Задумайте собі щось перед цим, і ваше бажання сповниться. Коли любите пиво, можу вам порекомендувати чудесну воду там у дзбанку. А якщо ви голодні і хочете смачно попоїсти, рекомендую вам «Міщанську Бесіду». Можу вам також порадити складати з нудьги вірші. Я тут вже створив цілий епос:

Тюремник спить, йому тут гарно, брате, Тут армій центр, тут їх ядро здорове, Хоч завтра знов дасть Відень, певно, знати, Що втратили ми десь нове бій — поле. Тут проти ворога, гармат і зради Тюремник з нар поставить барикади, При праці тій великій щохвилини Почуєш, брате, вигуків немало: Що Австрія цісарська не загине, А жити їй, цвісти на вічну славу!

— Бачите, друже, — продовжував опасистий волонтер, — і ще хтось може базікати, нібито в народів зникає пошана до нашої коханої імперії! В’язень, який не має що курити і якого чекає реґіментсрапорт — подає найкращий приклад прихильності до трону. Вшановує в своїх піснях поклоном свою неподільну австрійську батьківщину, над якою з усіх боків нависла загроза, що їй тельбухи відіб’ють. Його позбавили волі, але з його уст линуть вірнопідданчі вірші. Morituri te salutant, Caesar{112} . Приречені на смерть вітають тебе, імператоре. Але тюремник — мурло. Ну й лобурня в тебе на службі. Передучора я дав йому п’ять крон, щоб купив мені цигарок, а він, падлюка, сьогодні вранці каже, що тут заборонено курити, і він, мовляв, мав би за це неприємності, а тих п’ять крон він мені поверне, каже, як дістане свою платню. Ось такі справи, приятелю. Не вірю тепер ні в що. Найкращі гасла затоптані в болото. Обкрадати в’язнів! А ця наволоч до того ще й цілісінький день виспівує:

Wo man singt, da leg’ dich sicher nieder, bose Leute haben keine Lieder[111].

Нікчема, халамидник, негідник, зрадник!

Волонтер спитав Швейка, в чому він провинився.

— Розшукував свій полк? — перепитав волонтер. — Нічого собі мандрівочка: Табор, Мілевсько, Квєтов, Враж, Мальчин, Чижова, Седлець, Гораждовіце, Радомишль, Путім, Штєкно, Страконіце, Волинь, Дуб, Водняни, Протівін, Путім, Пісек, Будейовіце. Терниста дорога. І ви йдете завтра до реґіментсрапорту? Якщо так, бра, то зустрінемося на місці страти. Наш полковник Шредер знову матиме надзвичайну втіху. Ви не можете собі уявити, як на нього діють полкові афери. Гасає по дворі, як скажене гавкало, висолопивши язика, немов дохла кобила.

А ті його промови, а лайки? При цьому варто глянути, як він плює навколо себе, наче той заслинений верблюд. А балаканині його немає кінця-краю. Вам здається, що ось-ось від його крику заваляться Мар’янські казарми. Я його знаю добре, бо вже раз був на такому реґіментсрапорті. До армії я прийшов у високих чоботях, на голові циліндр. Кравець не приніс мені вчасно уніформи, отож я й мусив іти на учбовий плац в тих високих чоботях і в циліндрі. Став на лівий фланг і марширував разом з усіма. Полковник Шредер наїхав конем просто на мене і мало не звалив на землю. «Donnerwetter![112]  — заверещав так, аж було чути, напевно, на Шумаві{113}, — was machen Sie hier, Sie Zivilist?[113]»

Я йому чемно відповів, що я волонтер і беру участь у вправах. Треба було бачити, що почалося. Півгодини він висловлювався і лише під кінець помітив, що я козиряю у циліндрі. Спромігся тільки вереснути, аби завтра я з’явився до реґіментсрапорту, і зі злості погнався конем навмання, як дикий вершник, потім ускач повернув назад, знову горлав, лютував, бив себе в груди і дав наказ в цю ж мить відправити мене з плацу на гауптвахту. При реґіментсрапорті вліпив мені 14 днів домашнього арешту, звелів нап’ялити на мене страхітливе лахміття із цейхгаузу і погрожував повідпорювати волонтерські нашивки. «Волонтер, — вигукував на весь голос пришелепуватий полковник, — це щось високе, це ембріон слави, військові чини, майбутні герої. Волонтер Вольтат, коли його після належного іспиту зробили капралом, добровільно зголосився на фронт, взяв у полон 15 ворогів. Але при передачі їх його на шматки розірвало гранатою. А через п’ять хвилин прийшов наказ присвоїти волонтерові Вольтатові чин кадета. І вас чекало б таке блискуче майбутнє: підвищення, відзнаки, ваше ім’я було б записано в золоту книгу полку».

Волонтер сплюнув:

— Бачите, приятелю, які тварюки родяться під сонцем. Начхати мені на їхні однорічні стрічки і на всі привілеї. «Ви, волонтере, худоба». Як це гарно звучить: «Ви худоба», а не по-хамськи «ти худоба». А по смерті дістанете медаль signum laudis{114} або велику срібну. Цісарсько-королівські заготівельники трупів з зірками і без зірок. Наскільки щасливіший від нас перший- ліпший віл. Його заб’ють на бойні зразу, а не тягають перед тим на плац і на полігон.

Гладкий волонтер перевалився на другий сінник і продовжував:

— Немає сумніву, все це не може вічно тривати і одного дня трісне. Спробуйте надимати свиню славою і побачите, що вона вам на кінець все ж таки вибухне. Коли б я їхав на фронт, на ешелоні написав би:

Людськими кістками засіяно лан,

Acht Pferde oder achtundvierzig Mann[114]

Відчинилися двері, і з’явився тюремник. Він приніс чверть порції військової буханки для двох і свіжу воду.

Не підводячись з сінника, волонтер звернувся до тюремника з такою промовою:

— Як це благородно і гарно з твого боку відвідувати в’язнів, о, свята Аґнессо 91-го полку! Вітаємо тебе, доброчинний янголе, чиє серце наповнює співчуття. Ти навантажений кошем їжі і напоїв, щоб зменшити наше горе. Ми ніколи не забудемо твоїх благодіянь. Ти сонячне видіння в темній нашій в’язниці.

— При полковому рапорті вам буде не до жартів, — пробурмотів тюремник.

— Тільки не сердься, скупердяю, — вів далі з нар волонтер. — Скажи нам краще, хом’яче, що б ти зробив, якби тобі довелося замкнути десять однорічників? Та не дивися так по-дурному, ключнику Мар’янських казарм. Ти б замкнув двадцять, а потім десять з них випустив, суслику. Господи, коли б я був міністром війни, ти б у мене потанцював. Знаєш аксіому, що кут падання дорівнює кутові відбивання. Але я тебе прошу тільки одне, покажи і дай мені точку опору у всесвіті, а я підніму цілу землю разом з тобою, ти, хвальку!

Тюремник вибалушив очі, його пересмикнуло, і він, грюкнувши дверима, вийшов.

— Товариство взаємної допомоги по усуненню тюремників, — сказав волонтер, порівну ділячи порцію хліба. — Згідно з параграфом 16 тюремного статуту, в’язні в казармах мають аж до вироку діставати військову їжу, але тут панує закон прерій: «Хто з в’язнів швидше усе зжере».

Обидва сиділи на нарах і гризли хліб.

— На прикладі тюремників найкраще видно, — продовжував свої міркування волонтер, — як армія робить з людини нелюда. Певно, і наш тюремник до вступу на військову службу був молодою людиною з ідеалами, такий собі ясноволосий херувимчик, ніжний і чутливий до кожного, мабуть, обороняв нещасних, завжди захищав їх у бійках через дівчат на храмовому празнику в рідній околиці… І, без сумніву, його всі шанували. Але сьогодні… Боже мій, як радо я б йому затопив у пику, бив би головою об нари і скинув в сортир сторч головою. І це також, приятелю, доказ цілковитого здичавіння моралі під впливом військового

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату