потім ганяли по всій Угорщині і не знали, на якій ділянці фронту нами діру заткнути.
З того часу, відколи надпоручник Лукаш став командиром одинадцятої маршової, він опинився в стані так званого синкретизму. У філософії це значить: «Він намагався примирити суперечні поняття за допомогою компромісів, які доходили до повного змішання поглядів». Тому він відповів:
— Так, можливо. Буває. Отже, думаєте, що сьогодні не поїдемо? О дев’ятій годині нарада у пана полковника. A propos[219], вам відомо, що ви черговий? Я лише так. Зробіть мені… Стривайте, що б ви мені мали зробити? Список старшин з даними, відколи служать… Потім провіант для роти. Національність? Так, так. Це також… Але, головне, пришліть нового денщика… Що сьогодні повинен робити з людьми прапорщик Плешнер? Vorbereitung zum Abmarsch[220]. Рахунки? Прийду підписати по обіді. Нікого не пускайте до міста. До буфету в таборі? По обіді на годину… Покличте сюди Швейка… Швейку, ви тимчасом залишитесь біля телефону.
— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я ще не пив кави.
— То принесіть собі каву і залишитеся у канцелярії біля телефону, поки я вас не покличу. Ви знаєте, що таке ординарець?
— Це такий, що бігає, як посолений, пане оберлейтенанте.
— Отже, щоб ви були на місці, коли я подзвоню. Нагадайте ще раз Ванєкові, хай підшукає для мене якогось денщика. Швейку, алло, де ви?
— Тут, пане оберлейтенанте, якраз принесли каву.
— Швейку, алло!
— Чую, пане оберлейтенанте, кава зовсім холодна!
— Ви вже, Швейку, добре знаєте, що таке денщик, поговоріть з ним, а потім дайте мені знати, хто він такий. Повісьте трубку.
Ванєк, сьорбаючи чорну каву, до якої долив рому з пляшки з написом Tinte[221] (зробленим з обережності), поглянув на Швейка і сказав:
— Наш оберлейтенант не говорить, а, мабуть, кричить у цей телефон. Я чув кожне його слово. Ви, Швейку, певне, з паном оберлейтенантом дуже добре знайомі.
— Ми одна рука, — відповів Швейк. — Рука руку миє. Ми вже вкупі багато чого пережили. Скільки разів нас хотіли розлучити, але ми знову знаходили одне одного. Він завжди в усьому на мене покладається. Я не раз сам з цього дивувався. Ось ви тепер, певно, самі чули, як він говорив, аби я вам ще раз нагадав про того нового денщика і що я мушу на нього подивитися і дати про нього свій відгук. Той пан оберлейтенант не з кожного денщика вдоволений…
Полковник Шредер залюбки скликав на нараду всіх офіцерів маршового полку, щоб наговоритися досхочу. Крім того, треба було щось вирішити в справі волонтера Марека, якого полковник Шредер за бунт віддав до дивізійного суду, бо той не хотів чистити вбиралень.
З дивізійного суду його привели вчора вночі на гауптвахту і там тримали під вартою. Водночас із дивізійного суду до полкової канцелярії прислали дуже туманного листа, в якому зазначалося, що хоч у цьому випадку не йдеться про бунт, бо волонтери не повинні чистити вбиралень, але оскільки це все ж таки порушення дисципліни, то передумовою прощення такого гріха може бути лише бездоганна поведінка на фронті. З цих причин, мовляв, обвинувачений волонтер Марек надсилається до свого полку, а слідство в справі порушення дисципліни припиняється аж до кінця війни, але воно буде відновлене при найближчому порушенні дисципліни з боку волонтера Марека. Крім того, була ще одна справа. Разом з волонтером Мареком з дивізійного суду на гауптвахту прислали самозваного взводного Тевелеса. Його нещодавно доставили в полк з лазарету в Загребі. Він мав велику срібну медаль, волонтерські нашивки і три зірки. Розповідав про геройські подвиги шостої маршової роти в Сербії, що нібито з усієї роти залишився тільки він один. Слідство ствердило, що з шостою маршовою ротою на початку війни дійсно пішов на фронт якийсь Тевелес. Однак він не мав права волонтера. Зажадали відомостей від бригади, куди 2 грудня 1914 року під час втечі з Белграда приєднали шосту маршову. І виявилося, що в списку представлених до відзнаки або відзначених срібними медалями немає жодного Тевелеса. Однак встановити, чи дійсно піхотинцеві Тевелесу було надане звання взводного, виявилось неможливим, бо вся шоста маршова рота пропала біля церкви св. Сави в Белграді разом із своїми офіцерами. В дивізійному суді Тевелес виправдовувався тим, буцімто йому дійсно обіцяли велику срібну медаль, і тому він у лазареті купив її у одного босняка. А щодо волонтерських нашивок, то він їх пришив і носив сп’яну, бо, маючи ослаблений дизентерією організм, завжди підхмелявся.
Отже, коли почалася нарада, полковник Шредер перед вирішенням цих двох справ повідомив, що зустрічатися треба буде частіше, бо від’їзд вже недалеко, і, як його повідомили з бригади, там уже чекають наказів з дивізії. Хай солдати будуть напоготові, а командири рот повинні пильно стежити, щоб нікого не бракувало. Потім ще раз повторив усю вчорашню лекцію і зробив огляд воєнних подій. Ніщо, казав, не сміє зламати бойовий дух та ініціативу армії.
На столі перед ним лежала карта воєнних дій з прапорцями на шпильках. Але прапорці були поперевертані, а фронти посунені. Витягнені шпильки з прапорцями валялися під столом.
По всьому полі бою переможцем прогулявся кіт, якого писарі тримали в полковій канцелярії. Вночі він наробив на австро-угорський фронт і, намагаючись загребти лайно, розмазав його по всій карті і повиривав прапорці. Напудив на фронти і передмостові укріплення і запаскудив усі армійські корпуси.
Полковник Шредер був дуже короткозорий.
Офіцери маршового полку з цікавістю поглядали, як палець полковника Шредера наближався до цих купок.
— Звідтіля, панове, до Сокаля на Буг, — сказав полковник Шредер пророче і посунув вказівний палець по пам’яті до Карпат, причому запхав його в одну з цих купок, якими кіт намагався зробити карту воєнних дій рельєфною.
— Was ist das, meine Herren?[222] — здивовано спитав він, коли йому щось прилипло до пальця.
— Wahrscheinlich Katzendreck, Herr Oberst[223], — дуже чемно відповів за всіх капітан Заґнер.
Полковник Шредер кинувся до сусідньої кімнати, звідки почулася громова лайка, прокльони і страшні погрози, що він примусить усю канцелярію те після кота вилизати.
Допит був короткий. Було встановлено, що кота 14 днів тому притягнув до канцелярії наймолодший писар Цвібельфіш. Після цього зізнання Цвібельфіш мусив спакувати свої манатки, і старший писар відвів його на гауптвахту, де той мав сидіти аж до дальшого наказу. На цьому, власне, вся нарада й закінчилася. Коли полковник Шредер повернувся з червоним, як рак, обличчям на офіцерське зібрання, він забув, що мав обговорити справу волонтера Марека і самозванця взводного Тевелеса.
Лише коротко сказав:
— Прошу панів офіцерів бути готовими і чекати дальших моїх наказів та інструкцій.
Таким чином, волонтер і Тевелес залишалися на гауптвахті, а коли пізніше до них приєднався Цвібельфіш, вони дістали змогу зіграти мар’яж, а після мар’яжу — турбувати своїх сторожів проханнями, аби ті повиловлювали бліх у їхніх сінниках.
Трохи згодом запхали до них і єфрейтора Пероутку з 13-ї маршової роти. Коли вчора по табору рознеслася чутка про від’їзд на фронт, він зник, і лише вранці патруль знайшов його «Під білою трояндою» в Бруку. Виправдовувався, нібито він перед від’їздом хотів оглянути відомі теплиці графа Гарраха біля Брука, а повертаючись назад, заблудив і щойно вранці, зовсім знесилений, доволікся до «Білої троянди». Насправді ж було трохи інакше: він спав з Руженкою з «Білої троянди».
Ситуація була ще не зовсім ясна. Поїдуть чи не поїдуть? Швейк біля телефону в канцелярії 11-ї маршової вислуховував найрізноманітніші думки — і песимістичні, і оптимістичні, 12-а маршова рота телефонувала, ніби хтось із канцелярії чув, що спочатку відбудуться вправи у стрілянні по рухомих фігурах і що поїдуть аж після них. Цей оптимістичний погляд не поділяла 13-а маршова. Вона саме телефонувала, що з міста повернувся капрал Гавлік, який чув від одного залізничника, нібито вагони вже на станції.
Ванєк вирвав у Швейка з рук трубку, схвильовано загорлав, що залізничники дідька лисого знають. Таж він сам тільки повернувся з полкової канцелярії.
