чорт!.. Корабель мертвих… Стоянка на кладовищі…
Він довго вовтузився з картою, щось виміряючи на ній. Нарешті задоволено потягнувся — так, що аж кістки хруснули!
— Ну, зрозумів? — спитав Князєв.
— Однак є один здогад. Поки що не казатиму. Візьмемо Піллау, перевіримо!
Та настрій у нього явно поліпшав.
Шубін пішов спати на катер, у моторний відсік. Любив спати на моторі, підклавши під себе капковий жилет. Гарно! Як на печі в російській хаті! Знизу, від мотора, йде приємне тепло і легкий, заколисуючий запах бензину. Авіаційний бензин пахне дуже затишно!
Шубін умить заснув, тільки-но вкрився регланом. Безсоння — це для нервових і недокрівних! Військовий моряк повинен уміти спать де завгодно, коли завгодно і навіть скільки завгодно — про запас!
Сон був недовгий, але приємний. Бензин, чи що, навіває такі сни?
Довкола були густі зарості, і листя, падаючи, кружляло — зовсім поволі і безшумно. В парку не було нікого. Тільки він і Вікторія.
Вони стояли одне проти одного, стиха сміючись, тримаючись за руки. Між ними з’явилося і дедалі міцніло гостре і пекуче відчуття близькості…
Зненацька із-за вогняної куртини вийшов Фаддєїчев. Виструнчившись, він приклав руку до картуза:
“Дозвольте доповісти, товаришу гвардії капітан-лейтенант…”
Розплющивши очі, Шубін збентежено поглянув на боцмана, що стояв перед ним, наче той міг підглядіти його сон.
— Наказали розбудити! Час — двадцять дві тридцять?
Шубін хлюпнув собі в обличчя холодної води, енергійно втерся рушником і сонної знемоги наче й не бувало. Тільки залишилася смішна досада на боцмана: чому не дав додивитися такий гарний сон?
— Князєв! Підйом! Починаємо посадку десанту!
ШТУРМ ПІЛЛАУ
Загін Шубіна йшов у перших лавах атакуючих.
На морі стояв штиль, і це було добре, бо десантники, розміщені в жолобах для торпед, сиділи обнявшись, щоб займати менше місця і не вивалитися на крутому розвороті.
Кожен катер брав близько сорока чоловік і скидався тепер на московський трамвай в години пік.
Місячна доріжка виводила прямо на косу.
За хороший орієнтир правила також хмара. Вона була багряна і висіла над горизонтом на південному заході. Штурм Піллау з суходолу почався.
Десантники повинні були перерізати косу Фріш-Неррунг з обох боків.
Від Кенігсберга просувався батальйон морської піхоти, посаджений на бронекатери. З моря на торпедних катерах і катерних тральщиках наступав стрілецький полк.
Катери йшли ніби в подвійному оточенні.
Три групи прикриття висунулися на захід, північ і південь, щоб убезпечити кораблі десанту від можливого нападу. Крім того, були ще кораблі охорони, малі канонерські човни, які невідступно супроводжували торпедні катери.
Підійшовши до берега, Павлов застопорив хід.
Ліс на косі стояв, увесь пронизаний місячним світлом. Поміж дерев спалахували горизонтальні смолоскипи.
Катер, рухаючись по інерції, ткнувся носом у піщану відмілину.
— Десант! На висадку!
Солдати поквапливо перейшли на ніс і почали стрибати у воду. Тут було неглибоко.
Якийсь час катер стояв на місці. Це було зовсім недовго, дві чи три хвилини. Павлов майже одразу ж дав повний назад. Але німецькі артилеристи “ущучили” його. Поруч нестерпно різко тарахнуло.
Павлов ліктем відштовхнув Шубіна і важко осів до його ніг. Шубін спробував підняти його. Але тіло було важке, без життя.
Боцман доповів, що вбиті Дронін і Степаков. Снарядом розтрощило правий мотор, пошкодило рульове управління. У моторному відсіку виникла пожежа.
Усі вцілілі моряки на чолі з Шубіним кинулися гасити її.
Тим часом інші торпедні катери, підходячи до берега, збили велику хвилю. Вона підняла некерований катер Павлова і, розвернувши його лагом, викинула на відмілину.
Шубін вискочив із моторного відсіку, озирнувся:
— Юнго! Семафор катерам: підійти до мене, стягти з мілини!
Першим до Шубіна підплив катер Князева. Незважаючи на сильний обстріл, він підходив дуже повільно — давав хід, потім стопорив машину, щоб не сісти самому на мілину. Через кілька хвилин до нього так само обережно приєдналися ще два катери.
Їм удалося завести швартови, але катер Павлова так присмоктало до піску, що прядив’яні кінці рвалися один за одним.
Сплески від снарядів підіймалися уже поруч з рятувальними катерами. Матроси Князева поквапливо латали пробоїну в таранному відсіку.
Шубін зрозумів, що, вовтузячись з буксировкою, ризикує іншими катерами з свого загону.
Тоді, згнітивши серце, він вирішив залишити катер, що загибав, і висадитися з рештою команди на ворожий берег. У становищі, що склалося, це було менш небезпечно, ніж баритися тут, на очах у берегових артилеристів.
Шубін наказав рятувальним катерам відходити. Потім обернувся до своїх матросів:
— Автомати, гранати розібрати! На берег — за мною!
Шурко стрибнув у воду плазом, пірнув з головою, але хтось одразу ж підхопив його і поволік за собою до берега.
Одфиркуючись, він підвів мокре обличчя. З одного боку його підтримував Шубін, з другого — боцман.
Вибравшись на берег, Шубін озирнувся. Біля нього зовсім мало чорних бушлатів. Живі тільки боцман, радист і юнга. Павлова нема, Дроніна нема, Степакова нема.
Та в бою треба думати тільки про живих! Ще буде час пом’янути мертвих, якщо буде…
Піщані дюни, порослі сосняком, були вздовж і впоперек змережані траншеями. Скупчившись у вузькому лісистому коридорі, затиснуті з боків затокою і морем, люди билися з небаченою запеклістю, часто врукопашну.
Бій на косі розчленувався на окремі запеклі сутички.
Безперервно лунала швидка тріскотнява, ніби хтось проривався крізь ліс напролом, ламаючи кущі і сучки. Від гострого запаху порохових газів дерло в горлі.
І весь час над лісом на бриючому кружляли наші літаки.
Ширина коси Фріш-Неррунг не перевищує кількох десятків метрів. На жаль, не вдалося додержати цілковитої точності під час висадки на косу обох десантних груп. Стрілецький полк і морські піхотинці були роз’єднані, опинилися на відстані трьох—чотирьох кілометрів одні від одних. Простір цей майже весь заповнили німці.
Вибігаючи на відлогий піщаний берег, Шубін не втерпів і оглянувся. Катер Павлова майже лежав на
