l:href='#c_23'>{23}. Коли мене впіймали, я вдавав з себе паралітика точнісінько так, як їх змальовував пан доктор Геверох: вкусив одного судового лікаря за ногу, випив чорнило з каламаря і, даруйте, панове, на очах усієї комісії наклав купу у куточку. Але саме тому, що я одному з них прокусив литку, мене визнали цілком здоровим, і я «погорів».
— Я цих оглядів зовсім не боюся, — заявив Швейк. — Коли я був на військовій службі, мене оглядав один ветеринар, і все добре закінчилося.
— Судові лікарі — падлюки, — відізвався невеличкий скарлючений чоловічок. — Недавно на моїй луці випадково викопали якийсь кістяк, і судові лікарі заявили, нібито власник цього кістяка сконав від удару по голові якимсь тупим предметом сорок років тому, а мені тридцять вісім, проте мене посадили, хоч маю і метрику, і копію з церковної книги, і посвідчення на право проживання.
— Я гадаю, — сказав Швейк, — що нам треба на все дивитися з кращого боку. Адже кожний може помилятися і мусить обов’язково помилятися, чим більше над чимсь роздумує.
Судові лікарі — теж люди, нема нікого без «але». Ось, наприклад, одного разу в Нуслях, саме біля мосту через Ботич{24}, коли я вночі повертався від Банзетів{25}, до мене підійшов один пан і полоснув мене биківцем[4] по голові.
Я беркиць на землю, а він присвітив мені в обличчя і каже: «Помилка, це не він», і так розлютився через цю помилку, що вперіщив мене ще раз по спині. Помилятися аж до самої смерті — це вже таке по людях ходить. Хоча б взяти такий випадок: один пан знайшов вночі якогось напівзамерзлого скаженого пса, взяв його з собою додому і пхнув жінці під перину. Пес зогрівся, опритомнів і покусав усю родину, а найменшого в колисці розірвав і зжер. Або, наприклад, я вам розповім, як у нас помилився один токар. Він відімкнув подільський костел, бо думав, що прийшов додому, роззувся в ризниці, бо думав, що він у себе в кухні, вмостився на вівтар, бо думав, ніби він у своїй хаті в ліжку, накрився якимись покровами з вівтаря із священними написами, а під голову поклав собі євангеліє та ще інші священні книги, щоб вище було під головою. Вранці його знайшов там паламар. Токар вже до того часу протверезився і добродушно пояснив, що це, мовляв, помилка. «Нічого собі помилка, — відповів паламар, — через таку помилку треба знову костел освячувати». Потім погнали того токаря до судових лікарів, а ті довели, що він був при повному розумі і зовсім тверезий, бо, мовляв, коли б він нализався, то ключем не потрапив би в замок костельної брами. Потім цей токар так і помер у панкрацькій тюрмі.
Або ще наведу вам один приклад, як у Кладні помилився поліцейський пес — вівчарка відомого капітана Роттера. Капітан Роттер дресирував тих псів і випробовував їх на різних волоцюгах, так що всі волоцюги почали обминати Кладненську округу, мов зачумлену. Тоді Роттер наказав жандармам за всяку ціну знайти когось підозрілого. Ті й привели йому одного разу досить пристойно вдягненого чоловіка, на якого вони натрапили в Ланських лісах. Він сидів там на пеньочку.
Роттер наказав відрізати клаптик поли від його пальта і дав той клаптик понюхати псам. Потім цього чоловіка відвели в якусь цегельню за містом, а по слідах пустили дресированих псів. Ті його знайшли і привели назад. Потім цього чоловіка примусили лізти по якійсь драбині на горище, стрибати через мур і кидатися у ставок, а пси, звичайно, за ним. Наприкінці виявилося, що це був чеський радикальний депутат, якому настогидло засідати в парламенті, і він виїхав на прогулянку у Ланські ліси. Тому я й кажу: немає людей без помилок.
Помилятися властиво всім: хай то вчені, чи придуркуваті, чи просто неосвічені бовдури. І міністри помиляються.
Комісія судових лікарів, яка мала вирішити, наскільки психічний стан обвинуваченого Швейка відповідає чи не відповідає усім його переліченим у рапорті злочинам, складалася з трьох дуже поважних панів. Причому погляд кожного зокрема діаметрально різнився від будь-якого погляду інших двох. Вони були представниками трьох різних протилежних напрямків і психіатричних шкіл, і якщо ці протилежні наукові табори прийшли до цілковитої згоди щодо Швейка, то це можна пояснити лише тим величезним враженням, яке Швейк справив на всю комісію, коли ввійшов у зал, де мали обслідувати його психічний стан. Побачивши на стіні портрет австрійського монарха, він вигукнув: «Панове, хай живе цісар Франц Йосиф Перший».
Справа була зовсім ясна. Завдяки спонтанному виступові Швейка відпала ціла низка питань. Залишилися лише найважливіші. Відповіді на них мали підтвердити на підставі системи доктора психіатрії Каллерзона, доктора Гевероха і англійця Вейкінґа{26} первісну думку про Швейка.
— Чи радій важчий від олова?
— Я його, пробачте, панове, не важив, — зі своєю милою посмішкою відповів Швейк.
— Ви вірите в кінець світу?
— Насамперед я мусив би той кінець побачити, — відповів Швейк недбало, — однак зовсім певне, що завтра я його ще не дочекаюсь.
— Чи могли б ви вирахувати діаметр земної кулі?
— Ні, панове, не зумів би, — відповів Швейк, — але я б вам, панове, також загадав одну загадку: стоїть триповерховий будинок, а в цьому будинку на кожному поверсі вісім вікон. На даху два дахові віконця і два комини. На кожному поверсі живе по двоє квартирантів, а тепер, панове, скажіть мені, в якому році померла двірникова бабуня?
Судові лікарі значуще переглянулися, але, незважаючи на це, один із них поставив ще таке питання:
— Чи знаєте ви, яка найбільша глибина в Тихому океані?
— Цього, панове, не знаю, — почулося у відповідь, — але думаю, що там безперечно глибше, ніж під Вишеградською скелею у Влтаві.
— Досить? — лаконічно спитав голова комісії.
Але все ж таки один із членів комісії попросив дозволу поставити ще одне запитання.
— Скільки буде, якщо 12897 помножити на 13863?
— 729, — відповів Швейк, не зморгнувши оком.
— Гадаю, цього досить, — промовив голова комісії, — можете відвести обвинуваченого на старе місце.
— Дякую вам, панове, — шанобливо сказав Швейк. — З мене цього також цілком досить.
Коли Швейка вивели, колегія трьох прийшла до спільного висновку, що Швейк дурний як пень та ідіот згідно з усіма законами природи, які відкрили учені психіатри. У висновках, надісланих слідчому, між іншим, було зазначено:
«Нижчепідписані судові лікарі погодилися у визначенні незаперечного психічного отупіння і вродженого кретинізму Йозефа Швейка, представленого вищевказаній комісії. Вислів «Хай живе цісар Франц Йосиф Перший» цілком достатній, щоб визнати душевний стан Йозефа Швейка як стан безнадійного ідіота, на підставі чого нижчепідписана комісія пропонує:
1. Припинити слідство проти Йозефа Швейка.
2. Відіслати Йозефа Швейка до психіатричної лікарні під нагляд для визначення, якою мірою його душевний стан загрозливий для оточення».
У той час, як писалися ці висновки, Швейк розповідав своїм співв’язням:
— На Фердинанда вони начхали, а патякали зі мною про різні дурниці. Наприкінці ми один одному сказали, що для нас цієї розмови досить, і розійшлися.
— Я нікому не вірю, — зауважив скоцюрблений маленький чоловічок, на луці якого випадково вирили скелет. — Все це одне шахрайство.
— Але й шахрайство на світі мусить бути, — сказав Швейк, лягаючи на нари. — Якщо б люди бажали добра кожному своєму ближньому, то незабаром усі б між собою перегризлися.
Швейка викидають з божевільні
Описуючи пізніше своє перебування в божевільні, Швейк розсипався в похвалах:
— Справді, не знаю, чого тим придуркуватим не до шмиги, що їх там тримають. Тут людина може
