хвилі.
Витрачати торпеду на таку мізерію було б, звісно, марнотратство.
Павлов запитально поглянув на Шубіна:
— З кулемета, товаришу командир?
Шубін мовчав, продовжуючи вести загін на зближення з німецьким катером. Блискавично виник інший план.
Давно у штабі бригади журилися за “язиком”.
У морській війні це явище надзвичайно рідкісне. А тепер, коли передбачався штурм Піллау, “язик” був би дуже до речі.
У посильному катері, мабуть, сидить начальство. Вискочило з Піллау і чеше собі на найбільшій швидкості в Данціг.
Вихопити б це начальство з-під носа у німців, мало не в самій гавані, і привезти на базу для плідної співбесіди з нашими розвідниками!
Так, було б до ладу. Важливіше, мабуть, ніж потопити транспорт. І не виключено, що корисніше!
Через кілька хвилин шість торпедних катерів оточили німецький посильний катер. Усі кулемети пильно, з явним осудом втупилися в нього.
Німецький стерничий одразу кинув штурвал. Слідом за ним неохоче підняли руки двоє блідих офіцерів у шкіряних пальтах і унтер-офіцер берегової служби. Нарешті, пришелепувато озираючись, вилізли назовні мотористи.
Шубін нашвидку проглянув документи полонених. Начальство, на його думку, було третьосортним: всього-на-всього інтенданти. Та на безриб’ї…
Офіцери їхали в своїх інтендантських потребах у Данціг. Унтер-офіцер, як з’ясувалося, не мав ніякого відношення до них і прямував ще далі — через Данціг у Берлін.
Відібравши документи і зброю у полонених, Шубін наказав розсадити їх по торпедних катерах. Інтендантів він забрав до себе, унтер-офіцера помістили до Князева, рульового і мотористів — на інші катери.
Прискіпливий Фаддєїчев і тут виявив свій “настирливий” характер. Йому здалося, що німецькі офіцери не досить розторопно пересідають на торпедний катер. Він уже набрав був у груди повітря, ладен випустити його назад добряче подрібленими словами спеціального аврального призначення, але перехопив застерігаючий погляд Шубіна.
— Єсть, товаришу гвардії капітан-лейтенант! — сказав він, зітхнувши. — Я тільки хотів пояснити їм, щоб обережніше переходили, щоб, крий боже, не попадали у воду…
Торпедні катери повернули на базу.
Зрідка, не без самовдоволення, Шубін озирався на своїх “язиків”.
Насунувши козирки кашкетів на очі, піднявши оксамитові коміри пальт, вони сиділи, похнюпившись, між торпедами під пильною охороною Степакова і Ластикова, озброєних автоматами.
Що ж! Такий вигляд і повинні мати полонені німці — немовби вони до рубця промокли і далі покірно мокнуть лід дощем.
Шубіна гукнув схвильований голос Князева:
— Товаришу гвардії капітан-лейтенант! Мій німець… — Але слова заглушила тріскотня автомата.
Шубін поквапливо розвернувся. Катер Князєва стояв, застопоривши хід. Хтось ривками плив від нього в море.
— Живим, живим! — зарепетував Шубін у ларінгофон. — Не стріляти!
Та коли він наблизився, то не побачив у морі полоненого.
Князєв з розгубленим виглядом крутив у руках якісь папірці. Поруч стояв збентежений матрос, тримаючи автомат дулом униз. Решта, перегнувшись через борт, напружено вдивлялися у сіру воду, що погойдувалась.
— Ну, все! — сказав один з них і випростався. — Пішов скаржитися до морського царя!
Торпедні катери погойдувались на хвилі, розвернувшись носами. Інтенданти полохливо перешіптувалися, скоса позираючи на грізного юнгу з автоматом.
Виявилося, що Князєв і його команда не одразу помітили дивну поведінку полоненого.
Одвернувшись, він крадькома витягав щось із кишені, пхав у рот і намагався зжувати. Кинулися до нього. Думали, отрута! Але з рота стирчали білі клаптики.
— Товаришу гвардії старший лейтенант! Він секретні документи тріскає!
Унтер-офіцера схопили за руки, повалили на спину, почали витягати папір з рота. Зробивши відчайдушне зусилля, він проковтнув його. Але в кулаці були міцно затиснені ще якісь обривки.
— Не можна, не можна! — бурмотів він, плутаючи польські слова з німецькими. — Ферботен! Не можна!
Хтось ударив його автоматом по руці. Кулак розтулився. Кілька пом’ятих клаптів випали і розлетілися по палубі. їх кинулися збирати.
Німець скористався з цього, вирвався і стрибнув, вірніше, звалився за борт.
Тоді по втікачеві дали чергу з автомата.
Море було пустинне. Туман розсіявся, але день залишався похмурий. Південну частину горизонту, світлішу, підкреслювала товста лінія. То був німецький берег, коса Фріш-Неррунг, яка прикриває з моря Піллау.
— “Не можна, не можна!” — обурено сказав Шубін. — Тобто як це — не можна? Попав до нас у полон, повинен усю документацію викласти! Це неправильний німець у тебе був. Ану, дай-но!
Князєв винувато подав два уцілілих пом’ятих клаптики.
Шубін розгладив папір. Якісь химерні значки! Чи то арабська в’язь, чи то стенографія. Шифр, звичайно.
Але серед незрозумілих значків він майже одразу ж наткнувся на згадку про себе. “Пірволяйнен” було там, виведене латинськими літерами. А трохи поодаль, через два чи три значки, стояло слово “Котка”.
Та це ж він, Шубін, назвався Пірволяйненом на борту “Летючого Голландця”! Ще й вигадав, що він із міста Котка!
Шубін поквапливо нагнувся, притримуючи аркушики, боячись, що їх вирве вітер із рук і понесе.
Та більше нічого не вдалося прочитати. Закарлючки, самі закарлючки, дідько б їх забрав!
Шубін випростався.
— Кого проґавив! Ех! — роздратовано сказав він Князєву. — Знаєш, хто це був? Напевне, гонець, кур’єр, зв’язковий із “Летючого Голландця”!
— Ой!
— От тобі й “ой”! Мав при собі донесення і тут же зжував його — у вас на очах, поки ви тупцяли навколо з автоматами.
Команда катера Князева засоромлено мовчала, уникаючи дивитися на Шубіна.
Павлов здивовано присвиснув:
— Виходить, “Летючий” у Піллау?
Шубін роздратовано сіпнув щокою. Безглузде запитання! Наче про “Летючого” можна сказати щось певне!
Він дивився в бінокль на смужку берега, яка дражливо погойдувалась удалині. Швидше б скомандували штурм Піллау!
На базу мчали щодуху.
Шубін сховав дорогоцінні клапті в кишеню кітеля і раз по раз поплескував себе рукою по грудях: чи цілі?
У штабі розберуться у цих закарлюках! Кажуть, с такі спеціалісти по розгадуванню шифрів, лузають їх, мов насіння.
Потім думки повернулися до зв’язкового, який вважав за краще втонути, тільки б не віддати донесення.
Яку, одначе, незрозумілу, гіпнотичну силу мав цей “Летючий Голландець”, коли його мстивої кари боялися навіть більше ніж смерті!
