страшно.
Філіп клацнув язиком.
„Оце так! Хто б міг подумати…“
— Не потерпайте, кузино, — заспокоїв її він. — Вам уготоване місце в раю.
— А вам?
— Не знаю. Але якщо я потраплю до пекла, то аж ніяк не за свою розпусність. Знайдуться гріхи значно серйозніші.
— Отже, ви заперечуєте існування гріха сластолюбства?
— Я переконаний у його
Марґарита здивовано підвела брови:
— Ви відкидаєте християнське вчення?
— Ні в якому разі. Я лише відкидаю деякі його абсурдні постулати. На мій погляд, автори Священного Писання хибно витлумачили істинне Слово Боже. Не може Господь вважати першопричину життя в основі своїй гріховній, не вірю я в це. Кажучи про плотський гріх, Він, безумовно, мав на увазі всілякі збочення — содомію, мужеложество, лесбійське кохання… — Помітивши, що Марґарита зашарілася, Філіп квапливо додав: — Втім, щодо останнього я не зовсім певен. Багато дівчат обожнюють милуватися, пестити одна одну, цілуватися, спати в одному ліжку — та здебільшого це лише невинні балощі… Гм, перепрошую за нескромне запитання: вам що, подобаються дівчата?
— Та ні, не дуже. Мені більше до вподоби хлопці, схожі на дівчат. Як от ви, любий мій кузене. Тут я цілком згодна з доном Педро де Харою. Бідолашний дон Педро! Він постраждав за своє кохання. Об’єкт його нерозділеної пристрасті став винуватцем його смерті — яка розкішна тема для траґедії?
Філіп почервонів.
„Ну, Бланко, постривай! Якщо це ти розбовкала…“
„Ось, маєш!“ — злораділа Марґарита.
— Отже, кузене, ви відкидаєте тезу про первісну гріховність усього плотського?
— Геть-чисто відкидаю. А твердження, на зразок „плоть від диявола, душа від Бога“, я взагалі розцінюю як богохульство. Адже саме Господь створив людську плоть і вдихнув у неї душу. Нісенітниця якась виходить: за образом та подобою Божими — і раптом від диявола. Ні, і плоть, і душа дані нам від Бога, а отже, первісно безгрішні.
— Але в такому разі, — зауважила Марґарита, — непорочне зачаття Сина Божого втрачає своє сакраментальне значення.
— А я не впевнений, що воно взагалі мало місце.
— Як?! Ви не вірите в Сина Божого?!
— Ні, чому ж, вірю.
— Проте заперечуєте непорочність його зачаття?
— Не заперечую, а піддаю сумніву.
— І на якій підставі?
— Мені здається, — з усмішкою відповів Філіп, — що Господь Бог також небайдужий до плотських утіх.
Його слова викликали у Марґарити досить несподівану реакцію. Замість розсміятися цьому, як вважав Філіп, вельми дотепному жарту, вона спохмурніла, блакить її очей набула свинцевого відтінку, як небо перед грозою. Потім, так само несподівано, щоки її спалахнули яскравим рум’янцем, а очі збуджено заблищали. Наче підкинута пружиною, вона спритно зіскочила з ліжка на встелену килимами підлогу й міцно схопила Філіпа за плечі.
— Ви що, знущаєтеся з мене?!
Він встав, не зводячи з Марґарити спантеличеного погляду.
— Помилуйте, кузино! Як я можу…
— А проте ви знущаєтеся. Притому жорстоко, безжалісно.
— Хіба?
— Ви ж хочете мене? Признайтеся!
— О, люба Марґарито, — палко прошепотів Філіп, пригортаючи її до себе. — Якщо сам Всевишній не устояв перед Дівою Марією, то де вже мені, грішному. Ти така зваблива, що я…
Вона запечатала його губи довгим і ніжним поцілунком.
— Змія-спокусниця! — сказав він, перевівши дихання. — Твоя сорочка доводить мене до сказу.
— Так ти не заперечуєш існування змія-спокусника?
— Тепер я пересвідчився, що
— Отже, ти любиш мене? — промуркотіла Марґарита.
— Так, люблю.
— Сильно любиш?
— Шалено.
— Мене одну любиш?
— Аж ніяк. Це було б занадто. На тобі одній світ клином не зійшовся.
У відповідь Марґарита вліпила йому дзвінкого ляпаса.
— Та ти просто негідник! Що тобі варто було збрехати?! Ти… ти тупий, самовдоволений нікчема!
Філіп був украй здивований таким вибухом почуттів.
— Що з тобою, Марґарито? — запитав він. — Чому ти…
— Бо я люблю тебе, невдячний! — не витримавши, люто закричала вона. — Тільки тебе! Одного тебе!
„А це схоже на правду!“ — в захваті подумав Філіп і замість відповіді зірвав з неї сорочку.
— Ти ж казав, що вона доводить тебе до сказу, — зауважила Марґарита. Вони були одного зросту, і її швидке дихання обпалювало його лице.
— Від твого чудового тіла я скаженію ще дужче, любонько. — Він схилив голову і грайливо схопив зубами її плече. — Солодка ти моя! Зараз я тебе з’їм.
— З’їси? — млосно всміхнулася вона.
— Ну, якщо не з’їм, то вже напевно зацілую.
— Давай, давай! Цілуй мене, любий, цілуй, коханий…
— І любий, і коханий, — сказав Філіп, підхопивши Марґариту на руки. — Зараз я лусну від гордощів.
Він обережно поклав її на ліжко, а сам заходився скидати з себе вбрання, водночас милуючись досконалим тілом принцеси, яке обіцяло йому чимало захоплюючих відкриттів на безкінечному шляху пізнання жінок.
— Розпуснику, — мовила Марґарита, дивлячись на нього. — Ти роздягаєшся кокетливо, що та жінка.
— Але врахуй, любонько, — сказав Філіп, вже забираючись на ліжко, — коли поруч жінка, особливо така жінка, як ти, мені важко заснути.
— А я й не вимагаю від тебе такого подвигу, — відповіла вона, всім тілом притиснувшись до нього. — Швидше роби щось зі мною, любий, а то я збожеволію… Я дурна, Господи, я закохалася!
„Ну ти й утнув, Господи! — подумав Філіп. — Вона закохалася…“
Це була остання більш-менш твереза його думка, після чого він цілком поринув у вир солодкої пристрасті…
Розділ XXVIII
Тиха вода греблі рве
Лише за півгодини після зіткнення з Філіпом Ґабріель врешті наважився піти далі. За цей час він анітрохи не заспокоївся, навпаки — ще дужче розпалився і геть розтріпав своє волосся та одяг, коли
