Вслід за колоною вояків, що йшли походним порядком, тягнулася довга, здавалося без кінця-краю довга, колона хурманок, а на кожій з них було повно хворих на тиф, або ранених, що воліли ділити долю своєї дивізії до кінця.
Падав сніг і стелився білою пеленою на непритомних і напівпритомних, напівроздягнутих постатях, організм яких змагався за життя без ліків і санітарної обслуги. Окутана темрявою зимової ночі, безшумно рухалася колона назустріч своїй, невідомій ще, трагічній долі, нагадуючи собою радше довгу-предовгу похоронну процесію, ніж колону війська…
Був це час, коли наступ Добровольчої армії ген. Денікіна на протибольшевицькому фронті заламався й армія та була змушена перейти від наступу до відступу. Відступ цей почав приймати панічний характер. Червоні москалі перемагали білих і вже не було сумніву, що дні існування денікінської армії пораховані.
Залишивши в районі Любара все, що не надавалося до Зимового Походу — особові й тягареві авта, вози з різним майном і виснаженими до остатку кіньмн, тощо — армія простувала до району, що його на той час займала УГА, щоб, пройшовши його, форсувати залізницю поміж станціями Голендри і Калинівка. На 10- го грудня 3-тя дивізія дійшла до с. Лозин, звідкіля рушила через Глннськ до району Овечаче, куди вона и прибула без перешкод, бо в селах, що через них проходила дивізія, денікінців не було. Під час переходу через район постою Галицької Армії, не тільки не було будь-яких ворожих виступів проти частин Армії УНР, але навпаки — постава галицького вояцтва була дуже прихильна; були навіть випадки висловлення жалю, що УГА не з нами.
Головні сили Добрармії були тоді скупчені в районі Бердичів — Козятин, де її тиснула червона армія. Невеликі відділи денікінського війська були лише на вузлових станціях, а район Винниці займала УГА; денікінських частин було зовсім мало — лише стільки, скільки було потрібно для контролю діянь союзного з Денікіним галицького війська. Тому саме 3-тя дивізія дійшла до залізниці Козятин — Вінниця — Жмеринка, не спіткавши денікінців. Під час форсування Київською дивізією залізниці в районі ст. Голендри, її аванґард мав бій з денікінським відділом. Здобувши ст. Голендри, Київці захопили два потяги майна Добровольчої армії. 3 дивізія перейшла залізницю 17 грудня без перешкод, зайнявши перед тим с. Богданівка.
Згідно з наказом Командарма, 3 дивізія зайняла без бою, 18-ого грудня, м. Старий і Новий Животів. Її завданням було провадити розвідку на захід від лінії Біла Церква — П’ятигори — Балабанівка. Цей район був запіллям денікінської армії, де не було бойових частин її, а денікінська адміністрація і міліція повтікали перед наближенням 3-ої дннізп. Тому саме це містечко було призначено для відпочинку 3-ої дивізії на протязі двох тижнів і приведення її за той час до порядку й боєздатности.
21-ого грудня Комдив 3 одержав наступний наказ Командарма:
'На випадок небезпеки Вашого розташування занімаємого району, Вам належить відійти в район Стадниці, Високе. Каюки, зі штабом у Високе, алеж бажано зараз же приступити до самої енергійної аґентури і військової розвідки, з метою виявити ворожі сили і напрямки їх посування. Коли б Ви почали свій відхід, то напрям — Животів — П’ятигори — мусять прикрити сильні застави. Сьогодні 8 загін ночує в Росошках. а 7 в Дубровах. Штаб у Дубровках. Завтра, 22.ХІІ., часті Запор. див. будуть розташовані навколо П’ятигор.
Ком. Армією УНР Отаман Ом. Павленко.'
Була це перша пересторога проти небезпеки, що наближалася з півночі. Біла армія ген. Денікіна, під натиском червової армії, залишила вже Харків, Полтаву і Київ. Большевики перемагали на всьому протиденікінському фронті, щораз більше деморалізуючи денікінські бойові формації. Добровольча армія вже не відступала, але відбігала, швидко й панічно, в загальному напрямку з півночі на південь. У другій половині грудня, глибоке її запілля, що в ньому перебувала армія УНР, швидко почало перетворюватися в запілля безпосереднє, загрожуючн схрещенням шляхів відступу Добровольчої армії зі шляхами Армії УНР. Про цю небезпеку власне й перестерігав Командувач Армії УНР, наказуючи водночас звільнити шлях відступу денікінців, перейти на східній бік великого Білоцерківського — Уманського шляху, затриматися в присілках і хуторах і там перечекати небезпеку.
24-ого грудня 1919-ого року, полк. Трутеико одержав другу перосторогу, у формі наказу Командарма:
'Началь. 3 дивізії. Оперативн. — Таємно. м. П’ятигори.
Наказую дорученій Вам дивізії передвинутись з району Ново-Животова і зосереджуватись на 26/ХІІ. в районі Стадниця — Високе, зі штабом дивізії в Високе.
По відомостях, в м. Липовцю находиться 3-й Гайдамацький полк з Волохом.
Наказую вислати в тому напрямку розвідку з метою розвідати, якого вони напрямку і куди вони поредвигагаться. Донесення надсилати в м. П'ятигори, в штаб армії, на пошті.
Командуючий армією УНР. Отаман Ом. Павленко.'
Полк. Трутеико одержав цей наказ пізнім вечером, 24-го грудня. Після наради з Нач. Операт. Відділу, полк. Кратом, командир дивізії видав наказ дивізійній колоні бути готовою до вимаршу на шляху, 25-ого грудня, о годині 8-ій ранку. Було вже відомо, що в напрямку на Старий і Новий Животів відступала денікінська кіннота. Полк. Крат вирахував, що вимарш о 6-ій годині уможливить дивізії відійти ще перед тим, як денікінська кіннота наблизиться до Животова.
Розділ ХLV
Трагедія 3-ої дивізії
Згідно з наказом, дивізійна колона вишикувалася на шляху, в напрямку на с. Стадниця — Високе, о год. 6-ій ранку, готова до негайного вимаршу. Було ще темно. Хуртовина минула, але мороз був дошкульний, різкий ледяний вітер іще збільшував його. Кінна сотня 9-го Стрілецького полку рушила вперед аванґардом, сподіваючись, що за якісь півгодини-годину, дивізійна колона піде вслід за нею. У Животові залишилася кінна сотня 8-го Чорноморського полку. Вона мала вирушити арієрґардом після того, як вимаршує дивізійна колона. Віддаль від колони до арієрґарду була приблизно один кілометр. У північному напрямку, звідкіля сподівалися ворога, вислано кінні стежі. Усім боєздатним воякам наказано бути готовими до бою. Полк. Крат повідомив полк. Трутенка, що дивізійна колона готова до вимаршу і чекає на його прибуття, або наказ вимаршу.
Коли минула 7-ма година, а Комдива все ще не було, полк. Крат знову послав до нього, в містечко, посланця з пригадкою, що колона чекає на наказ вимаршу й без потреби мерзне, але полк. Трутенко не з'явився й не дав наказу вирушити. Одне й друге пригадування вів просто зіґнорував. Минула ще одна година, потім друга і третя. Третя прнгадка мала ті самі наслідки. К-ир дивізії все ще залишався в Животові й не давав про себе знати.
Старшина й козаки змерзли до кісток. Вони тупали ногами, махали руками, підскакували, щоб не замерзнути. На возах мерзли хворі на тиф. Ситуація стала загрозливою, бож денікінці безсумнівно вже наближалися до Жнвотова. Коли на протязі кількох годин не повернулися ті кінні стежі, що їх вислано в північному напрямі, відкіля мали прийти дешкінці, передчуття небезпеки збільшилося. Лише після того, як полк. Крат інтервеніював особисто й перестеріг, що затримання вимаршу може скінчитися трагедією, полк. Трутенко дав нарешті наказ вимаршу. Замість 6-ої години райку, колона нарешті вирушила між 12-ою і 1-ою по полудні…
'Те, що не вернулися наші кінні стежі, особливо турбувало сот. М. Чижевського з гарматної бригади. Як тільки колона вирушила, він, без слова кому-будь, вирвався з колони й погалопував ліворуч під колони, в тому ж напрямі, куди були вислані перед тим кінні стежі. Зупинившись на недалекому горбику, він глянув на північ і, миттю повернувши коня, понісся на повний кар'єр назад до колони. Ще не доїхавши до неї, крикнув: 'Кіннота ліворуч!'
За цей час колона встигла була дійти від Животова на віддаль не довшу, як пів кілометра. Зорієнтувавшись, що ворог, хоч його не було ще видно, атакує, полк. Крат подав своїм громовим голосом команду: 'До бою!' — і зупинив свого коня. Колона рівнож стала. Кулеметники кинулися до кулеметів, а боєздатні вояки схопилися за рушниці, що їх поклали були на вози, щоб погріти руки. Але не почулося жадного стрілу: вода в кулеметах замерзла, а задубілі від морозу руки вояків із рушницями відмовляли послуху'… (Ген. О. Вишнівський. 'Трагедія 3-ої дивізії Армії УНР', стор 14). Тимчасом ворожа кіннота, з диким вигуком, наближалася в кар'єрі до дивізійної колони. Вона атакувала двома лавами. Була це Сводна
