усіма вигодами, заробляла на струм і на мастило порадами та пророкуванням, а у вільні години строчила на конструктора нескінченні кляузи. Мало-помалу вона взагалі дійшла, як то кажуть, до ручки і стала коротко замикатися в собі; всі чекали, що з дня на день вона проголосить себе арифмометром Наполеона.
— Шурум-бурум! — привітала машина кібертонців. — Позолотіть ручку!
Вона спритно притягла монети магнітними пальцями і опустила їх у проріз на животі.
— Можете не розповідати, що привело вас сюди, — одразу почала Ворожка, тасуючи колоду перфокарт. — Я й так бачу вас наскрізь. Гексаедр, октаедр, додекаедр! Зараз ви матимете те, по що прийшли.
Машина задумалася так глибоко, що з усіх її щілин повалив дим, але не встигли кібертонці прокашлятися, як вона засунула довгу суглобисту руку до якоїсь внутрішньої кишені і вийняла звідти аркуш чорного паперу, де великими білими літерами було видрукувано:
Самообслуговування — прогресивний метод!
АБВГДЕЄЖЗИІЇКЛМНОПРСТУФХЦЧШЩЮЯЬ.
Ви самі можете скласти з цих літер будь-яку пораду й віщування.
— Уже склав! — радо підскочив один кібертонець. — Каніфоль!
— Дурень! — пригасив його запал інший. — Арії з опер!
— Пісенник, пісенник! — в унісон завели їхні супротивники.
— Цитьте! — гримнула машина нелюдським голосом. — Концерт будете влаштовувати в іншому місці.
Принишклі кібертонці вийшли на вулицю. Останні слова ворожки не давали їм спокою. Концерт… А що, коли й справді влаштувати концерт? На схилах гори Екстремум?! Для Тракатана! І ось вони мчать підстрибом бруківкою, окрилені новою ідеєю: «Найкращий дарунок — концерт! Найкращий дарунок — концерт!»
Того ж вечора вся Кібертонія оточила віллу Тракатана: від підніжжя гори до її середини вишикувався рядами хор; по один бік будинку виблискувала мідь духових інструментів, по другий натяглися, як жили, струни смичкових.
Головного капельмейстера прив'язали за поли фрака до верхнього щабля висувної пожежної драбини; він почував себе не зовсім затишно, зате його всі бачили. Ось капельмейстер обережно, щоб не втратити рівноваги, змахнув руками, і почалося! Гримнув хор, ухнули пузаті труби, звелися враз смички. Риба в океані кинулася від берегів, птахи ховалися в хмарах. Їм здавалося, що здійнялась буря — така це була музика. Вона накочувалася хвиля за хвилею на камінь і залізобетон, і шибки в потрійних рамах дзеленчали від неї, як од вітру. Старий пастух високо в горах спрагло ловив звуки, що долітали з долини, а потім квапливо погнав униз своє стадо, бо хто таке чув, не міг ні на хвилину лишатися сам. «Іди до людей, простягни до них руки, — кликала музика. — Відчини двері, відкрий серце, будь простий і чистий, як поле, як ліс!»
Стихла музика, опустив руки втомленні капельмейстер, а в Тракатановім домі не гойднулися навіть штори. Кібертонці мовчки і пригнічено складали свої інструменти, і цієї миті з дірки в нижньому кутку воріт виповзла черепаха. У щелепах вона тримала аркуш паперу. На бланку з особистим гербом Тракатана (змія, що оповила Місяць) чітким каліграфічним почерком було написано:
Люб'язні!
Настійливо рекомендую задля ваших же інтересів раз і назавжди припинити ці неподобства. Якщо в моїй лабораторії шум перевищить півтора децибела, нарікайте на себе.
Тракатан.
Всі на маскарад!
Всю зиму кібертонці ходили навшпиньках. Мотоциклістів попересаджували на велосипеди, левові в зоопарку зшили звуконепроникний намордник. У кінотеатрах показували німі кінофільми, гучномовці на майданах щось собі нашіптували, на хокей пускали тільки тих, хто набрав у рот води.
Перші порушили новий порядок граки. Нічого не підозрюючи, вони влаштували такий гармидер, що люди мимохіть почали всміхатися, потяглися до припалих пилом інструментів, і через короткий час колишня, непосидюща Кібертонія закружляла, заспівала, заграла під березневим сонцем.
А далі вже було не до Тракатана з його погрозами. Наближався День Великого Маскараду, і треба було залагодити безліч важливих справ.
Найгірше в цю передсвяткову пору почували себе школярі. Кібернетичні вчителі були зовсім не чутливі до розпуклих бруньок, до весняного вітерця, а футбольний м'яч для них був тільки сферою певного радіуса. Вирізнявся серед інших хіба що викладач кулінарії Кекс-25, який, крім зору та слуху, мав ще й нюх. Він був запрограмований на запах пригорілої їжі, але його хвилювали і квітневі аромати. Якось шибеники-школярі принесли на урок букет фіалок, і Дідусь Кекс, замість того, щоб проходити з класом борщ по-флейтськи, заглибився у вивчення незнайомих пахощів. І здавалося йому, що ось пін зараз вийде на вулицю і почне разом з дітлахами пускати кораблики у теплих калюжах. Коли Кекс отямився, клас був порожній.
Шибайголови не марнували часу. Насамперед помчали на пристань — дивитися, як вивантажують з іноземного корабля великі дерев'яні ящики з таємничими написами. «Пан Грауен, — зуміли перекласти хлоп'ята. — Галерея Жахів». І ще: «Не відкривати — боїться світла». З пристані вся ватага рушила до Тирляля, але дверцята його чудової голуб'ятні були зачинені. «Працює! — чомусь пошепки сказала Тирлялева мати, що саме йшла дворищем до крамниці. — День і ніч над книгами сидить!..»
Оце вже була новина! Тирляль, рудий Тирляль, який десять років ухилявся від навчання і викидав коники вчителям, раптом сидить над книжками? За власним бажанням?! Хлопці так розгубилися, що повернули до школи, хоч до наступного уроку лишалося ще півгодини.
1 ось настав день, коли з бруньок вилупилися перші листочки — маленькі, безпорадні, схожі на новонароджених курчат. Зранку люди сиділи біля телевізорів — чекали Сигналу. А його все не було, йшов концерт машинної самодіяльності; спочатку один електронний мозок жонглював кульками й роликами, потім інший монотонно читав вірші власного письма.
Нарешті ведучий інженер подякував від імені учасників концерту за увагу і на екрані з'явився усміхнений диктор.
— Любі телеглядачі! — сказав він. — Сьогодні закінчуються повноваження почесних керівників нашої країни — Дона Кібертона і Синьйорини Кібертини. Цілий рік вони приймали закордонних послів, підписували важливі державні документи і взагалі грали першу скрипку в країні, подаючи приклад у великих і малих ділах. За стародавньою кібертонською традицією Великий Весняний Маскарад почнеться з виборів нового Дона і нової Синьйорини. Хай живе Маскарад! Усі на вибори!
Наче прорвавши греблю, ринули в напрямку Центрального майдану потоки дивовижних масок. Крокували Циркулі, топали Турецькі Барабани, дріботіла розмаїта Комашня. Довжелезна Стонога весь час плутала ноги, — це був відомий своєю неорганізованістю третій «Б» клас.
Посеред майдану квітами в горщиках обгороджено чотирикутний простір, — там на дерев'яному помості височить пофарбована в біле й чорне Виборча Машина. Поряд під голубим сукном стоїть стіл жюрі, до якого від парадних дверей Весняного Палацу через увесь майдан прослалася килимова доріжка. Кібермаг розпродував останні маски, оповісник, стоячи коло входу на табуреті, закликав покупців:
З протилежного боку майдану приліпився біля ніжки будинку-рояля чорний брезентовий балаган; кібертонці з цікавістю й зачудуванням читали рекламний напис:
Лише у нас!
Лише сьогодні!!
Лише один сеанс!!!
Ви одержите незабутній нервовий струс у Галереї Жахів Грауена.
