громадянства, навіть такого, що стоїть поза групами всіх відтінків ОУН і не зараховується до їхніх так званих поплентачів, бачить тільки «революційну» сторону життя, переоцінюють її значення, а це приносить шкоду нам як національній спільності. Я диблюся на наші державні прямування і на проблеми державного будівництва очима Вячеслава Липинскього. Якщо б я писав історію, то так, як він, писав би її за схемою дещо відмінній від прийнятого нашою історіографією, і з большою увагою не до сентиментально-опозиційних та безрозумно-деструктивних, а до мужніх та організаційних прояв життя нашої нації».
Такі визнання «щирого» коляборанства К. Панківського.
В книзі «Від держави до комітету (літо 1941 року у Львові)»
Панкійський зауважує на тому, що в міжвоєнний період «весь націоналістичний табір стояв на протисовєтському і протипольському становищі. Але особливих, конкретних плянів не мав». 162 А проте: «Тільки нелегальна ОУН, що мала свій провід за кордоном, була переконана, що той провід такі пляни має. Очі націоналістів звернені були на Захід. Там, у Німеччині, перебував ПУН — Провід українських націоналістів. Незважаючи на розчарування з Карпатською Україною (тут йдеться про те, що після захвату в 1938 р. Чехословацької Республікі гітлерівцями на Закарпатті, українські націоналісти створили маріонеткову «державу» під назвою «Підкарпатська Русь», яку незабаром Гітлер передав хортистській Угорщині —
Будучи ідейним націоналістом, але не поділяючи ідеологічні і політичні дії ОУН-бандерівців, Панківський інтригуюче розповідає про «Акт 30-го червня 1941-го року»:
«Я довідався про те, що вже раненько 30/6 (тобто 30 червня 1941 р. —
… В палаті митрополита поселився званий у Львові професор історії східної Європи університету в Кенігсберзі, галицький німець кол. сотник Галицької армії — в той час гавптман (тобто капітан —
… Около полудня прибули до Львова вже також перші представники ОУН в цивільному убранні: Ярослав Стецько, Євген Врецьона, Ярослав Старух і інші. Вони приїхали на автах вермахту та, зв'язавшися із своїми людьми в місті, скликали на вечір громадські збори до будинку товариства «Просвіта» на Ринку…
… Ті табори, які пізніше названо «Національними зборами», викликали різні коментарі. Учасники критикували їх невідповідну обстановку — невеликі, темні кімнати, в яких блимали свічки; непідготування зборів — запрошені не знали, що має бути предметом наради; незрозумілий тоді загаловий поспіх, нервовий настрій. Участь громадянства не була велика, бо людей скликано пізно, та й вечірня пора не сприяла, тому що дозволено було ходити тільки до дев'ятої години. Все ж таки було около сотні присутніх…
… Велике спізнення ініціаторів використали люди для обміну інформаціями та враженнями з довгого, багатого подіями минулого тижня. Але те спізнення псувало настрій. Поява Ярослава Стецька в теплий, літній вечір у військовому дощовому плащі з піднесеним — згідно з модою — конівром робила некорисне враження. Говорив тихим голосом, так щоб у другій кімнаті його не чули і не знали, про що йдеться. У тих, що були ближче, застереження викликали надто самопевна форма «акту» ОУН про «створення держави» і «декрету провідника Степана Бандери» про «кликання правління»…
… Та передовсім у всіх учасників зборів, з якими я зустрічався, ті збори викликали розчарування і занепокоєння. Від передового представника ОУН, який прийшов до Львова разом з німецьким військом, проголосив «державність» та подав до відома іменування себе «головою правління», громада чекала свого роду громадського звіту про те, що зробила організація для справи за час довгих двох років, коли край мусів мовчати, та як вона розуміє своє завдання. Люди хотіли хоч приблизно знати, що несуть Україні і організація, і німці — яку конструктивну програму та який плян конструктивного домовлення має з німцями керівництво організації. Про ці справи на зборах не було мови. Дешева революційна агітка була змістом промови голови всіх дальших прибулих до Львова промовців з проводу ОУН …
… На закінчення промовив присутній весь час на зборах гавптман д-р Ганс Кох. Його промова прозвучала дисонансом. Формою — зокрема в порівнянні з блідою мовою Стецька — вона була гарна, та за змістом своїм — хоч мала моменти українсько-патріотичні і навіть нотки вроді: «Маєте тепер Україну!» — зробила дуже прикре враження. Кох привітав присутніх із визволенням та візвав «до праці й співпраці з німецькою армією». Більш неприємно вражала своїм повчальним тоном та частина промови, що особливо не гармонізувала із виступом Стецька. Кох говорив про те, «що війна не закінчена і з усякими політичними плянами треба чекати на вирішення фюрера!» 164
З приводу «Акту 30 червня 1941 — го» Панківський ще в «Передмові» до книги зазначав:»… ні один із співтворців акту 30 червня 1941 р., хоч майже всі вони в живих і ще й нині політично активні, не хоче подати автентичного (дійсного —
Наприкінці ж книги Паньківський подає «Додатки», де вміщує і сам «Акт проголошення Української держави», проголошений бандерівцями 30 червня 1941 р. у Львові на так званих «великих», «народних» і «національних» зборах. При цьому зазначає, що даний варіант «акту» був поширений у Львові на початку липня 1941 р. у вигляді «летючки» (листівки), що відповідає дійсності (ми вже писали про це в підрозділах 12 і 17 даної книги). Тут, зокрема, фігурує слово «проголошення» Української держави, а не її «відновлення». Присутній у цьому тексті пункт 3, який так пізніше старалися приховати його творці та нинішні апологети бандерівщини: «Новопостаюча Українська держава буде тісно співдіяти з націонал-соціялістичною Великою Німеччиною, що під проводом вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає українському народові визволитися з московської окупації. Українська національна революційна армія, що боротисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за суверенну соборну Українську державу і новий лад у цілому світі».
Тут же поряд Паньківський наводить ще один варіант «акту» опублікований в 1946 р. в українському часописі «Америка», де вже третій пункт відсутній. Автор при цьому зауважує, що документи, пов'язані з «Актом 30-го червня 1941-го», постійно фальсифікуються. Фальсифікуються ці документи і сьогодні, бо послідовники і шанувальники бандерівщині хочуть приховати тісні стосунки своїх попередників із гітлерівцями.
В перші дні окупації Львова, — пише К. Паньківський в книзі «Від держави до комітету», — «ситуація була прихильна до ОУН. Організація не мала ніяких труднощів… Певна деконспірація провідників ОУН та їх самопевні публічні виступи та поява добровольців у рядах німецького війська (маються на увазі спеціаль- батальйони Абверу «Нахтігаль» і «Роланд» —
Тим часом творилась міська управа, служби гестапо та СД гітлерівців. «Швидко, — пише Панківський, — на перше місце вибилося СД, а на задній план сходила ОУН».
