку здалося, що це не жива людина, а скульптура молодого вродливого бога, виточена із слонової кістки. Навіть і тоді, як він наблизився, цей бог залишався непорушним. Лише коли Дуку підійшов дуже близько до письмового стола, Октав Стратилат, піднявшись з якоюсь поважною урочистістю і навіть величністю, ледь помітно схилив голову на знак привітання.

— Я майор Раду Менеїле з ради держбезпеки. Мені порадили зв’язатися з вами, товаришу полковник Стратилат…

— Я інженер Стратилат, товаришу майор, — уточнила оживаючи статуя і наголосила на слові «інженер»: відвідувач повинен був облишити звання. Після цього він запросив його сісти: — Сідайте, де вам зручніше.

Дуку не сів на другий диван, надавши перевагу стільцеві, бо той був у вигіднішому щодо освітлення положенні.

— Мені сказали, що ви хочете поговорити зі мною про мою секретарку, товаришу майор Менеїле.

— Так, про Нору Солкану.

— Я до ваших послуг. Питайте. Але не уявляю, якою мірою зможу бути вам корисним.

Дуку помітив, що інженер закутався в пелену поважної ввічливості. Поважною була і його краса, бо Октав Стратилат був, безсумнівно, вродливим. Ввічливість і краса були такі поважні, що для співбесідника він був неприступний. І тому, що Дуку вперше доводилося знайомитися з такою людиною, він не знав, гарні це якості чи погані?

— Ви вже, мабуть, знаєте, що ваша секретарка покінчила життя самогубством.

— Знаю.

— Її вчинок вас здивував?

— Звичайно. Я здивований, що вона обрала такий неестетичний спосіб самогубства. Коли людині набридає жити, можна померти набагато красивіше.

Інженерове зауваження неприємно вразило Дуку.

— Я вас питав не про те, а чи були ви здивовані її смертю.

— Я не гадав, що вона здатна таке зробити. Незалежно від того, дає чи не дає самогубство вихід зі становища, ви повинні погодитися, ідо самогубцеві потрібна якась хоробрість.

— Або відчай.

— Ні. Тільки хоробрість, бо відчай розуміється сам собою.

— І ви вважаєте таку хоробрість за позитивну рису?

— А хіба ви ні?

— Чи доброї думки були ви про Нору Солкану?

— Ви поставили переді мною питання, на яке зовсім не легко відповісти. Розумієте, на мою думку, дуже важко, а може, навіть неможливо скласти певну думку про когось — хорошу чи погану. Думок про людину може бути багато. Одна хороша, інша менш хороша, а ще інша зовсім погана.

— Якої ви думки відносно неї як про службову особу?

— Вона була хороша, люб’язна секретарка.

— Але не дуже хороша?

— А чи вам відома десь дуже хороша секретарка?

— У мене ніколи не було секретарки, отже, я не можу знати, які саме якості потрібні секретарці, щоб бути дуже хорошою. Може, ви мені поясните?

— На жаль, я теж не знаю, якою повинна бути ідеальна.

Октав Стратилат весь час тримався офіційно, висловлювався досить доброзичливо. Хоч і не щиро. Але не це турбувало Дуку. Його дратувало те, що на всі запитання Октав Стратилат давав відповіді, які його ні до чого не зобов’язували. Відповіді, якими ніби намагався звести до мінімуму важливість отих запитань.

— Отже, як про службову особу ви хорошої думки відносно вашої колишньої секретарки?

— Хорошої.

— Але що ви можете сказати про неї негативне?

— Вона була тільки хорошою секретаркою. Якщо бажаєте, їй судилося бути секретаркою.

— Що ви розумієте під словами «судилося бути секретаркою?»

— Тобто людина народжена під зіркою посередності й призначена ніколи не виходити з тієї посередності. Але, мабуть, ця моя думка не цілком правдива, якщо їй вистачило хоробрості покінчити самогубством.

— Ви не догадуєтесь про причини, які примусили її зважитись на цей крок?

— Ні!

— Як довго була вона вашою секретаркою?

— Три роки, так-так, здається, три роки.

— І протягом цих трьох років…

— Знаю, що ви хочете сказати, — перебив його інженер. — Що за ті три роки я, начальник, повинен був поцікавитись її турботами, її особистим життям. Може, й справді повинен був. Але я цікавився Норою Солкану лише як секретаркою. Спеціально встановив між нами суворо службові стосунки. Всією поведінкою я примушував її бачити в мені лише свого начальника. Бо і я хотів бачити в ній лише секретарку.

— Чи можна вас запитати, чому ви так поводились?

— Тому, що всі секретарки щиро чи маючи якийсь інтерес звичайно закохуються в своїх начальників. Мені огидні такі ускладнення. Тому для мене Нора Солкану існувала лише відтоді, коли я заходив у кабінет, вітаючись із нею, і припиняла своє існування, зовсім припиняла, коли я йшов на обід.

— Отже, ви ніяк не можете нам допомогти вияснити причину її самогубства?

— Не хочу бути в ваших очах ні диваком, ні зарозумілим, але мені дивно: відколи це самогубства з любовних причин стали предметом розгляду державної ради безпеки?

Поставивши питання, Октав Стратилат почав роздивлятись свої руки, між іншим, дуже гарні.

— Звідки вам відомо, що Нора Солкану покінчила життя самогубством з цієї причини?

— Не знаю, але допускаю. Зрештою, яка інша причина могла довести до самогубства таку примітивну людину, як вона?

— Товаришу інженер, Нора Солкану померла не з тієї причини.