— Я перебираю по клавішах роялю. Мовчун грає на скрипочці, то має струни.
— Рояль також має струни, тільки заховані.
— Добра увага.
Бачу, що з мене сміються. Мовчун пробує мене захистити.
— Перепрошую, я на скрипці пиляю. Іван мав на увазі професора Ешненєго?
— Мав на увазі нервові струни. Але можливо, не всі їх мають, то шукають чим замінити. Мовчун, я знову не те написав? Знову Марго на мене розгнівається?
— Ні все в порядку. Й надалі дуже тебе люблю, — відгукується Киця.
— Ти мене заспокоїла, а то не знаходив собі місця. Що подаруєш завтра Мовчуну?
— Я є далеко, але пам’ятаю про те, що важливе.
— Марго, знаєш, що Мовчун любить?
— Мовчун любить нас.
— Я це бачу.
Віртуальність.
Ранок, місто, безлюдні вулиці, стукаючи копитами по асфальту, йде табун однорогів. Серед табуна на білому однорозі ВОНА. Пройшли одну вулицю, другу.
— Десь тут, я точніше не знаю де.
Заіржав чорний жеребець і повів табун. Зупинився біля будинку, глянув на вікна, заіржав весь табун.
— Хей! Хей! Хей! Прокидайся! Ми прийшли привітати тебе з Днем Народження!
Заспане обличчя зі скуйовдженим волоссям появилося у вікні. Однороги знову заіржали, ВОНА помахала рукою, махнув у відповідь.
— Заходь, двері відкриті для тебе.
Спробував поліпшити свою зачіску, поворушив волосся рукою, не дуже то щось змінило.
— Ти не повинен сумувати в такий день! — Зайшла до його покою. Все було так, як вона уявляла. Обняла, відчула запах чоловічого тіла після сну.
— Що робитимеш сьогодні? Будеш приймати гостей?
— Уже приймаю.
— Минулого разу ти готував білий борщ, що буде цього разу?
— Що приготуємо, то й буде.
— Давай ми приготуємо все там, на нашому березі моря. Все, що захочеш, ми будемо готувати під шум хвиль і крик чайок, а однороги будуть бігати берегом.
— Чайки можуть щось поцупить.
— Не будь жадним!
— Я не жадний, «я домовитий». Але де мій подарунок?
— Я і є твій подарунок!
— Я маю його розгорнути і подивитися. — Розстібає на ній ґудзики, падають на ліжко. Постіль ще має запах його тіла. Цілуються, пестять один одного. — Нехай однороги трохи почекають.
Однороги чекають поки вони бавляться в, ще зігрітому ним, ліжку.
— Ми можемо продовжити розпочате на однорогах. Йдемо, поки місто не прокинулося. І як що, придумаєш позу в якій я могла б пестити тобі «його» губами, сидячи верхи на однорозі, я зроблю тобі «то»!
— Не дражнишся! Бо візьму тебе, закину собі на плечі і триматиму вниз головою, губами в потрібному місці, поки не виконаєш обіцянку!
— Ти активний з самого ранку! Я пожартувала!
На чорному однорозі сидять обоє. ВОНА, напівроздягнена, сидить обличчям до нього, обнімає і пестить, тулиться всім тілом. Табун однорогів йде до моря.
— Знаєш, в цей день мій батько…
— Ти говорив, я пам’ятаю. Це сумно, та я думаю, він не хотів би, щоб ти сумував сьогодні. — ВОНА говорить серйозні речі, при цьому пестить його все більш відверто, дозволяє своїм рукам гратися його тілом.
— І знаєш, що ми приготуємо в першу чергу? Каву з вершковим морозивом. Ти тоді говорив вірно, вершкове морозиво до кави ліпше.
— Ой!!!
Одноріг став брикати. Вже було чути шум хвиль. Табун розбігся берегом. Чорний одноріг став на диби біля знайомої скелі. Було гарно, берег обнімався з морем. Поряд на хвилях гойдався човен, кричали чайки.
— Сьогодні буде гарний день! З Днем Народження Коханий!
15
Реальність.
— Арія сьогодні не буде.
— А що так? Ти дзвонила йому?
— Дзвонила, сказав, що не прийде. Запитала: «чому?», відповів: «Тому, що!»
— Ти ж знаєш, чому.
— Знаю, але мені хотілося почути його версію. Уже так розлінувався, що навіть лінь придумати що- небудь збрехати.
Ілентина і Таленка стоять біля театру, дивляться як радо зустрічає Кулона, колишня його собака, а тепер собака його колишньої дружини.
— Вчора були у куми. Антон при всіх подарував колечко з діамантом, просив мене вийти за нього заміж. Відповіла йому згодою, вийду за нього.
— На весілля запроси.
— Обов’язково!
Таленка з Антоном громадським шлюбом живуть уже років вісім, а може й більше. Цікаво, чи захотів би Антон на Таленці одружитися, як би вона не отримала спадок? Можливо ні, тоді вона не змогла б купити квартиру і їм не було б де жити, а може й так, хто знає. Зареєструвати їхні стосунки офіційно, Антон хотів з самого початку, не хотіла Таленка, не сприймала серйозно реєстрацію шлюбу в такому віці. Ставила напів жартома різні умови, однією з умов і було кільце з діамантом. Тепер, коли Антон умови виконав, повинна згодитися.
— Таленка, сміливо виходь заміж, тепер це не має значення, для тебе нічого не поміняється. Прийняли закон, який прирівнює громадянський шлюб до звичайного. Досить двох свідків, які підтвердять, що він йшов в дім з продуктами, собаку вигулював, і тоді він має всі права, як законний чоловік.
— Антон ще про це не знає.
— То й не кажи, хай бачить як безмежно ти йому віриш.
— Я йому вірю і він про це знає. Деяким чоловікам дуже важливо бути офіційно одруженим. Антон якраз такий.
Розмовляючи, жінки спускаються по Фролівській до Контрактової площі, в сквері сідають на лавочку.
— Знаєш, Таленка, чоловіки дивні, вони не ведуть себе так, як я на тому сайті від імені Івана, чи то Арія. Для чоловіків така активність не властива, хіба що мусять, як що це їхня робота, а жінкам така моя поведінка подобається.
— Ілентина, бо ти знаєш, що хочуть жінки, що їм подобається і те робиш.
— Звичайно знаю і роблю це від імені Арія.
— Не помиляєшся коли ти хто?
— Трохи буває, але звертаю то на недосконалого перекладача. Поляки взагалі якось інакше ніж ми
