— Товаришка Петрова? — питаю крізь завісу. У відповідь чути хрипкі вигуки Джоні Холідея.
— Товаришка Петрова? — питаю вдруге, вже значно голосніше.
— Та я тут, чого зволите? — чую з-за спини.
Обертаюся. Сусанна стоїть поряд. Вона, мабуть, йшла з кухні, бо тримала в руці електричне джезве[10] з якого капала вода.
— Маю до вас невелике діло, — пояснив.
— Прошу!
Мімі пройшла вперед, підняла завісу, і ми опинились у відгородженій частині холу. Запорошені стіни так-сяк почищені. Занадто багато різностильних меблів: до хазяйського мотлоху Мімі, видно, додала й свій. Біля дивана на маленькому столику електропрогравач. Це свідчило про певну звичку господині.
— Лежимо й музику слухаємо, га? — запитав я добродушно.
— Ви б теж так само робили, коли б цілий день простояли на ногах. Сідайте! — запросила Мімі й притишила звук радіоли.
Я огледівся, але не побачив, де можна було б влаштуватися. Два важких оксамитових крісла закидані панхочами, жіночою білизною й пластинками.
— Момент, зараз звільню місце, — бурмотіла Мімі, намагаючись через трійник увімкнути одночасно радіолу, електрокамін і джезве.
— Ви, бачу, майстер по електричних приладах, — сказав.
— Аякже, майстер! Була б майстром, то поставила б ще один штепсель, а не чекала, коли, нарешті, принц спроможеться зробити це.
— А тут є й принц?
— Атож, маємо свого принца…
Мімі нашвидку зібрала речі з одного крісла й жбурнула їх купою на інше.
— Прошу! А ви, власне, у якій справі?..
— Мені потрібна маленька довідка, — відповів я, сідаючи. — Я з міліції.
— З міліції? — злякано перепитала Мімі. — Влипла!
— У що влипли? — поцікавився я.
— Він же не вмер? — запитала Мімі, занепокоєно дивлячись на мене.
— Вмер.
— Невже? — Жінка розпачливо піднесла руки до рота.
— Вмер, — повторив я. — І до того ж остаточно. А, власне, про кого ви питаєте?
— Та про того, що його Жора вдарив пляшкою по голові.
— А, про того не знаю. В цій справі зверніться до когось іншого. Я кажу про Медарова.
— І Медаров помер? — спитала Мімі, зовсім засмучена. — Боже, що це з людьми коїться! Всі вмирають.
— Не побивайтеся, — сказав я філософськи. — І ми помремо.
— Правда ж! — вигукнула Мімі, несподівано пожвавившись. — І я те саме кажу: всі помремо. Отож менше клопоту й більше розваг, поки живі. Відколи говорила це Вірі. А вона: «В тебе несерйозне ставлення до життя». Навіть почала називати мене Сусанною. Про цю Сусанну, певно, й вам ляпнула?
— Чому Сусанна? — запитав я. уникаючи відповіді.
— Бо до мене все старі липнуть. А які вони старі? Принцеві ледве перейшло за п'ятдесят. Медаров не був мені ані нареченим, ані приятелем…
— Все-таки він частенько гостював у вас, — зауважив я.
Мімі нахилилася над джезве. Поставила каву й цукор, вишкребши з пачки те, що, мабуть, лишалося на дні з учора. Вигуки в радіолі стихли, але замість них почулося квакання якогось танго.
— Гостював… — пробурмотіла Мімі. — Сідав і чатував, коли повернеться принц.
— Маєте на увазі Танева?
— Так, Танева. Але я зву його принцем.
— Вважаєте, що так звучить лагідніше?
— Я це вигадала не через те, що лагідно звучить, а тому, що він за холодну воду не береться.
— Людина звикла, щоб їй прислужували.
— Атож, тільки я не звикла прислужувати. І не раз про це йому казала. «Гадаєш, кажу, що за якусь там половину кімнати, відгороджену завісою, я тобі прислужуватиму? Наставляй кишеню». Я повертаюсь ледь жива від утоми, а він: «Мімі, принеси те…», «Мімі, подай се…» Принц, та й годі!
— Справді, неприємно, — погодився я. — А навіщо Танев знадобився Медарову?
— Хтозна! Я в нього питала. «Коли чекаєш якоїсь допомоги від принца, — кажу старому, — наставляй кишеню!» А він: «Це не твоє діло. Допоможи тільки знайти його, і я тебе озолочу»! «Тебе озолочу», — так і говорив.
Піна в джезве загрозливо піднялась. Мімі скочила й висмикнула шнур. Потім взяла зі столу дві чашки, протерла їх якоюсь серветкою й налила каву.
— Щедра обіцянка! — мовив я, стежачи за рухами господині. — Одне тільки лихо: щедрі обіцянки рідко виконуються!
— А, так я йому й повірила! — відказала Мімі, подаючи мені чашку.
Вона сіла на диван біля радіоли і з насолодою ковтнула кави.
— А Танев де криється? — питаю.
— Думаю, що в Банкя.[11]
— Ви казали про це Медарову?
— Аякже, так йому і скажу!
— Чому ж ні?
Замість відповіді господиня озирнулася, неначе щось шукаючи:
— Десь були цигарки… Фу, що за гармидер!
Я поставив чашку з кавою на підлогу й дістав свою пачку.
— Чому ж ви не приберете? — запитав, пропонуючи цигарку Мімі.
Дехто може зауважити з приводу цієї розмови, що я базікаю зайвину. Що вдієш — кожен має свої звички. Досвід навчив мене, що не все, не пов'язане з розслідуванням, неодмінно зайве. Коли ти створюєш у співрозмовника враження, що розмовляєш з ним як людина з людиною, службові справи не постраждають. Не виключено навіть, що виграють. Ну, гаразд. Отже, питаю у господині, чому вона не прибере.
— Три дні вже збираюсь… І все відкладаю. Така вдача.
Мімі закурила. За компанію закурив і я.
— Ну, — нагадав, — уже придумали відповідь?
— Яку відповідь? — звела брови Мімі, безневинно дивлячись на мене.
— Крім фармацевтики, ви закінчили, видно, й акторські курси. Я питав, чому ви не сказали Медарову, де переховується Танев. Сподіваюся, тепер ви пригадаєте.
— Ух, які ви всі в міліції недовірливі, — роблено зітхнула Мімі. — І отой ваш колега теж: «Чому твердите, — каже, — що потерпілий перший вдарив Жору?» — «А тому, — відповідаю, — що це було саме так. На Жору напали, і він реагував з позиції законної самооборони!» — «Ні, — каже, — ви хочете вигородити свого дружка…»
— Дуже цікаво, — погодився я, жестом зупинивши господиню. — Згодом, як захочете, розповісте мені всю історію. Той Жора, мабуть, справжня цукерка. Але зараз давайте покінчимо з нашими справами: чому ви не сказали Медарову, де переховується Танев? Чи Танев не переховується?
— Ховається. Він зник саме перед тим, як з'явився Медаров, і я певна, що це не просто збіг.
— А звідки ви взнали, що він ховається в Банкя?
— Від нього самого. Він прийшов до мене в аптеку…
— Коли?
— Коли? — Мімі випустила під стелю густу цівку диму. — Мабуть, тижнів через два після того, як зник…
— Ну, і?..
— Прийшов до мене в аптеку. Тоді ж і сказав мені, що він у Банкя і що при потребі його можна знайти у двоюрідного брата. Його двоюрідний брат там живе. Потім почав розпитувати про Медарова. Але я не
