Ківш номер сім видавався сумовитим, як ліс пізньої осені.
Щогли стирчали стрімко чи скісно і скидалися на дерева без гілок. Оману довершувала рибальська сіть, напнута над щоглами. Вона була схожа на осінній серпанок або легеньку сірувату імлу, що заплуталася поміж стовбурами дерев.
Під сіттю, слухняно чекаючи своєї долі, тулилися один до одного близько десятка кораблів: дві баржі, річковий пасажирський пароплавчик, три буксири, кілька щитів-цілей. До берега привалився облавком невеличкий танкер з розпанаханою кормою.
Німці стягували сюди всі ці кораблі, готуючись згодом відправити їх на злом. Однак не встигли. Завадив наступ радянських військ.
А в нових господарів гавані ще руки не дійшли до цього віддаленого ковша. І без того справ ущерть було в Балтійську. Занехаяність ковша впадала в очі. Сіть, напнута між щоглами, порвалася в багатьох місцях і подекуди провисла до самої води.
Потурбовані чайки, сварливо галасуючи, ширяли над нею.
— Мене давно дивувала ця сіть, — зауважив командир порту. — Пам’ятаєте, в шхерах німці ховалися під рибальськими сітями від авіації? Понапинають на березі, буцімто для просушки, і ставлять під них свої катери чи підводні човни. “Але ж тут що ховати? — думав я. — Який пілот поласився б на такий мотлох?”
— У цьому й полягав розрахунок.
Так! Ніяких особливих споруд! Нічого, що могло притягти увагу згори чи з берега! Сіть була навіть не камуфльована, а звичайнісінька — рибальська.
Кораблі стояли в ковші дуже щільно, впритул. Але посередині, між річковим пароплавом та однією з барж, залишено було неширокий прохід.
— Ось тут він, певно, і стояв, цей “Голландець!” — вигукнула Вікторія.
Проте обличчя Селіванова ще зберігало недовіркуватий і затайливий вигляд.
— Може, він на дні?.. — припустив один з офіцерів.
— Ну, що ви? Ківш надто мілкий. На його дні не сховаєш підводний човен-рейдер.
Намостили дощок і офіцери низкою перейшли на палубу пароплава.
Звідси добре було видно плити причалу. В магістралях, прокладених поміж ними, тяглися одвилки — через пароплав до порожнин між кораблями. Це були паливний і водяний трубопроводи.
Командир порту за сполучними ріжками визначив, Що трубопроводи призначалися для постачання підводного човна.
Окремі запасні частини до нього, також і елементи акумуляторної батареї, знайшли в сусідній напівзатопленій баржі. Та головною базою, як видно, був пароплав.
В облавку були пробиті двері. З їхнього порога звисав трап. Двері вели в просторе приміщення, де команда човна могла спочивати після тісняви своїх відсіків. У кутку стояв розхряпаний рояль. За ним дійшлий Селіванов знайшов навіть кілька пошматованих гральних карт.
На пароплаві, як на всякій базі, було обладнано пральню і душ. Однак, судячи з усього, підводний човен відстоювався тут недовго. Це було щось на зразок конспіративної квартири, де дозволяється перебути тільки одну ніч, щоб не навести на слід.
Але яким чином щастило “Голландцю” непоміченим проходити в ківш і полишати його?
Це діялося, зрозуміло, вночі. Вікторія уявила, як за сигналом з моря німецьке командування вмить затемняло гавань, оголошуючи повітряну тривогу. Наближаються ворожі бомбардувальники!
Насправді ж біля бонів — “Летючий Голландець”.
Звичайно, Цвішен, увіходячи до гавані, дає позивні. Інакше могли б подумати, що це ворожий човен, і любісінько розстріляти. Але це чужі, умовні позивні. Він ніби оповіщає про себе одним із своїх псевдонімів. До того ж і псевдонім цей знають всього дві-три особи в Піллау.
Втім, увагу всіх у гавані відвернено на інше.
Де ж ворожі бомбардувальники? Вогні вимкнено, біноклі на кораблях і на березі звернено догори, а тим часом довгаста тінь прослизає повз бони, мимо розташованих на рейді і коло пірсів кораблів, завертає в глиб гавані, до ковша номер сім. Потім обережно втягується у вузький прохід між напівзатопленою баржею та річковим пароплавом.
Усе! Дійшла! Причаїлася!
Відбій повітряній тривозі!
Уранці занедбаний ківш, звалище кораблів, має звичайний вигляд. Вітерець легенько погойдує рибальську сіть. І навіть чайки, як і раніше, невтомно шугають попід нею.
Балансуючи на вузькій дощечці, перекиненій з пароплава на причал, командир порту оглядівся:
— Тісно все ж таки було йому.
— Нічого, — відповів хтось із офіцерів. — Тісно, зате тепло. Розвертатися, зрозуміло, доводилося на пупі.
— Але мене ось що дивує, — докинув інший офіцер. — Для одного-однісінького підводного човна устаткували таку стоянку!
— Навпаки! Це і є найнезаперечнішиії деказ! — запально промовив Селіванов. (Його недавнього скептицизму наче й не було). — Саме для одного і єдиного такого! Чи можна ще сумніватися в тому, що човен цей був особливо секретний і виконував доручення надзвичайної державної ваги?
Він швидко повернувся і глянув Вікторії в очі:
— Визнаю при свідках: ви маєте рацію! Точніше, Борис мав рацію. “В” містилася в гавані, а не в околицях Піллау. Я помилявся.
ЛИСТ, НЕ ДОСТАВЛЕНИЙ НА АДРЕСУ
У своєму звідомленнї Селіванов високо оцінив допомогу, яку подала йому вдова Шубіна під час розшуків Вінети. Наказом командувача капітанові Мезенцевій було оголошено подяку.
— І все-таки випадок, — зітхнув командир порту, сидячи в Селіванова. — Якби вона не почула тоді: “Кладовище кораблів…”
— Несправедливо. І ви, і я, без сумніву, не раз чули ті ж слова. Але ми не вслухалися в них. І не зрозуміли. А вона зрозуміла. Чому? Душа була настроєна на цю хвилю. Всі сили душі були напружені, і ось…
— Вона не припускала думки, що Шубін міг помилитися.
— Так, і це, звичайно.
Грибов, якого Ришков зразу ж сповістив про знахідку, привітав Вікторію по телефону.
Це була найважливіша і найцінніша для неї похвала. І все ж Вікторія була невдоволена.
Нитку, яку впустив Шубін під час штурму, тепер знайшли і підняли. Але що далі? Куди тягнеться, куди веде ця нитка?
Завбачливий Цвішен устиг викрутитись, як завжди, і втекти завчасно, не чекаючи штурму Піллау.
Що ж у такому разі означала його радіограма, текст якої повідомив Нейл? Виходить, на Балтиці була ще одна стоянка, окрім “Кладовища кораблів” у Піллау?
Одверто кажучи, Вікторія сподівалася більшого і від самого “кладовища”. Знахідки були, загалом, жалюгідні. Запасні частини для підводного човна? Купа розірваних гральних карт? Даруйте, цього малувато.
Вікторія сподівалася, що у Вінеті знайдуть якісь документи, котрі проллють світло на діяльність “Летючого Голландця”. В її уяві поставало щось на зразок тієї ж радіограми або принаймні уривків донесення, перехопленого Шубіним. Адже міг забути Цвішен у Вінеті щось надто важливе? Міг чи ні?
— Ні! — рішуче відрубав Селіванов, коли Вікторія поділилася з ним своїми прикрощами. — Зовсім виключено, Вікторіє Павлівно. Як я розумію Цвішена, він не з тих, яким доводиться звертатись до бюро
