— Панове!… Кузино!…
— Вибачте, що турбуємо вас, пані, — сказав Ернан. — Але ми вам декого привели. Відступіть, будь ласка. — І він заштовхнув незнайомця в невеличку, добре освітлену віталеньку.
— Річарде! — тихо скрикнула Жоанна. — Ви!…
— Овва! — вражено мовив Філіп, ввійшовши вслід за Бланкою та Ернаном до кімнати. — Це ж Річард Гамільтон!
— Ну так, — прохрипів барон, насилу переводячи подих; своїми залізними обіймами Ернан ледве не задушив його. — Я не розумію, панове…
— Ага, ви не розумієте! — саркастично обізвався Шатоф’єр. — Він, бачте, не розуміє! То, може, пояснимо йому, друзі? Пояснимо цьому доблесному і шляхетному лицареві, нащо він глупої ночі потай пробирався в покої дами?
Жоанна густо зашарілася й опустила очі.
— Це вас аж ніяк не обходить, пане ґрафе, — огризнувся Гамільтон. — Це моя особиста справа.
— Ваша особиста справа, подумати тільки! А те, що ви хотіли зробити з пані Жоанною, теж ваша особиста справа?
Жоанна пронизливо зойкнула і поточилася. Гамільтон прожогом кинувся до неї і дбайливо всадив її в крісло.
— Замовкніть, негіднику! — гримнув він, грізно виблискуючи очима. — Думайте, що кажете!
— Що?! Це я негідник? — обурився Ернан, але тут Філіп, тихо сміючись, поклав йому руку на плече.
— Заспокойся, друже, ти помилився. Ти навіть не уявляєш, як ти помилився! Барон ніякий не злочинець — він коханець.
— Га?! — промовила Бланка, зачудовано дивлячись на Жоанну.
Та ще більше зніяковіла і глибше втиснулася в крісло. Гамільтон знову зблиснув очима.
— Ви занадто цікаві, панове!
— Заспокойтеся, бароне, — примирливо сказав Філіп. — Не кокоштеся. Повірте, ми й у гадці не мали втручатися в ваші особисті справи.
Він підсунув ближче два крісла, в одне з яких сіла Бланка, а сам влаштувався в іншому. Тим часом Ернан з полегшеним зітханням розвалився на сусідній канапі.
— То ось на який сюрприз натякала Гелена, — задумливо промовила Бланка, поглядаючи то на пригнічену Жоанну, то на вкрай збудженого Гамільтона. — Нівроку гарний сюрприз!… Ви що, бароне, всерйоз розраховуєте одружитися з кузиною?
Гамільтон побуряковів. Він все ще стояв біля Жоанниного крісла; його руки судорожно стислися в кулаки.
— Пані, — з гідністю заговорив він. — Я справді небагатий, до того ж для вас я чужинець, варвар. Але мій рід в знатності нічим не поступається вашому. Гамільтони — один з найдревніших і наймогутніших кланів у Шотландії, а мої предки по матері…
— Припиніть, Річарде! — зупинила його Жоанна, трохи опанувавши себе. Потім вона спрямувала на Бланку рішучий погляд своїх великих карих очей і сказала: — Так, кузино, я вийду за нього заміж. Хочете ви цього чи ні, але ми одружимося. І можете називати наш шлюб як завгодно — хоч мезальянсом, хоч…
Ернан делікатно прокашлявся:
— Панове, дами! Боюся, зараз не час обговорювати ці проблеми. Пані, — звернувся він до Жоанни. — Я хотів би поставити вам кілька питань, досить делікатних питань, і, повірте, дуже важливо, щоб ви відверто відповіли на них. Це важливо передусім для вас.
— Га? — спантеличено промовила Жоанна і запитливо глянула на Бланку.
Бланка кивнула:
— Так, кузино, це
— Але я нічого не розумію…
— Зараз ми все пояснимо, — запевнив її Ернан. — Але передусім… Ви не могли б сказати нам, де зараз ваша покоївка?
Жоанна знов подивилася на Бланку.
— Кажи! — підбадьорила її та. — Це не пуста цікавість.
— Вона… — нерішуче почала Жоанна. — Вона з Александром…
Всі троє — Філіп, Бланка і Ернан — швидко перезирнулися.
— Вона з вашим братом? — перепитав Шатоф’єр.
— Ну… так.
— І він зараз у замку?
— Так… Але він просив нікому не говорити про це. Я пообіцяла і… і порушила своє слово.
— Ви правильно зробили, пані, і переконливо прошу вас не засмучуватися з цього приводу… Ви знаєте, де зараз ваш брат?
— Н-ні, не знаю… Чесне слово. Ні найменшого уявлення…
— Проте ви бачилися з ним?
— Так.
— Коли?
— На початку одинадцятої.
— Він приходив до вас?
— Так.
— І ніхто його не бачив?
— Ні, ніхто… Крім мене та Дори, певна річ.
— Дора, це ваша покоївка?
— Так.
— А як ваш брат потрапив до замку?
— Таємним ходом, про який Марґариті нічого не відомо.
— Ви знаєте, де цей хід починається? І куди веде?
— Ні. Я взагалі лише сьогодні дізналася про його існування. — Жоанна трохи повагалася, відтак додала: — Александр прийшов зі східної башти, отже, хід десь там. Це все, що можу вам сказати.
Ернан зітхнув:
— Що ж, гаразд. Повернімося до Дори. Отже, ваш брат взяв її з собою?
— Так.
— Вона одна з його дівчат?
— Мм… Так.
— І давно вона у вас служить?
— Ні, всього лише тиждень. Це Александр попросив мене взяти її до себе… Ну… Ви ж розумієте…
— Розуміємо, — кивнув Ернан. — А ця Дора звідки?
— Раніше вона служила в кузини Іверо, та коли Гелена дізналася…
— Коли Гелена дізналася, — допомогла їй Бланка, — що її покоївка плутається з Александром, то прогнала її геть.
— Зрозуміло, — сказав Шатоф’єр. — А тепер, пані, я заздалегідь перепрошую за дуже нескромне запитання, я дуже жалкую, що змушений поставити його, але…
Жоанна напружилася і зблідла, як полотно. Її пальці учепилися в поруччя крісла.
— Я слухаю вас, пане, — через силу промовила вона.
— Коли сьогодні ваш брат приходив до вас, про що ви з ним розмовляли?
— Це дуже нескромне запитання, пане ґрафе, — тільки й сказала ґрафівна і закусила нижню губу. Але обличчя її виражало явне полегшення; очевидно, вона чекала куди більш нескромного запитання.
— Пані, — знову заговорив Ернан. — Переконливо прошу вас відповісти, задля вашого ж блага. Подивіться на нас — ми всі ваші друзі. Пан Гамільтон, з яким ви твердо вирішили одружитися. Пані Бланка, яку ви трохи побоюєтеся, а проте поважаєте її. Ваш кузен Філіп — він почуває до вас щире симпатію. І нарешті я — пані Бланка може поручитися за мене. Повірте, я зичу вам тільки добра.
— Довірся ґрафові, Жоанно, — підтримала його Бланка. — Довірся всім нам. Я ручаюся за пана де
