жандармському посту.
Кожен день приносив нові інструкції, настанови, анкети і накази. Затоплений цією масою винаходів австрійського міністерства внутрішніх справ, вахмістр Фляндерка мав величезну кількість неполагоджених анкет. Відповідав стереотипно, що в нього все в порядку і лояльність місцевого громадянства треба віднести до рубрики Іа.
Австрійське міністерство внутрішніх справ винайшло для класифікації лояльності і вірності монархії такі ступені:
Іа Іб Ів
IIа IIб IIв
IIIа IIIб IIIв
IVа IVб IVв
Ця римська четвірка в комбінації з літерою «а» означала «Зрадник, повісити»; з «б» — «Інтернувати», з «в» — «Слідкувати і заарештувати».
В столику жандармського вахмістра зберігалися різні бланки і реєстри. Влада хотіла знати, що кожний громадянин про неї думає.
Вахмістр Фляндерка не раз в розпуці ламав руки над паперами, які немилосердно прибували з кожною поштою. Як тільки бачив знайомі конверти з печаткою Portofreidienstlich[84] , — серце в нього завжди починало тріпотіти, і він вночі, передумуючи все, приходив до висновку, що кінця війни не дочекається, бо крайове жандармське командування позбавить його останньої краплі розуму і він уже не зможе радіти з перемоги австрійської зброї, бо матиме в голові на одну клепку більш або менш. А окружне жандармське управління бомбардувало його запитаннями, чому він не відповідає на анкету за номером…, як виконав інструкцію під номером…, а які є практичні наслідки настанови під номером… і т. д.
Найбільшого клопоту завдала йому інструкція, як залучити до співробітництва платних донощиків і інформаторів з місцевого населення. Накінець, остаточно втративши надію завербувати когось з південних чеських сіл, де починаються Блата[85] і де народ має такі вперті голови, Фляндерці спало на думку взяти на службу громадського пастуха, якого називали «Пепіку-підстрибни». Це був кретин, природою і людьми скривджений каліка, який завжди на цей заклик підстрибував. Він за пару золотих на рік та за якусь там страву пас громадську худобу. Вахмістр наказав його покликати і сказав йому:
— Знаєш, Пепіку, хто такий старий Прохазка{106}?
— М-е-е.
— Не мекай, а запам’ятай. Так називають найяснішого цісаря. Ти знаєш, хто такий найясніший цісар?
— Це найясніший чішар.
— Добре, Пепіку! Запам’ятай: ти ходиш обідати з хати в хату, і як десь там почуєш, що найясніший цісар — худоба або щось подібне, зараз прибіжи до мене і розкажи. Дістанеш від мене шістку[86], а коли б хтось говорив, що ми війни не виграємо, знову приходь до мене, розумієш? Розкажеш, хто це говорив, і знову у тебе нова шістка. Але коли я довідаюсь, що ти щось промовчав, буде тобі погано: заарештую і відвезу до Пісека. А тепер підстрибни!
Пепік підстрибнув, а вахмістр дав йому дві шістки і, вельми вдоволений собою, написав рапорт до окружного жандармського командування, що вже здобув інформатора.
На другий день до нього прийшов парафіяльний священик і таємниче повідомив: сьогодні вранці він зустрів за селом громадського пастуха Пепіка-підстрибни, і той йому похвалився: «Отше духовний, пан лахмайстер вчора говорив, що найясніший чішар худоба, а ми тої війни не виграємо. М-е-е-е. Гоп!»
Після дальшого з’ясування і розмови зі священиком вахмістр Фляндерка наказав заарештувати громадського пастуха. Пізніше на Градчанах його засудили до 12 років ув’язнення за державну зраду. Актом обвинувачення йому довели чорним по білому небезпечні і зрадницькі протидержавні інтриги, підбурювання, образу його величності і кілька інших злочинів та порушень закону.
Пепік-підстрибни поводився на суді, як на пасовиську або між знайомими селянами. На всі запитання мекав, як коза, а після вироку вигукнув: «М-е-е-е, гоп!» і підстрибнув. За це дістав дисциплінарну кару — карцер з твердим ліжком і три дні на тиждень на хліб та воду.
Від того часу жандармський вахмістр не мав інформатора і мусив задовольнитися тим, що сам собі такого видумав. Він подав по інстанції вигадане прізвище, підвищивши таким чином свій прибуток на 50 крон на місяць, які і пропивав у шинку «На Коцурку». Після десятого кухля його починала мучити свідомість службового злочину. Пиво гіркло в роті, і в такі хвилини він завжди чув від сусідів одне й те ж речення: «Щось пан вахмістр сьогодні трохи смутний, немовби не у своїй шкурі». Тоді він ішов додому, і тільки-но за ним зачинялися двері, хтось обов’язково вирікав: «Напевне, наші знову десь у Сербії просрались, бо щось пан вахмістр сьогодні дуже мовчазні».
А вахмістр вдома заповнював ще одну з незчисленних:
«Настрої населення Іа».
Пана вахмістра часто мучили довгі безсонні ночі. З дня на день чекав ревізії і слідства. Уночі йому привиджувалась смертна кара, немов його ведуть на шибеницю і сам міністр крайової оборони востаннє питає його під мотузкою: «Wachmeister, wo ist die Antwort des Zirkulars №…?» [87] Але тепер, напевно, йому доля усміхнулася. Здавалося, немов з усіх кутків жандармського поста до нього лине старе мисливське привітання: «Зі щасливим полюванням». І жандармський вахмістр Фляндерка не сумнівався, що окружний комендант поплескає його по плечу і скаже: «Ich gratuliere Ihnen, Herr Wachmeister»[88].
Він змальовував собі в думках також інші приємні картини, що виникли в якомусь закутку його службового мозку: відзначення, швидке просунення на вищий службовий щабель, оцінка його кримінальних здібностей, які відкриють йому дорогу до дальшої кар’єри.
Вахмістр викликав сержанта і спитав його:
— Обід дістали?
— Принесли йому копчене м’ясо з капустою і кнедлі; а юшки вже не було. Випив склянку чаю і хоче ще.
— Дати! — великодушно дозволив вахмістр. — А коли нап’ється чаю, приведіть до мене.
— Ну, як? Обід до смаку? — запитав вахмістр, коли сержант за півгодини привів ситого і, як завжди, вдоволеного Швейка.
— Нічого, можна витримати, пане вахмістре, але треба було до того трохи більше капусти. Та що робити, я знаю, вони ж на мене не чекали. М’ясо було добре копчене, певне, домашнє, чай з ромом також непогано мене підкріпив.
Вахмістр поглянув на Швейка і почав:
— Правда, що в Росії п’ють багато чаю? А ром там є?
— Ром є у цілому світі.
«Ти мені не викручуйся, — подумав вахмістр. — Треба було раніше вважати, що говориш!» І, нахилившись до Швейка, фамільярно запитав:
— А дівчата в Росії гарненькі?
— Гарненьких дівчат знайдете у цілому світі, пане вахмістре.
«Ох, і бісова печінка! — знову подумав вахмістр. — Ти, лебедику, радий би якось з цього вислизнути». І випалив, як з гармати 24-го калібру:
— Що ви збиралися робити в 91-му полку?
— Йти з ним на фронт.
Вахмістр вдоволено поглянув на Швейка і зауважив:
— Непогано. Це найкращий спосіб дістатися до Росії.
«Насправді дуже добре придумано», — сяяв вахмістр, спостерігаючи, яке враження справляють ці слова на Швейка. Але нічого, крім абсолютного спокою, в його очах прочитати не міг.
«Диви, навіть і бровою не поведе! — жахнувся в душі вахмістр. — Оце так виучка. Якби я був на його місці і мені б хто таке сказав, та в мене аж жижки затрусилися б…»
— Уранці вас відвеземо до Пісека, — кинув немовби мимохіть. — Ви вже були колись у Пісеку?
