— А отак. Він сам себе покарав… Бланко, прошу тебе, не треба про Рікарда.
Вони знову замовкли і мовчали так до приходу Ернана. Той повернувся сам, без Ґастона.
— А де кузен д’Альбре? — насамперед спитала Марґарита.
— Я наказав йому від вашого імені підняти на ноги ґарнізон і прочесати весь замок та його околиці. Ґраф Біскайський не міг далеко втекти.
— Ви його упустили?
— Так, ми прийшли надто пізно.
— Але хоч що-небудь знайшли?
— Авжеж, моя принцесо. Ми багато чого знайшли… Та про все по порядку. — Він гепнувся на канапу поруч Фернандо і поплескав його по плечу. — Боюся, приятелю, ваш спільник здорово підставив вас.
— Як це розуміти? — спитала Бланка.
— Зараз поясню, пані. Але передусім — чим закінчилася ваша бесіда з ґрафівною? Якщо я не помиляюся, їй зовсім нічого не відомо.
— Помиляєтеся, ґрафе. Дещо вона знає.
— Ага… І що ж?
Бланка кинула на брата спопеляючий погляд.
— Виявляється, Фернандо, разом з єзуїтами, готує замах на життя Альфонсо. Вони розробили план його отруєння.
— Чорти лисі? — вилаявся Філіп.
— Господи Ісусе! — бліднучи від жаху, промовив Сімон.
Марґарита пробурмотіла щось про Пречисту Діву Памплонську, нагородивши її не надто улесливими епітетами.
— Це правда… кузене? — спитала вона у Фернандо, насилу промовивши останнє слово.
— Я не збираюся коментувати слова цієї сучки, — злобно огризнувся той, невідь кого маючи на увазі — Бланку чи Жоанну.
Філіп встав з крісла, підійшов до Фернандо і навідмаш ударив його по обличчю.
— Це тобі за сучку, — спокійно промовив він і повернувся на своє місце.
Фернандо схопився був на ноги, та Ернан відразу ж штовхнув його на канапу.
— Вгамуйся, приятелю. Надалі, щоб не турбувати Філіпа, я сам даватиму вашій високості по найсвітлішій пиці за кожне лайливе слово в присутності дам… Отже, моя принцесо, — повернувся він до Бланки. — Прошу вас, продовжуйте. Ґрафівні відомі якісь деталі змови?
— Ні, пане. Це все, що вона дізналася від брата.
Фернандо знов підхопився.
— Від
Ернан знову всадив його і допитливо поглянув йому в очі:
— Ну? Тепер ви зрозуміли, монсеньйоре, як жорстоко вас ошукав ваш же спільник? Може, почнемо потроху розколюватися?
Однак Фернандо щільно стиснув губи і промовчав.
— Гаразд, — сказав Ернан. — Пані Бланко, у мене до вас ще одне запитання. Ви, часом, не питали у ґрафівни, коли брат розповів їй про змову дона Фернандо?
— Наступного дня після вашого приїзду.
— Так, так, так. Ясненько. І як же він подав їй свою розповідь?
— Мовляв, Фернандо довірився йому, розраховуючи на підтримку, але він не хоче вплутуватися в цю брудну справу і збирається переконати Фернандо відмовитися від своїх планів.
— І, звісно, взяв з неї слово мовчати?
— Так. Александр сказав, що замах запланований аж на листопад, і якщо до кінця свят йому не вдасться відрадити Фернандо, він сам повідомить про все Альфонсо.
— І ґрафівна повірила йому?
— Певна річ! Ви просто не знаєте Жоанну — вона така довірлива.
— І крім того, — вагомо додала Марґарита, — Жоанна явно перебільшує достоїнства брата, приписує йому якісь неіснуючі чесноти… Ну все, годі про це. Тепер ваша черга розповідати, пане де Шатоф’єр. Що ви знайшли в покоях Фернандо? Чи є у вас пояснення сьогоднішнім подіям?
— Схоже, що є. Але я прошу у вас, пані, ще хвилину на роздуми. Мені треба угодити нові факти з моїми припущеннями і дещо уточнити для себе. — Оскільки дами не заперечували, Ернан трохи помовчав, збираючись з думками, потім заговорив: — По-моєму, все сходиться. Більш того, розповідь пані Бланки і реакція на це дона Фернандо дозволяють мені вже не припускати, а стверджувати. Отже, не підлягає жодному сумніву, що дон Фернандо змовився з Інморте убити свого брата, щоб посісти його місце на престолі. Безсумнівно також і те, що він розповів ґрафові Біскайському про свої плани.
— Але навіщо? — запитала Марґарита.
— Навіщо? — повторив Ернан, дивлячись на Бланку. — Якщо я не помиляюся, дон Фернандо, хоч і рідкісний інтриґан, людина досить наївна, не відзначається особливим розумом і не вміє тримати язика за зубами.
Бланка кивнула:
— Це вельми влучна характеристика, пане ґрафе. Фернандо такий. Зрозуміло, він не став би звіряти свої таємниці першому-ліпшому, але вони з Александром здружилися ще минулого року в Толедо…
— І я підозрюю, — додав Філіп, — що ґраф Біскайський також і соратник Фернандо по таємному братству єзуїтів.
— Як же так? — здивовано відгукнувся Сімон. — Вони ж обидва одружені. Як вони можуть бути єзуїтами?
Бланка і Марґарита одночасно поглянули на нього — одна з подивом, інша з похмурим замилуванням.
— Якби тут був Ґастон, — вимушено всміхаючись, промовив Філіп, — він сказав би: „І за кого тільки я віддав свою єдину сестру!“
Бланка взяла Сімона за руку і терпляче пояснила:
— Філіп просто-напросто мав на увазі, що як мій брат Фернандо, так і мій чоловік якимсь чином пов’язані з Інморте.
— І це дуже істотно, — відзначив Ернан. — В іншому разі моя теорія виявиться неспроможною. Проте я впевнений, що не помиляюся — таким типам, як ґраф Біскайський, пряма дорога в посіпаки Інморте. І до речі. Ґабріель де Шеверні розповідав мені, що коли на турнірі Хайме де Барейро викликав ґрафа на поєдинок, у того був такий здивований вираз обличчя, ніби він не міг повірити своїм очам: мовляв, як же так, друг Хайме хоче битися зі мною! А ґраф де Барейро, на мою думку, просто вибрав собі найслабшого супротивника, щоб без особливих зусиль перемогти його і посісти його місце… Та гаразд, переходжу до справи. Отже, дон Фернандо прибув до Памплони того ж дня, коли прибули ми, і відразу ж похвастався ґрафові Біскайському, що за три місяці він стане королем Кастілії та Леону.
Бланка спрямувала на брата такий лагідний погляд, що той весь зіщулився.
— А наступного дня, — тим часом продовжував Ернан, — ґраф запросив дона Фернандо прогулятися з ним на ристалище і там повідомив йому, що буцімто ґрафівна Жоанна підслухала їхню вчорашню розмову і тепер погрожує викриттям. Вона, мовляв, вимагає, щоб дон Фернандо признався у всьому дону Альфонсо, і дає йому час на роздум — орієнтовно, до закінчення свят…
— Стривайте, — перебила його Бланка, не відводячи погляду від зблідлого, як полотно, Фернандо. — Б’юсь об заклад, що ваші припущення влучають в самісіньке око. Але з чого ви взяли, що ця розмова відбулася наступного дня і саме на ристалищі?
— І до того ж розмовляли вони арабською, вірніше, мавританською, — з самовдоволеною міною додав Шатоф’єр. — Проте ніяка обережність їм не допомогла, бо в шатрі, біля якого вони вели свою милу бесіду і який вони вважали порожнім, була людина, що добре знала арабську і чудово розуміла все, про що вони розмовляли.
— І це були ви?!
— Так, я. На жаль, якраз тоді я задрімав і не чув початку їхньої розмови. Перше, що я розібрав,
