— Я вам краще про останній сексуальний досвід розкажу. Зараз секс є спокійний, не потрібно берегтися, боятися, що вона завагітніє.
— Так це добре, ти можеш розслабитися, отримати задоволення.
— Добре, то добре, та тільки вже нічого не хочеться ні їй, ні
мені.
— Повна гармонія в сексі!
— Та не має в тому ніякої гармонії, Ілентино! Кращі роки, коли хотілося, пройшли марно.
— Кулон, як що зараз до стосунків добавить трохи гостроти?
— Яка гострота? Ти колись пробувала заточити олівець, в якого поламаний грифель? Точиш, точиш, вже, ось-ось, ще трошки, доходиш до грифеля, торкнув, а він зламався. І так знову й знову.
— Не таку гостроту. Наприклад, у вас йде процес, а заходить хтось, може сусід, ти змушений зробити паузу.
— Яка пауза, Ілентина? Не можна робити паузу, бо все зламається, ввесь олівець! Впаде і все пропаде, і олівець розм’якне, розплавиться. Все! Нічого не буде!
— Дерево розплавиться?
— Так, Таленко, розплавиться! — Кулон згадує породу дерева, яке при нагріванні не горить, а плавиться, називає скульптора, який працював з цим матеріалом. Розмова переходить на роботу з деревом, потім на політику.
— Кулон, політика, то вже не про секс.
— Ілентина, вони нас так «трахають», що то якраз і є самий секс. Для сексу потрібно приймати настойку мушки.
— То таке зілля?
— Ні. То такі мухи, комахи, з них роблять настойку для потенції.
— П’ють настойку з тих комах? На що тільки чоловіки не йдуть, ради тої потенції.
Черговий раз Кулон йде геть і знову повертається.
— Коли в мене була любов, то дійсно був секс!
— Це була твоя майбутня дружина?
— Це не важливо. Перший раз ми були з нею під грушею. Ми удвох в ночі під грушею на схилах Дніпра, ото було гарно.
Кулона покликали, і він відійшов до своєї першої дружини. Таленка з Ілентиною так і не дізналися, що відбувалося під грушею на схилах Дніпра.
Реальність.
— Мовчун у мене над морем, два роки тому. Обіцяла, знайшла, маєш.
Читаю від Киці повідомлення. І тільки прочитавши втретє, розумію, Мовчун був там, біля моря з Кицею, два роки тому. Не зараз, а раніше, Киця на морі цього року сама. Фотографії знайомі, Мовчун присилав їх мені, Ілентині майже рік тому. Після свого дня народження Мовчун не виходив в інтернет, за цей час можна було б заїхати куди завгодно. На фото він над морем. Добре що я маю таке фото, це погамувало мою ревність.
— Дякую, Марго! Прекрасно! Це ти робила фото? Де Мовчун зараз? І ще ти обіцяла розповісти про скрипку.
— Розкажи щось про себе. Так правильніше.
— Марго, запитуй. А про скрипочку Мовчун просив тебе мені розповісти. Але ти не хочеш.
Я розумію, чому Киця раптом знайшла фото Мовчуна і прислала. Вона мабуть, прочитала в нього на «стіні» моє привітання. Тепер Киця хоче показати тій жінці, з якою Мовчун щось творить, і про що всі знають, своє право на нього, щоб знала та жінка — Мовчун належить Киці.
— То мій приятель, Баляс. Вчора мав день народження і зустріч однокласників. Жодна печінка, а ні психіка не витримає такого навантаження. Мовчун тепер має «грип». Може ще сьогодні появиться. Наразі шле нам своє шельмівське око, добре, що не павича. Як будуть фото з учорашнього дня, виставлю для огляду. Маю «зелену карту» на фото Баляса.
Пернатий похвалив написане Кицею, натякнув на її шляхетне походження. Може Киця й має шляхетне коріння, мені вона також натякала на свій знатний рід. Я почекала поки Киця кокетувала з Пернатим, потім написала.
— Марго, раз маєш дозвіл, так давай, вистав багато фотографій Мовчуна! Цікаво! Можеш навіть не обов’язково вчорашні.
— Ну, ну, знаю, що любиш Мовчуна, але, що за дуже, то не здорово. Він сам хай себе в кінці покаже. Одноденний «грип», то хіба, тобі той стан знайомий?
— Так буває, з кожним може статися. Потрібно підтримати чоловіка.
— Справжні друзі пізнаються в біді.
— Марго, цікаво, чим він лікується?
— Іване, ти мусиш побачити всі? — Це в розмову втручається Вода, вона пише відразу мені і Мовчуну.
— Де ти, Мовчуне? Поправляй своє здоров’я і повертайся до нас.
— Вода, Марго мені не показує ніяких фото, як я побачу всі?
Схоже, що я написала трохи не по темі, бо Вода радить мені краще подружитися з сьогоднішнім тлумачем. І поки ми виясняємо, як потрібно було написати, Киця зникає з інтернету.
— Напевно, Марго тобі не показує, щоб ти не побачив?
— Чому вона не хоче, щоб я побачив?
— Запитай у неї.
— Я запитую, та не отримую відповіді.
— Іван, я не знаю! Я хочу, щоб ти побачив, але попроси Марго. Вона вже напевно спить, то може завтра.
— Вода, Марго не хоче мені показати, бо дражниться, а ще тому, що не може того зробити. То може зробити тільки Мовчун. Марго тільки хвалиться, що він їй дозволив, а сама не насмілюється.
— Іван, ризикуєш з Марго!
— Вона мабуть уже спить. Завтра мені всипле!
— Ти то написав, супер! Готуйся на завтра!
Настало «завтра», все було тихо і мирно. Киця була, на диво, спокійна. В інтернет вийшов Мовчун.
— Всіх вітаю! Я вже є після «грипу» і даю собі раду, вже подивився фінал волейболістів. Так що вже мені не найгірше. Марго згодилася, бо в мене дуже боліла голова, а вона переживала за мене. Іван, я випив неякісне, як би пив кошерну сливовицю 72 % то і «грипу» би не було.
— Сливовиця, це добрий продукт, — запевняю я, з розумінням справи, а Вода радо приєднується до розмови.
— Мовчун! Добре, що ти уже є! Вчора на-переживалися за тебе немало, а Іван шукав відповідного «тлумача», щоб виразить свою турботу про твоє самопочуття. А сміху було з того тлумача.
— Я власне читав і мило мені, що турбуєтесь про мене.
На свою сторінку Мовчун вивішує фотографії. Зустріч відбувається в кафе. Він сидить на чолі стола. Все культурно і красиво. Прошу вислати мені ті фото по емейлу, висилає мені, Арію.
— То робив наш директор.
— Директор школи?
— Так.
— То всі ваші однокласники?
— Клас не був великий, всього 30 чоловік, в тому числі 6 жінок. Три однокласники уже померли.
— В твоєму класі було так мало жінок?
— Тому, що це був технікум Енергетики.
— Твоя колишня дружина була з вами?
— Так.
Запитую, чи одружена, чи має другого чоловіка. Мовчун говорить, що не має і не думає про це. От так!
