посміхаючись, прів над протоколом, кожне речення якого було приперчене словами: spionageverdachtig[82].
Що далі вахмістр Фляндерка заглиблювався у свою казенну вензловату німацьку писанину, то яснішою видавалася йому дана ситуація. А коли він закінчив свій рапорт, завершив словами: «So melde ich gehorsam, wird der feindliche Offizier heutigen Tages, nach Bezirksgendarmeriekommando Pisek, uberliefert»[83], — задоволено посміхнувся і гукнув жандармського сержанта:
— Ви дали цьому ворожому офіцерові їсти?
— Згідно з вашим наказом, пане вахмістре, ми даємо їжу лише тим, кого затримали і допитали до дванадцятої години.
— Тут такий виняток! — поважно зазначив вахмістр. — Це, очевидно, старший офіцер, певно, зі штабу. Адже ясно, росіяни для шпіонажу не закинуть сюди будь-якого єфрейтора. Пошліть за обідом для нього у корчму «На Коцурку». Якщо там вже нічого нема, хай щось приготують. Нехай ще зварять чай з ромом і все це пришлють сюди. Але не кажіть для кого. Взагалі, нікому нічичирк, що тут у нас за пташка. Це військова таємниця. А що він зараз робить?
— Попросив трохи тютюну і сидить у вартівні з таким задоволеним виглядом, немов у себе вдома. «У вас тут, — каже, — тепленько. А грубка не димить? Мені у вас дуже подобається. А якби грубка диміла, треба вичистити комин. Але тільки після полудня, ні в якому разі не тоді, коли сонце стоїть над комином».
— Погляньте, лишень, що за рафінована гра з його боку, — з щирим захопленням сказав вахмістр. — Вдає, немовби він ні до чого не причетний. А таки добре знає, що його розстріляють. Таку людину треба поважати, хоч вона і наш ворог. Адже йде на певну смерть. Не знаю, чи ми були б здатні на таке. Можливо, ми захиталися б, зламались. А він спокійно сидить і говорить: «Тепленько тут у вас, і грубка не димить». Це вже, пане сержанте, характер. Така людина мусить мати залізні нерви, самовідречення, впертість і ентузіазм. Коли б і в Австрії були такі патріоти… Але краще про це не говорити. І у нас бувають такі ентузіасти. Ви читали у «Народній політиці» про оберлейтенанта артилерії Берґера? Він виліз на високу сосну і влаштував собі на гіллі спостережний пункт. А коли наші відступили, він вже не міг злізти, бо інакше потрапив би у полон. Тому чекав, аж поки наші знову не прогнали ворога. І тривало це цілих чотирнадцять днів. Усі чотирнадцять днів він сидів на верхівці дерева і, щоб не вмерти з голоду, обгриз геть усе верхів’я — їв гілки і глицю. А коли наші прийшли, він так ослаб, що вже не міг втриматися на дереві, впав униз і вбився. По смерті його відзначили золотою медаллю за хоробрість.
І вахмістр поважно додав:
— Самопожертва, пане сержанте, це — геройство! Бачите, як ми знову заговорилися. Біжіть же замовити обід, а того тим часом пришліть до мене.
Сержант привів Швейка. Вахмістр, рухом руки попросивши його сісти, по-дружньому почав випитувати, чи має він батьків.
— Не маю.
Вахмістрові зараз же спало на думку, що це найкраще, принаймні ніхто не буде за цим нещасним ридати. При цьому він вдивлявся в добродушне обличчя Швейка і раптом у припливі сердечності поплескав його по плечу, нахилився до нього і батьківським тоном запитав:
— Ну, а як вам у Чехії подобається?
— Мені в Чехії всюди подобається, — відповів Швейк, — на своєму шляху я скрізь зустрічав дуже добрих людей.
Вахмістр притакував, хитаючи головою.
— Народ у нас дуже добрий і щирий. Якась там крадіжка або бійка не має значення. Я вже тут п’ятнадцять років, а коли те все підрахувати, то на один рік припадає три чверті одного вбивства.
— Ви хочете сказати, що тут у вас на одну чверть не дорізують? — спитав Швейк.
— Ні, ви не так зрозуміли. За п’ятнадцять років нам довелося розслідувати лише одинадцять вбивств. З них з метою грабунку було п’ять, а решта — це такі собі звичайні, які й торби січки не варті.
Вахмістр на хвилину замовк і знову перейшов до свого методу слідства:
— А що ви збиралися робити в Будейовіцах?
— Приступити до служби в дев’яносто першому полку.
Вахмістр наказав відвести Швейка знову до вартівні і швидко, щоб не забути, приписав до свого рапорту окружному жандармському командуванню в Пісеку:
— Досконало володіючи чеською мовою, хотів пробратися у Чеські Будейовіце до 91-го піхотного полку…
Вахмістр радісно потер руки, задоволений багатим матеріалом і блискучими результатами свого методу слідства.
Згадав попередника, вахмістра Бірґера, який із затриманим узагалі не говорив, ні про що його не питав, а зараз же відсилав до окружного суду з коротким рапортом: «Згідно зі свідченнями сержанта, затриманий за бурлакування і жебрацтво». Теж мені допит!
Дивлячись на сторінки свого рапорту, вахмістр вдоволено посміхнувся і витягнув з письмового стола засекречений документ від крайового жандармського командування в Празі із звичайним «суворо секретно» і перечитав ще раз:
«Всім жандармським станицям і постам суворо наказується з загостреною пильністю слідкувати за всіма особами, які проходять їхнім районом. Перегрупування наших військ у Східній Галичині було причиною того, що деякі російські військові частини, перейшовши Карпати, зайняли позиції всередині нашої держави, внаслідок чого фронт пересунувся глибше на захід імперії. Ця нова ситуація створила можливість російським шпигунам використати нестійкість фронту і проникнути глибше на територію нашої монархії, головним чином у Сілезію і Моравію, звідки, згідно з секретними донесеннями, велика кількість російських шпигунів перейшла до Чехії. Як стверджено, між ними є багато російських чехів, вихованих у вищих штабних військових школах Росії, і ті, бездоганно володіючи чеською мовою, є особливо небезпечними шпигунами, бо вони можуть і, безперечно, проведуть і між чеським населенням протидержавну пропаганду. Тому крайове командування наказує затримувати всіх підозрілих і насамперед підвищити пильність у місцях, де розташовані гарнізони, військові центри і станції, через які проходять військові поїзди.
Затриманих негайно обшукувати і транспортувати до вищої інстанції».
Жандармський вахмістр Фляндерка знову вдоволено посміхнувся і вклав секретний циркуляр «Sekretreservaten» між іншим до папки з написом «Секретні розпорядження».
Там їх було чимало, їх фабрикувало міністерство внутрішніх справ разом з міністерством крайової оборони, якому підлягала жандармерія.
В крайовому жандармському управлінні в Празі не встигали їх розмножувати і розсилати.
Тут були:
Наказ про контроль настроїв місцевого населення.
Інструкція, як на основі розмов з місцевим населенням вияснити вплив відомостей з фронту на його настрої.
Анкета, як ставиться місцеве населення до випуску військових позик і збирання пожертв.
Анкета про настрій між призваними в армію і тими, яких мають призвати.
Анкета про настрої членів місцевого самоврядування й інтеліґенції.
Розпорядження про негайне вияснення, які політичні партії існують серед місцевого населення, їхню чисельність.
Розпорядження про нагляд за діяльністю керівників місцевих політичних партій і вияснення ступеня лояльності певних політичних партій, які діють серед місцевого населення.
Анкета про те, які газети, журнали і брошури надходять до району даного жандармського посту.
Інструкція щодо вияснення, з ким зустрічаються особи, запідозрені в нелояльності, в чому полягає їхня нелояльність.
Інструкція, як з місцевого населення залучити до співробітництва платних донощиків і інформаторів.
Інструкція для платних інформаторів з місцевого населення, зарахованих на службу при
