Шатоф’єра і за кузена Філіпа.
Жоанна важко зітхнула:
— Гаразд. Я розмовляла з Александром про пана барона.
— То він знає про це?
— Так, знає.
— І схвалює ваш зв’язок?
— Ну… В душі він проти, однак згоду свою дав.
— На ваш шлюб?
— Так.
— І коли ж?
— Минулого тижня. Але з випробувальним терміном.
— В якому розумінні?
— Александр зажадав, щоб я приховувала це доти, доки він не пересвідчиться в серйозності намірів Рі… пана Гамільтона.
— І ви приховували?
— Так. Хоч… Я мусила довіритися Гелені, щоб… щоб…
— Я знаю, — кивнув Ернан. — Ну, ось ми й дійшли до найделікатнішого моменту в нашій бесіді. Скажіть, пані, як ваш брат ставився до ваших нічних побачень з паном бароном?
Жоаннині щоки спалахнули яскравим рум’янцем сорому. Вона прикрила лице руками, ладна зараз же провалитися крізь землю.
— Він не схвалює цього. Тому він і приїхав сюди… попередити, що я не повинна…
— І ви пообіцяли йому?
— Так.
— Проте, як видно, ви й не думали дотримуватися своєї обіцянки.
— Ні, що ви! Я збиралася все пояснити Річардові й попросити його піти звідси. Як я можу не послухатися Александра, він такий добрий до мене.
— Добрий! — вражено прошептала Бланка. — Вона вважає його добрим!… Боже мій!…
— Якщо ми розповімо їй зараз, — тихо промовив Ернан, — почнеться істерика. А тим часом справа наближається до розв’язки… — Він підвівся з канапи. — Пані ґрафівно, пане бароне. Можливо, моя пропозиція видасться вам вельми дивною, але я просив би вас найближчу годину, максимум півтори, провести в покоях пані Бланки.
Жоанна відняла руки від обличчя і здивовано втупилася в Шатоф’єра.
— Але навіщо? Я не розумію… — Вона повернулася до Бланки: — Кузино! Хоч ти поясни мені, що все це означає?
Обмінявшись з Ернаном швидкими поглядами, Бланка підійшла до Жоанни, опустилася перед нею навпочіпки і взяла її руки в свої.
— Хуаніто[49], — лагідно і водночас твердо заговорила вона. — Коли я скажу тобі, що так треба, ти послухаєшся мене? Не ставлячи ніяких запитань, не вимагаючи ніяких пояснень — просто тому, що
Жоанна згідно кивнула. Вона була дівчина слабовільна, нерішуча, особливим розумом не відзначалася і звикла плисти за течією, підкоряючись тим, хто сильніший за неї; тому розумна, вольова та владна Бланка мала на неї величезний вплив.
— От і добре, серденько. Пізніше ми неодмінно все тобі розповімо, а поки нехай пан де Шатоф’єр проведе тебе й барона до моїх покоїв.
Тим часом Ернан відвів Гамільтона убік і видобув з-за вилоги камзола пергаментний сувій.
— Сподіваюся, ви читаєте ґалльською, бароне?
— Так.
— А ви пам’ятаєте, що трапилося з фортецею шейха Ель-Баттіха, коли наші розвідники влаштували пожежу в її пороховому льосі?
— Звичайно, пам’ятаю. Вся фортеця злетіла в повітря. Та до чого ви хилите?
— А ось до чого, — сказав Ернан, сунувши Гамільтонові в руки сувій. — Коли ви прочитаєте ґрафівні те, що тут написано, з нею трапиться щось на зразок вибуху. І я переконливо прошу вас, бароне: ввійшовши до покоїв пані Бланки замкніть на засув двері, проведіть ґрафівну до спальні… Не турбуйтеся, там все гаразд, постіль прибрана, ніяких пікантних дамських речей на видноті не лежить, обстановка охайна і вельми пристойна. Я сказав: „до спальні“ лише тому, що це найдальша від входу кімната, і ніяких криків, ридання та голосінь зовні чутно не буде.
— А ці самі крики, ридання та голосіння — вони будуть?
— Ще б пак! Та такі, що не дай Боже. І ваше завдання, бароне, полягає в тому, щоб у жодному разі не дозволити пані Жоанні кинутися до нас за роз’ясненнями. Постарайтеся заспокоїти її, втішити… ну, ви розумієте, як може чоловік утішити жінку… І обов’язково замкніть вхідні двері… Ага, щодо дверей. — Він повернувся до Жоанни, яка саме підводилася за допомогою Бланки з крісла: — Пані, ваш брат, випадково, не просив залишити вхідні двері незачиненими?
— Так, просив, — відповіла остаточно заплутана Жоанна. — Він зоставив тут свій дорожній плащ та капелюха і на світанку збирався зайти за ними. Ну, і сказав, що не хоче будити мене. До того ж разом з ним мала повернутися й Дора — отоді вона й замкне двері на клямку.
— Зрозуміло, — сказав Ернан. — Отже, пані ґрафівно, бароне, ви готові йти за мною.
— Так, — відповів Гамільтон, стискаючи в руці сувій. — Ведіть нас, пане ґрафе.
Провівши Річарда Гамільтона й Жоанну Наваррську, Ернан незабаром повернувся в покої ґрафівни і застав Філіп та Бланку, що сиділи на канапі й цілувалася.
— Ну ось! — з удаваним невдоволенням констатував він. — До наміченого замаху залишилося не більше за півгодини, а вони собі милуються, мовби нічого не сталося.
Попервах Бланка зніяковіла, але потім, зустрівшись з доброзичливим поглядом Шатоф’єра, заспокоїлась і дозволила Філіпові знову обняти себе.
— Бісів монах! — буркнув Філіп, наслідуючи Ґастонові. — Тобі не втямки, яка це насолода — кохати жінку.
— Це мені невтямки… — з несподіваним запалом почав був Ернан, але тут-таки прикусив язика. — Мені якраз і не годиться це розуміти. Я ж бо дав обітницю.
Тієї ночі він був такий знервований, що на якусь мить втратив над собою контроль. Проте Філіп, цілком розімлівши від палких Бланчиних поцілунків, проґавив таку унікальну нагоду зазирнути другові в саму глибінь душі.
— Наскільки я розумію, — після ніякової паузи заговорив він, — ти…
— А я нічого не розумію! — різко урвав його Шатоф’єр. — Адже ґраф Біскайський ще дві години тому міг спокійнісінько вбити сестру та покоївку і відразу ж забратися геть. Навіщо йому взагалі був потрібен помічник? Зрештою, він міг просто отруїти її — і хто б на нього подумав? Ні, я нічого не розумію! Анічогісінько. Тут криється щось іще, щось таке, чого я ніяк не можу второпати. Чогось у всій цій справі я не збагну, хоч відчуваю — пояснення всій цій дурні десь тут, зовсім поруч, щось сновигає в моїй голові, але ніяк не складається в цілісну картину.
— І тому ти вирішив дозволити ґрафові прийти сюди?
— Так.
— А якщо він не прийде? — озвалася Бланка.
— Чому?
— Коли в призначений час кузена Рікарда не буде в ґалереї, ґраф напевно щось запідозрить.
— Це я врахував. Замість віконта Іверо в ґалереї буде віконт де Біґор.
— Що?!! — здивувався Філіп. — Сімон?
— Атож. Сімон схожий на Рікарда Іверо і зростом, і фіґурою, і зачіскою, навіть в їхніх манерах і ходi є щось спільне. Щоправда, волосся в нього темне, проте сьогодні місяць у молодиках, тож будемо сподіватися…
— Але ж наш маленький, дурненький Сімон…
