Задумайте собі щось перед цим, і ваше бажання сповниться. Коли любите пиво, можу вам порекомендувати чудесну воду там у дзбанку. А якщо ви голодні і хочете смачно попоїсти, рекомендую вам «Міщанську Бесіду». Можу вам також порадити складати з нудьги вірші. Я тут вже створив цілий епос:
— Бачите, друже, — продовжував опасистий волонтер, — і ще хтось може базікати, нібито в народів зникає пошана до нашої коханої імперії! В’язень, який не має що курити і якого чекає реґіментсрапорт — подає найкращий приклад прихильності до трону. Вшановує в своїх піснях поклоном свою неподільну австрійську батьківщину, над якою з усіх боків нависла загроза, що їй тельбухи відіб’ють. Його позбавили волі, але з його уст линуть вірнопідданчі вірші. Morituri te salutant, Caesar{112} . Приречені на смерть вітають тебе, імператоре. Але тюремник — мурло. Ну й лобурня в тебе на службі. Передучора я дав йому п’ять крон, щоб купив мені цигарок, а він, падлюка, сьогодні вранці каже, що тут заборонено курити, і він, мовляв, мав би за це неприємності, а тих п’ять крон він мені поверне, каже, як дістане свою платню. Ось такі справи, приятелю. Не вірю тепер ні в що. Найкращі гасла затоптані в болото. Обкрадати в’язнів! А ця наволоч до того ще й цілісінький день виспівує:
Нікчема, халамидник, негідник, зрадник!
Волонтер спитав Швейка, в чому він провинився.
— Розшукував свій полк? — перепитав волонтер. — Нічого собі мандрівочка:
А ті його промови, а лайки? При цьому варто глянути, як він плює навколо себе, наче той заслинений верблюд. А балаканині його немає кінця-краю. Вам здається, що ось-ось від його крику заваляться Мар’янські казарми. Я його знаю добре, бо вже раз був на такому реґіментсрапорті. До армії я прийшов у високих чоботях, на голові циліндр. Кравець не приніс мені вчасно уніформи, отож я й мусив іти на учбовий плац в тих високих чоботях і в циліндрі. Став на лівий фланг і марширував разом з усіма. Полковник Шредер наїхав конем просто на мене і мало не звалив на землю. «Donnerwetter![112] — заверещав так, аж було чути, напевно, на Шумаві{113}, — was machen Sie hier, Sie Zivilist?[113]»
Я йому чемно відповів, що я волонтер і беру участь у вправах. Треба було бачити, що почалося. Півгодини він висловлювався і лише під кінець помітив, що я козиряю у циліндрі. Спромігся тільки вереснути, аби завтра я з’явився до реґіментсрапорту, і зі злості погнався конем навмання, як дикий вершник, потім ускач повернув назад, знову горлав, лютував, бив себе в груди і дав наказ в цю ж мить відправити мене з плацу на гауптвахту. При реґіментсрапорті вліпив мені 14 днів домашнього арешту, звелів нап’ялити на мене страхітливе лахміття із цейхгаузу і погрожував повідпорювати волонтерські нашивки. «Волонтер, — вигукував на весь голос пришелепуватий полковник, — це щось високе, це ембріон слави, військові чини, майбутні герої. Волонтер Вольтат, коли його після належного іспиту зробили капралом, добровільно зголосився на фронт, взяв у полон 15 ворогів. Але при передачі їх його на шматки розірвало гранатою. А через п’ять хвилин прийшов наказ присвоїти волонтерові Вольтатові чин кадета. І вас чекало б таке блискуче майбутнє: підвищення, відзнаки, ваше ім’я було б записано в золоту книгу полку».
Волонтер сплюнув:
— Бачите, приятелю, які тварюки родяться під сонцем. Начхати мені на їхні однорічні стрічки і на всі привілеї. «Ви, волонтере, худоба». Як це гарно звучить: «Ви худоба», а не по-хамськи «ти худоба». А по смерті дістанете медаль signum laudis{114} або велику срібну. Цісарсько-королівські заготівельники трупів з зірками і без зірок. Наскільки щасливіший від нас перший- ліпший віл. Його заб’ють на бойні зразу, а не тягають перед тим на плац і на полігон.
Гладкий волонтер перевалився на другий сінник і продовжував:
— Немає сумніву, все це не може вічно тривати і одного дня трісне. Спробуйте надимати свиню славою і побачите, що вона вам на кінець все ж таки вибухне. Коли б я їхав на фронт, на ешелоні написав би:
Людськими кістками засіяно лан,
Acht Pferde oder achtundvierzig Mann[114]
Відчинилися двері, і з’явився тюремник. Він приніс чверть порції військової буханки для двох і свіжу воду.
Не підводячись з сінника, волонтер звернувся до тюремника з такою промовою:
— Як це благородно і гарно з твого боку відвідувати в’язнів, о, свята Аґнессо 91-го полку! Вітаємо тебе, доброчинний янголе, чиє серце наповнює співчуття. Ти навантажений кошем їжі і напоїв, щоб зменшити наше горе. Ми ніколи не забудемо твоїх благодіянь. Ти сонячне видіння в темній нашій в’язниці.
— При полковому рапорті вам буде не до жартів, — пробурмотів тюремник.
— Тільки не сердься, скупердяю, — вів далі з нар волонтер. — Скажи нам краще, хом’яче, що б ти зробив, якби тобі довелося замкнути десять однорічників? Та не дивися так по-дурному, ключнику Мар’янських казарм. Ти б замкнув двадцять, а потім десять з них випустив, суслику. Господи, коли б я був міністром війни, ти б у мене потанцював. Знаєш аксіому, що кут падання дорівнює кутові відбивання. Але я тебе прошу тільки одне, покажи і дай мені точку опору у всесвіті, а я підніму цілу землю разом з тобою, ти, хвальку!
Тюремник вибалушив очі, його пересмикнуло, і він, грюкнувши дверима, вийшов.
— Товариство взаємної допомоги по усуненню тюремників, — сказав волонтер, порівну ділячи порцію хліба. — Згідно з параграфом 16 тюремного статуту, в’язні в казармах мають аж до вироку діставати військову їжу, але тут панує закон прерій: «Хто з в’язнів швидше усе зжере».
Обидва сиділи на нарах і гризли хліб.
— На прикладі тюремників найкраще видно, — продовжував свої міркування волонтер, — як армія робить з людини нелюда. Певно, і наш тюремник до вступу на військову службу був молодою людиною з ідеалами, такий собі ясноволосий херувимчик, ніжний і чутливий до кожного, мабуть, обороняв нещасних, завжди захищав їх у бійках через дівчат на храмовому празнику в рідній околиці… І, без сумніву, його всі шанували. Але сьогодні… Боже мій, як радо я б йому затопив у пику, бив би головою об нари і скинув в сортир сторч головою. І це також, приятелю, доказ цілковитого здичавіння моралі під впливом військового
