В нiй змiсту жодного не видно,
Але поважно i солiдно
Її читають таргани.
Подив у очах,
Захват у голосах:
'Глофпофтамп!'
-- Кумеднi цi таргани, -- сказав я. -- А що воно може означати, прадiдусю, оте 'глофпофтамп'?
-- Мабуть, 'головпоштамт'. Але сам розумiєш -- таргани навряд чи можуть уявити собi головний поштамт. Речi, про якi говориш, треба спершу побачити. А то слова будуть такi порожнi й кумеднi, як твої штани й сорочка на стiльцi.
-- То виходить, слова -- це одежа, в яку одягають увесь свiт?
-- Атож, приблизно так воно й є. Без мови свiт був би голий, як ти оце тепер. А завдяки мовi вiн стає пристойний i чепурний, як ти завдяки одежi.
-- Панове, чи. довго ще менi чекати? -- гукнула знизу бабуся. -Какао прохолоне!
Я хутенько одягся, i ми пiшли до кухнi. На снiданок були молочнi булочки з какао -- моя улюблена страва вранцi.
Ми знов завели розмову про абетковi вiршi. Горiшня бабуся мовчала й удавала, нiби вони її зовсiм не цiкавлять. Але раптом сказала:
-- Носитеся зi своїми абетковими вiршами! Велике дiло. Якби я схотiла, то й сама могла б їх складати. Я просто не хочу. Не маю часу на такi дурницi. Життя для цього надто важке, та ще коли маєш моторного катера!
'Ой-ой-ой! -- подумав я. -- Зараз почне бiдкатись!'
Але вона не бiдкалась. Навпаки, сказала:
-- Коли хочете придумати щось справдi складне, то звiршуйте такого вiрша, щоб у ньому кожне слово починалося з iншої лiтери та ще й за абеткою.
-- Ого! -- вигукнув я. -- Цього нiхто в свiтi не зумiє. Занадто важко.
-- Так, -- пiдтвердив прадiдусь. -- Занадто важко.
Тодi горiшня бабуся покепкувала з нас: мовляв, на щось справдi путяще ми нездатнi.
Цi слова тяжко вразили нашу вiршувальницьку честь. Але ми нiчого не вiдповiли, а подались до рибальської комори. Там прадiдусь сiв мiж вершами й заходився вирiзати поплавцi для Крiшона Кульги. За роботою вiн супився й випинав нижню губу. Але чомусь не починав нової оповiдки. Тiльки сказав:
-- А думка горiшньої бабусi зовсiм непогана. Але такого вiрша скласти важко, ох як важко!
-- Авжеж, -- погодився я. -- Дуже важко. Цього нiхто не зумiє!
Прадiдусь кивнув головою i знову випнув нижню губу.
-- Прадiдусю, -- тихо спитав я, -- можна менi пiти нагору, трохи погратися дзигами?
Прадiдусь кивнув головою i примружив очi. Я тихенько вийшов i пiднявся нагору, до Шкiряної Лiзбет. Сьогоднi я зовсiм не боявся її. Я був надто заклопотаний. Бо в головi у мене вже накльовувався такий вiрш, де кожне слово починається з iншої лiтери в абетковому порядку. Я тiльки хотiв заримувати його, а потiм здивувати прадiдуся.
Я взяв чисту соснову дошку та теслярського олiвця й зразу почав з великим запалом вiршувати. Я хотiв показати горiшнiй бабусi, на що здатен.
Я списав усю абетку згори донизу на дошцi й до кожної лiтери почав дописувати слово. Врештi, поморочившись довгенько, я таки справдi склав вiрша. Тодi я на радощах обняв Шкiряну Лiзбет, пустив дошку повзком по драбинi й швидко спустився вслiд за нею.
-- Прадiдусю, прадiдусю! -- гукнув я. -- Подумайте лишень: вийшло! Я склав абеткового вiрша, такого, як хоче бабуся!
-- А ти складав вiд А до Я? -- спитав прадiдусь.
-- Аякже! Вiд А до Я.
-- Гм, -- гмукнув прадiдусь. -- Дивне дiло! -- Потiм примружив очi, пильно глянув на мене й спитав: -- А як ти гадаєш, навпаки -- вiд Я до А -- теж можна скласти?
-- Нi, нiзащо в свiтi! Це неможлива рiч!
-- Гм! -- знову гмукнув прадiдусь. -- А як по-твоєму, що звiршував я на оцiй дошцi?
-- Не знаю, прадiдусю!
Але враз у мене виринув здогад. Я спитав:
-- Невже вiд Я до А?
-- Так, так! -- гукнув прадiдусь i забiгав по вершiвнi. -- Я склав вiрша вiд Я до А. Кожне слово починається з iншої лiтери в абетковому порядку.
-- Ого, прадiдусю, якi ми молодцi!
-- Так, я й сам би не повiрив! Але давай уже читати. Починай ти!
Прадiдусь iз поважним обличчям зiперся на одвiрок, а я взяв дошку й гордо прочитав труднющого вiрша. Вiн був такий:
Абетка звiрiв
Андреас
Бачив
Влiтку
Гори,
Д
Е
Є
Жуки,
Зайцi,
I
Їжаки,
Й
Кроти,
Лисицi,
Мишок
Нори.
Одна
Презлюща
Рись
Сичала,
Тихенько
Ухкала,
Фирчала:
'Х-хто х-ходить?
Це х-хода
Ч-чия?
Ш-ша!
Ща!
Ю!
Я!
-- А щоб було видно, що це справжнiй вiрш, я перепишу його у вiсiм рядкiв:
Андреас бачив влiтку гори,
Де є жуки,
Зайцi, i їжаки,
Й кроти, лисицi, мишок нори.
Одна презлюща рись сичала,
Тихенько ухкала, фирчала:
'Х-то х-ходить? Це х-хода ч-чия?
'Ш-ша! Ща! Ю! Я!'
Прадiдусь сказав:
-- А бодай тобi, та й гарно ж ти звiршував! Ото бабуся подивується! А тепер послухай мого вiрша.
