здогадуюся.
— Знаєте?! Але звідки? Хто вам сказав?
— Я сам здогадався, пані. Зазвичай брати та сестри не соромляться виявляти свої ніжні почуття на людях — і це цілком природно. Однак… Останні три тижні я пильно стежив за поведінкою вашого чоловіка і завважив одну характерну деталь: ґрафівна Жоанна відверто уникає брата — при всьому тому, що вона дуже прив’язана до нього, — і тримається з ним надто сухо, з такою награною офіційністю, що це не може не викликати підозр. Пробачте мені мою прямоту, принцесо, та я наважуся припустити, що пані Жоанна… е- е… є каменем спотикання у ваших взаєминах з ґрафом. Тому він вирішив позбутися її, вочевидь, сподіваючись, що згодом ви подаруєте йому цей гріх і помиритеся з ним.
— Про що це ви ка… — почав був Філіп, аж раптом замовк на півслові, щелепа його відвисла, а в погляді з’явилося розуміння, змішане з подивом. — Чорти лисі! Значить, ось чому ти…
Бланка різко штовхнула його ліктем в бік.
— Замовкни! Зараз же! — Зо хвилю вона помовчала, пильно дивлячись Ернанові в очі, потім промовила: — Мабуть, ваша правда, ґрафе. Я ще не знаю напевно, але… Якби Жоанна померла, то згодом я, може, й змирилася б з фактом мого заміжжя… Звичайно, зразковою подружньою парою ми б не стали… сподіваюся, ви розумієте, що я маю на увазі, — збентежено додала Бланка, скоса глянувши на Філіпа. — А втім, зараз не той час і не ті обставини, щоб детально обговорювати це питання. Можливий мотив вбивства Жоанни ми з’ясували, а тепер нам належить вирішити, як діяти далі.
— Тому я й звернувся до вас, принцесо, — сказав Ернан. — Пані Марґарити в замку немає…
— Та ну! — стривожився Філіп. — Де ж вона запропастилася? А раптом ґраф Біскайський запланував цієї ночі обидва вбивства?
— В такому разі, він прогадав. Цієї ночі пані Марґарита в надійних руках. Вона… — Шатоф’єр осікся і швидко глянув на Бланку. — Вона та ґраф Шампанський зараз у садибі лісника.
— Зрозуміло, — промовив Філіп, а наступної миті скипів: — То чому ж ви нічого їй не сказали?!
— Коли ми залишали садибу, то не знали, що вона там… тобто ми з Ґастоном не знали, зате Сімон знав. Він з ґрафинею де Монтальбан… гм, облишимо це. Одно слово, він бачив у вікно, як вони заходили до будинку, але згадав про це, лише коли ми під’їздили до замку.
— От недотепа!
— Та ні, просто всю дорогу він дрімав. Перед самим нашим від’їздом я витяг його ще тепленьким з ліжка і навіть не завдав собі клопоту розбудити його.
— Ви казали про спільника, ґрафе, — промовила Бланка. — І припускали, що ним може виявитися мій чоловік.
— Це цілком ймовірно, пані. Принаймні віконт Іверо впевнений, що його спільником буде сам ґраф Біскайський.
— Але ж він у Памплоні, — заперечив Філіп.
— А що заважає йому приїхати в Кастель-Бланко, зробити свою чорну справу і вранці повернутися до палацу? Адже можна влаштувати все так, що ніхто, крім вірних йому людей, не знатиме про його відсутність.
— Гадаєш, замкова залога куплена?
— Аж ніяк. Проте господарі замків мають погану звичку робити таємні ходи.
— А з чого ти взяв, що ґраф Біскайський знає таємні ходи в Марґаритинім замкові?
— Він знає таємні ходи в
Філіп стиха присвиснув і запитливо поглянув на Бланку. Вона кивнула, підтверджуючи Шатоф’єрові слова, потім підвелася й вийшла з-за стола.
Ернан миттю схопився на ноги. Слідом за ним встав і Філіп.
— Котра зараз година? — запитала Бланка.
— Близько півночі, — відповів Шатоф’єр. — Може, трохи менше.
— Отже, друзі, — рішуче мовила вона. — Що будемо робити? Особисто я пропоную негайно сповістити коменданта, щоб він влаштував у ґалереї засідку.
— Вже зроблено, — сказав Ернан. — Цим якраз займається Ґастон д’Альбре.
— От і добре. Зараз я швиденько вдягнуся, ми підемо до Жоанни, розповімо їй про все і будемо біля неї доти, доки не схоплять другого спільника.
— Вірніше, першого, — уточнив Шатоф’єр. — Найголовнішого — який і мав убити ґрафівну. А задачею віконта Іверо було, якщо він не збрехав, лише підстрахувати його.
— А як же покоївка? — спитав Філіп.
— От вона куплена, — відповів Ернан. — На відміну від охорони… До речі, — додав він, знову переводячи погляд на Бланку. — Не вважайте мене нескромним, принцесо, та я б не радив вам перевдягатися. Це забере багато дорогоцінного часу, а ви й так маєте досить пристойний вигляд.
Бланка скептично оглянула себе в невеликому настінному дзеркалі, щільніше запахнула пеньюар і, виставивши вперед ніжку, пересвідчилася, що при ходьбі вона не оголюватиметься вище за щиколотку.
— Гаразд, я піду так. Часу в нас справді обмаль.
Розділ LIV
Жоанна Наваррська
Ніч була темна, безмісячна, у переходах панувала майже непроглядна пітьма, і троє молодих людей повільно просувалися вздовж стіни, тримаючись один за одного. Ні ліхтаря, ні запаленої свічки вони з собою не взяли, оскільки покої Жоанни та Бланки знаходилися неподалік, і їх двері розділяло не більше двох десятків кроків.
Біля самої мети цієї короткої подорожі Ернан раптом зупинився й міцніше стиснув Філіпову руку, закликаючи до цілковитої тиші. Філіп передав цей сигнал Бланці й нашорошив вуха. З ґалереї, що починалася попереду них, дедалі виразніше долинав шум кроків.
— Він? — прошептав Філіп, а про себе подумав: „Занадто рано. Невже він щось запідозрив?“
Ернан тихо засичав і підштовхнув Філіпа з Бланкою до неглибокої ніші в стіні прямо навпроти дверей Жоанниних покоїв. Всі троє сховалися в ній і, затамувавши подих, чекали подальшого розвитку подій.
Незабаром з-за рогу з’явилася чоловіча постать, також без свічки, і, крадькома, попрямувала в їхній бік.
„Боже! — подумав Філіп. — Який він здоровенний! Та він однією рукою може скрутити їй шию… Хто ж це, хай йому біс?!“
Не помітивши засідки, незнайомець зупинився перед Жоанниними дверима і легенько штовхнув їх. Двері подалися й відчинилися майже безшумно. Здоровань задоволено промуркотів і ввійшов до передпокою. Та не встиг він узятися за ручку дверей, щоб закрити їх за собою, як Ернан з тихою ґрацією пантери вискочив з ніші і накинувся на нього.
Ніякої боротьби не було. Незнайомець був такий приголомшений блискавичним і, головне, безшумним нападом ззаду, що навіть не намагався чинити опір. Однією рукою обхопивши його за тулуб, а іншою затиснувши йому рота, Ернан неголосно кинув через плече:
— До мене, друзі. І закрийте двері. Але тихіше.
Не зчиняючи зайвого шуму, Філіп та Бланка ввійшли до передпокою.
— Чудово, — пошепки промовив Філіп, зачиняючи двері. — Ніякого переполоху. Коли це не той, на кого ми чекали…
— Той, той, — упевнено відповів Ернан. — Он як тремтить увесь! Та, на жаль, це не ґраф Біскайський.
Ернан підійшов до дверей, що вели всередину покоїв, і вже збирався постукати в них, аж це вони самі розчинилися, і на порозі з’явилася ґрафівна Жоанна. Вона була одягнена так само, як Бланка, тобто в довгий пеньюар.
