Вийшовши заміж, вона ще не встигла розібратись у своїх відчуттях, як ласа до грошей покоївка Жоанни Наваррської продала їй секрет своєї пані. Приголомшена й доведена до розпачу Бланка упевнилася в думці, що сестри-виховательки мали цілковиту слушність, твердячи про гріховність усього плотського. Вона знайшла собі втіху в тому, що тепер має вагомі підстави не пускати чоловіка в своє ліжко, добре що черниці, які всіляко обминали інтимний бік людських стосунків, не надто розводилися про певні обов’язки, покладені на жінку шлюбом, і не прищепили їй належної поваги до подружнього ложа. Останнє було великим щастям для Бланки: адже мало того, що їй був гидкий Александр, вона ще й почувала глибоку відразу до власного тіла, „хтивого та гріховного“, і попервах вирішила була
Однак з плином часу цей вельми благочестивий намір помалу втрачав у її очах свою первісну привабливість. Бланка вже не була незайманою, не була вона також холодною й незворушною, і її жіноче єство чимраз наполегливіше вимагало свого. Бланку страшенно дратували її „дикі бажання“, вона вела запеклу й безкомпромісну боротьбу зі своїми „ницими пристрастями“, але всі її зусилля йшли намарне — спогади про ті кільканадцять ночей, що їх вона встигла провести з чоловіком, ніяк не давали їй спокою. І що було найприкріше, тоді вона, упереміш з огидою, почувала щось схоже на насолоду!… Дедалі частіше внутрішній голос, цей безсоромний спокусник, вкрадливо нашіптував їй, що як гіркий присмак у роті запивають ковтком доброго вина, так і неприємний осадок тих ночей можна без сліду розчинити в інших ночах, заглушити потоком нових спогадів, позбавлених гіркоті попередніх…
Але ще більше, ніж для насолоди тіла, Бланка потребувала чоловіка для втіхи душі. Вона невимовно страждала від тієї важкої форми самотності, скрасити яку не в змозі ніяка, навіть найтісніша дружба — а лише любов. І неусвідомлено вона вже була готова до того, щоб закохатися в першого-ліпшого хлопця привабливої зовнішності, розумного та освіченого, з гарними манерами і приємного в спілкуванні. На щастя, ним виявився Монтіні — хоч і розпусний, та загалом порядний юнак.
Вчинивши перелюб, Бланка насамперед внесла певні уточнення до переліку всіх смертних гріхів. Вона вирішила, що подружня зрада не варта суворого осуду, коли зраджуєш з коханою людиною і чоловіка, негідного вірності. Якщо головною зброєю Нори в боротьбі зі своїм святенництвом були її легковажність та цілковита нездатність до самоаналізу, то Бланка протиставляла йому свій витончений розум. З воістину єзуїтською хитрістю вона переконала себе, що слова такого високопоставленого слуги Божого, яким є архієпископ Тулузький, хай і мовлені зопалу, послуговуватимуть їй достатнім виправданням перед судом Всевишнього.
Втім, до остаточного розкріпачення Бланці було ще дуже далеко. Як і перше, вона шокувала подруг своїми безглуздими, абсурдними, карикатурними уявленнями про пристойність, бентежачись від найневинніших жіночих розмов, у яких жодна нормально вихована дівчина не вбачала нічого сороміцького. У ліжку з Етьєном Бланка почувала себе скуто, зустрічаючи в багнети кожну нову його ласку, і часом губилася, не знаючи, як їй на це реаґувати. Її постійно мучили страхи перед усілякими збоченнями — цими підступними пастками, що їх розставив на тернистому шляху кохання ворог роду людського, заманюючи в них необачних і надміру завзятих коханців. Одного разу вона в запалі пристрасті вкусила Монтіні — та так сильно, що той завив від болю, а на плечі у нього до ранку з’явився чималенький синяк. Тоді Бланку охопив такий пекучий сором, що вона негайно прогнала Етьєна геть, звинувативши його в тому, що буцімто він умисно довів її до такого збудженого стану, і протягом тижня не підпускала його до себе.
Врешті-решт Бланка змінила свій гнів на ласку, проте за час опали Монтіні зробив для себе приголомшливе відкриття. Несподівано він зрозумів, що любить її всім серцем, любить її як жінку, а не як принцесу, і через те дуже злякався. Етьєн був хлопець розсудливий і навіть цинічний, він цілком здавав собі справу, що для Бланки їхнє кохання — лише спокійна, затишна гавань, де вона вирішила на якийсь час сховатися від життєвих негараздів, щоб згодом, оговтавшись від жорстоких ударів долі і відновивши втрачену душевну рівновагу, зі свіжими силами пуститися в нове плавання до незнаних йому берегів. А він, кинутий і забутий, залишиться на цьому березі, щодня до болю в очах вдивляючись у пустельний обрій, з тугою та смутком згадуючи минуле щастя…
Поки ще не пізно, Монтіні намагався втекти з Памплони, але Бланка вчасно похопилася й відрядила в погоню за ним дюжину королівських ґвардійців, які швидко зловили втікача й повернули до палацу. Побачивши гіркі сльози коханої, Етьєн миттю забув про всі свої страхи та сумніви, кинувся до її ніг, благаючи простити його. Відтоді він намагався не думати про майбутнє і жив лише поточним днем.
Коли ґраф Біскайський без попередження ввійшов до жінчиної спальні, втомлені втіхами коханці щойно лише задрімали. Забачивши чоловіка, напівсонна Бланка підхопилася з подушки і скрикнула від несподіванки, а на її щоках з’явився яскравий рум’янець ніяковості й обурення.
— Ви?! — гнівно промовила вона. — Ви наважилися порушити мою заборону?!
Александр зупинився біля ліжка, тримаючи в руці запалену свічку. За дверима чулося розгублена кудкудакання заспаної покоївки.
— Постривайте, пані, не кип’ятіться. Я прийшов зовсім не для того, щоб проситися до вас у ліжко. Тим більше, що місце в ньому, бачу, зайняте всерйоз і надовго.
— О, яка великодушність, ґрафе! Який широкий жест! Я, далебі, в захваті… Гм… То чому ж я завдячую честю вашого візиту?
Ґраф вставив свічку в вільний свічник на туалетному столику, підсунув ближче до ліжка стілець з оббитим червоною оксамитом м’яким сидінням і обережно опустився на нього.
— Чому, питаєте? Швидше,
— Навіть так! — Нараз Бланка збагнула, що вона зовсім гола, і поспіхом натягла на плечі ковдру. Етьєнові схотілося взагалі накритися з головою, щоб сховатись від пронизливого погляду ґрафа. — Отакої! Це вже цікаво.
— Атож, пані. Дуже цікаво, — з готовністю погодився Александр. — Навіть інтриґуюче: принцеса Кастілії, старша дочка короля, в ліжку з жебраком.
— Якщо ви маєте намір розмовляти зі мною в такому тоні, — попередила Бланка, бліднучи від гніву, — то краще відразу забирайтеся під три чорти.
— Гай-гай! — скрушно похитав головою ґраф. — Як швидко ви переймаєте від Марґарити всі її вади — і розпусність, і лихослів’я! Де й поділася ваша колишня сором’язливість, вишуканість мови… — Він замовк, бо Бланка вже ладна була вибухнути. — Гаразд, пані. Я перепрошую за грубість і пропоную надалі обійтися без взаємних докорів та образ. Скажемо так: молодий добродій, що зараз лежить біля вас, попри всі свої незаперечні чесноти, зізнаймося відверто, недостатньо знатний та заможний… мм… для такої високої посади, як коханець принцеси.
Монтіні не знав, де йому подітися від сорому та приниження. У ґрафових словах він відчув кислий присмак правди — той самий присмак, що вже давно набив йому оскому.
— Вас це не повинно обходити, пане! — роздратовано відповіла Бланка.
— А таки обходить, ще й як обходить. Адже ви, пані, хочете того чи ні, в очах усього світу моя дружина, і мені зовсім не байдуже, з ким ви спите, бо про це пащекують мало не на кожнім кроці. І, додам, нишком глузують з мене. Ви виставляєте мене на загальне посміховище.
— Ви ще подякуйте, що не на позорище, — глумливо відповіла Бланка. — А я можу це зробити, ви знаєте.
Александр важко зітхнув:
— Та вже ж, знаю. Міцно ви тримаєте мене в шорах, нічого сказати… Отже, пані, після цієї словесної розминки, нам, мабуть, час перейти до справи.
— До якої такої справи? На щастя, в мене немає з вами ніяких спільних справ.
— Йдеться про одного симпатичного юнака, що…
— Про цього симпатичного юнака я якось сама подбаю, — обірвала його Бланка. — Не смійте втручатися в моє особисте життя, пане ґрафе. Ви втратили на це право.
— Але я хочу запропонувати вам гарну угоду, — наполягав Александр. — Сподіваюся, вона задовольнить нас обох… усіх трьох.
Проте Бланка була невблаганна:
— Нічого у вас не вийде, пане. Я не збираюся втрачати свою гідність, укладаючи з вами яку б то не
