4. Полковника Ольшевського призначаю Командуючим всіма озброєними силами м. Умані і повіту.
5. Полковникам Трутенкові і Ольшевському негайно звернутись за одержанням директив у штабі Арміїд до полковннка Долуда.
Командуючий Армією УНР Отаман Ом. Павленко
Заступник Командуючого Армією Отаман Тютюнник
Т.в.о. Начальника Штабу Армії полковник Долуд
Нач. Опер. Відділу сотник Слободян.'
Всупереч т. 1. наказу про одержання гармати, 3-ій кінний Окремий полк гармати не дістав, зате одержав 4 кулемети.
Пункти З і 4-ий не виглядають поважно. Ані в м. Липовоць, ані в м. Умань, ані в їхніх повітах жадних 'озброєних сил' і взагалі української влади не було і тому наказ цей був неможливий до виконання. Чому саме отаман Ом. Павленко вважав за потрібне оперувати фікціями — невідомо. В Армії ці точки наказу викликали були велике здивування і ніхто їх но розумів…
Призначення к-ром 3-ого Окремого кінного полку полк. Стефанова було повторенням цієї самої помилки, що її зробив Командарм, призначивши к-ром 3-ої дивізії полк. Трутеяка. Полк. Стефанів був талановитим організатором і незамінним щодо своєї вартости начальником тилу 3-ої Залізної дивізії, але до командування в умовах партизанщини не надавався. У кінці Зимового Походу сам Командарм у цьому переконався. Мінусом було й те, що його в бойових частинах дивізії не знали. Полк. Чижевський не мав кваліфікацій до командування негарматною частиною взагалі, а в Зимовому Поході особливо. Заступника бойового командира 3-ої дивізії, полк. О. Удовиченка, знаного всій девізії й нею ціненого полк. Ольшевського, скривджено вдруге, на цей раз за гріхи полк. Трутенка…
Командира 7-го Синього полку, полк. Вишнівського, під час розгрому дивізії, в Животові не було. Його делеговано заступником Голови в складі делегації Армії УНР до Начальної Команди УГА, що була в той час у м. Вінниці, для переговорів про поновне об'єднання обох Армій. Він повернувся до Армії в початках січня 1920-ого року, коли дивізія перетворилася в кінний полк.
20-ого лютого 1920-ого року, до м. Могилева прибув к-ир 3-ої Залізної дивізії, полк. О. Удовиченко. У жовтні він захорував на тиф. З огляду на його критичний стан, не було можливосте вивезти його з Проскурова й тому залишено в проскурівському шпиталі, на 'ласку Божу'. Після захоплення денікінцями м. Проскурова, хворого полк. Удовиченка взято до полону і в тяжкому стані здоров'я вивезено непритомного, в товаровому вагоні, до Одеси. Перебувши кілька місяців в неволі, полк. Удовиченко, з невеликою групою полонених українських старшин, щасливо вирвався з полону. Діставшись до м. Могилева, він зорганізував там 2-гу Стрілецьку дивізію й став її командиром. 29-ого травня 1920-ого року цій дивізії привернено стару назву '3-тя Стрілецька Залізна Дивізія' (Наказ Головної Команди Армії УНР, ч. 35).
До відродженої 3-ої Залізної Дивізії включилося чимало старих 'Залізних', що хорували на тиф і тому саме були позбавлені можливости прийняти участь у Зимовому Поході. Серед них був і помічник к-ра 7-го Синього полку, полк. Борис Магеровський. З числа тих старшин 3-ої Залізної Дивізії, що брали участь у Зимовому Поході, до дивізії полк. Удовиченка повернено лише кількох старшин, а саме: полк. Ольшевського, полк. Чижевеського, сот. Довгаля, сот. Шуру-Буру і сот. Чижевського. Всі вони обсадили в наново зорганізованій 3-ій дивізії належні їм відповідальні становища.
3-ій кінний Окремий полк, що фактично був ядром 3-ої Залізної дивізії 1919-ого року, до її командира, полк. Удовиченка, не повернено… Рівнож не повернено й полк. Вишнівського, хоч останній був одним із основоположників 3-ої дивізії. Він залишився командиром 3-ого Окремого кінного полку.
3-ій кінний Окремий полк відбув Зимовий Похід до самого кінця (5-ого травня 1920-ого року). Полк брав участь у всіх боях Армії УНР у запіллі ворожих армій, під час Зимового Походу. Не раз він укривав себе славою в боях. З тих останніх треба згадати бої під м. Гайсин, м. Вознесенськ (полк атакував ворога на чолі з полк. Вишнівським), м. Ананів і під час прориву фронту 14-ої сов. армії, в районах с. Крижопіль й ст. Вапнярка. Останньої ночі в Зимовому Поході, полк. Вншнівськнй взяв до полому большевицьку бриґаду. Реляція про цей бій полк. Чижевського, в його 'Короткій історії 3-ої Залізної дивізії' (в бою він участи не приймав), не відповідає дійсності (стор. 33). Не було атаки 'в кіннім ладу, в глуху ніч' частини полку, 'наслідком чого було багато порубаних', як це твердить автор 'Короткої історії'. Порубаних не могло бути, бо не було бою. Бриґаду взято 'на хитрощі'. Червона бриґада, після обстрілу нею зненацька села, що в ньому був розташований 3-ий Окремий полк, серед дійсно непроглядно-темної ночі, здалася без атаки на неї полку. Цю подію докладно описано в статті О. Вишнівського: 'Вільшанка' ('Свобода', ч.ч. 214, 215 і 216 з 19, 20 і 21 -го листопада 1968 року).
Під час Зимового Походу, 3-ій Окремий кінний полк поповнився добровільцями з повстанців. Після закінчення Зимового Походу, цей полк увійшов до складу Окремої Кінної Дивізії й розвернувся в бриґаду. У складі Окремої Кінної, утрете в службі Україні, тяжко поранено командира 3-го Окремого кінного полку, полк. Вишнівського.
Фронтові дії 3-ої Залізної Дивізії в 1920-ому році, будуть змістом Другої Книги, якщо пощастить її видати.
Післяслово
Голови Ради (Капітули) Відзнаки Хреста Залізного Стрільця
Ця книга повинна була вийти в світ кілька років тому, але незалежні від ген. Удовиченка й мене обставини стали цьому на перешкоді.
У 1965 році ген. О. Удовиченко, повідомивши мене листовно, що в його архіві є матеріал, що його приготовлено ним до історії 3-ої Залізної Дивізії, замигав, чи я згодився б упорядити його, підготовити до друку, зібрати Видавничий фонд і видати книгу 'Третя Залізна Дивізія'.
Я охоче дав на це згоду, бо вважав своїм морально-національним обов'язком стати в пригоді, в міру своїх сил і можливостей, моїй дивізії й тим самим майбутнім українським історикам, якщо йде про історію Армії УНР. Давши згоду, я сподівався, що співпрацювати зі мною будуть обидва командири полків 3-ої дивізії, що підписали Звернення. Одначе, як виявилося, я помилився. Унерухомлений хворобою ген. Крат допомагав як тільки міг, але ген. Шандрук, давши свою згоду на підпис його прізвища під Зверненням, від такої співпраці відмовився, постатешись песимістично до можливости видати ту книгу. Хоч ген. Шандрук був командиром 9- го Стрілецького полку в 1919 році коротко, лише від 8-го гервня до 13-го липня, та з огляду на те, що його полк був на протязі того гасу в постійних боях, він міг, якби хотів, стати в пригоді своїми реляціями. На жаль, жодної такої я від нього не дочекався.
У першій пачці, що я її дістав від ген. Удовиченка, було лише більше половини матеріялу до історії 3-ої дивізії за 1919 рік. Решту Генерал обіцяє досилати ратами. Для мене це було несподіванкою, бо я сподівався одержати весь матеріял і відразу розпочати організацію збірки Видавничого фонду. Цей мій замір треба було відкласти, бож, зрозуміло, не мавши цілости, не можна було ту збірку розпочинати.
Після одержання мною дальших розділів праці Генерала, кількома ратами, останні раптом припинилися. Виявилося, що Генерал захорував і то досить тяжко. Не зважаючи на це, він усе обіцяв докінчити свою працю, як тільки почує себе краще. Я розумів його становище й його інтенції і, співчуваюги йому, терпеливо чекав на закінчення. Час минав, а закінчення все не було. У 1969 році я довідався, що стан здоров’я ген. Удовиченка погіршився й це відбилося на його очах. Він уже з трудом міг читати й писати і лікарі заборонили йому одно й друге. Тоді, власне, я прийшов був до остатогного висновку, що треба погодитися з тим, що чекати далі на закінгення годі.
Передо мною постала проблема, що робити? Я мав три виходи із ситуації, що в ній я опинився:
1. Повернути генералові Удовиченкові надісланий ним матеріал і в той спосіб перейти до порядку денного над історією 3-ої Залізної Дивізії.
2. Впорядкувати й підготовити до друку незакінчену працю Генерала і в такому незакінченому вигляді надрукувати її.
3. Докінчити скрипт самому й таки випустити в світ книгу 'Третя Залізна Дивізіяі'.
У першому випадку, цінний для історії нашої визвольної війни матеріял було б запропащено. У другому — надрукована праця залишила б бойові дії 3-ої дивізії в 1919-му році незакінченими. У третьому — хоч
