качатися голяка по підлозі, вити, як шакал, казитися і кусати людей.
Зробив би ти таке десь на прогулянці. Люди б дивом дивувалися, а в божевільні це як раз плюнути. Там така воля, про яку і соціалістам ніколи не снилося. Кожний може видавати себе і за Господа Бога, і за Діву Марію, і за Папу римського, і за короля англійського, і за найяснішого цісаря або за святого Вацлава{27}. Хоча той, що вдавав з себе Вацлава, був весь час зв’язаний і лежав голяком в одиночці. Був там і такий, що репетував, ніби він архиєпископ. Той нічого іншого не робив, тільки їв та дещо, даруйте, робив, що римується зі словом «спав», але там ніхто цього не соромився. А один навіть видавав себе за святого Кирила і Методія, щоб одержувати по дві порції. Один пан був вагітний. Він кожнісінького запрошував на хрестини. Багато було там шахістів, політиків, рибалок і скаутів, колекціонерів поштових марок, фотографів-аматорів. Один потрапив туди через якісь старі горщики, які він називав урнами. Іншого весь час тримали у гамівній сорочці, аби він не міг вирахувати, коли наступить кінець світу. Я зустрівся там також із декількома професорами. Один із них безупинно ходив слідом за мною і переконував, що цигани походять з Крконошів{28}, а другий доводив, що всередині земної кулі ще одна куля, набагато більша, ніж та, що зверху.
Кожний міг там молоти язиком про все, що йому заманеться, немов у парламенті. Одного разу почали розповідати казки та й побилися, коли з якоюсь королівною трапилася велика біда. Найбільш бешкетував один пан, який видавав себе за шістнадцятий том наукової енциклопедії видання Отто і у кожного просив, аби його відкрили і знайшли гасло «картонажна швачка», бо інакше йому каюк. Втихомирився лише тоді, коли йому одягли гамівну сорочку. А так вже пишався, бо, мовляв, потрапив у палітурний прес і просив, щоб його модно обрізали. Взагалі жилося там, як у раю. Можете собі галасувати, верещати, співати, ридати, мекати, стогнати, стрибати, молитися, перекидатися, лазити рачки, стрибати на одній нозі, бігати кругом, танцювати, тупцювати, сидіти навпочіпки і дряпатися на стіни. Ніхто до вас не підійде і не скаже: «Цього не можна робити, це, пане, непристойно, як вам не сором, ви ж таки культурна людина».
Однак, ніде правди діти, були там і зовсім тихі божевільні.
Наприклад, там сидів один вчений винахідник, він завжди колупав у носі і лише раз на день промовляв: «Я щойно винайшов електрику». Та що тут розводитись: було там дуже добре, і тих кілька днів, які я провів у божевільні — належать до найкращих хвилин мого життя.
І справді, вже те, як Швейка зустріли в божевільні, куди його привезли на дослідження з крайового карного суду, перевершувало всі його сподівання.
Насамперед Швейка роздягнули догола, потім дали якийсь халат і повели купатися, по дружньому вхопивши під пахви, причому один із санітарів розважав його якимись жидівськими анекдотами. У ванній занурили його спочатку у теплу воду, а потім витягли і поставили під холодний душ. Це з ним зробили тричі, а потім спитали, як це йому подобається. Швейк відповів, що тут навіть краще, ніж у лазні біля Карлового мосту. Він взагалі дуже любить купатися, і з приємним усміхом Швейк додав: «А якщо обріжете мені нігті і пострижете, то мені нічого не бракуватиме до повнісінького щастя». І в цьому пішли йому назустріч. Потім його ретельно обтерли губкою, загорнули в простирадло, віднесли до першого відділення і, поклавши на ліжко, вкрили ковдрою та попросили заснути.
Швейк ще й тепер захоплено згадує про це:
— Уявіть собі, мене несли, в повному розумінні цього слова несли, і я почував себе в ту хвилину на сьомому небі. І дійсно, Швейк заснув сном праведника. Незабаром його збудили і запропонували горнятко молока і булочку.
Булочка була вже порізана на маленькі шматочки, і в той час, коли один із санітарів тримав Швейка за обидві руки, другий вмочав шматочки булки у молоко і годував його, як годують галушками гуску. Після цього Швейка взяли під руки і відвели до вбиральні, де попросили його випорожнитися на обидва боки. І про цю чудесну хвилину Швейк оповідає з захопленням. Я не буду повторювати його розповіді про те, що саме з ним робили потім. Наведемо лише такі Швейкові слова: «Один із них при цьому тримав мене в обіймах». Потім його привели назад, поклали до ліжка і знов попросили заснути. Коли ж заснув, то його збудили і відвели в лікарський кабінет, де Швейк, стоячи зовсім голий перед двома лікарями, пригадав перший день славних часів рекрутчини і мимохіть з його уст зірвалося:
— Tauglich![5]
— Що ви сказали? — спитав один з лікарів. — Зробіть п’ять кроків вперед і п’ять назад.
Швейк зробив десять.
— Я ж вам казав, — зауважив лікар, — зробити п’ять.
— Мені на тих пару кроках не залежить.
Потім лікарі запропонували Швейкові сісти на стілець, і один із них, постукавши його по колінах, сказав другому, що рефлекси зовсім нормальні, але той покрутив головою і сам почав клепати Швейка в коліно, в той час як перший задирав Швейкові повіки і заглядав у зіниці. Після цього вони відійшли від стола і перекинулися кількома латинськими словами.
— Слухайте, ви вмієте співати? — спитав один з лікарів. — Чи не заспівали б ви нам якоїсь пісні?
— Чому б ні, панове, — відповів Швейк, — хоча в мене, правда, немає ні голосу, ані музикального слуху, але для вас я спробую заспівати, якщо вже так хочете розважитися. — І Швейк почав:
— Далі не знаю, — проказав Швейк, — коли хочете, то я заспіваю такої:
— І цієї до кінця не вмію, — зітхнув Швейк. — Знаю ще першу строфу з гімну «Де моя батьківщина»{29}, а потім «Ой, маршал Віндішґрец{30} і всі генерали рано-вранці до схід сонця війну розпочали» і ще кілька національних пісеньок, як, наприклад, «Боже, будь нам покровитель»{31}, «Як ми йшли до Яроміра»{32} і «Тисячу раз вітаємо тебе…»
Лікарі перезирнулися, і один із них запитав Швейка:
— Чи досліджували вже коли-небудь ваш психічний стан?
— На військовій службі, — урочисто і гордо відповів Швейк. — Мене, панове, лікарі офіційно визнали за вродженого ідіота.
— Мені здається, що ви симулянт, — розкричався на Швейка другий лікар.
— Ніякий я не симулянт, панове, — боронився Швейк. — Я найсправжнісінький ідіот, можете перевірити це в канцелярії 91-го полку в Чеських Будейовіцах або в команді в Карліні.
Старший з лікарів безнадійно махнув рукою і, вказуючи на Швейка, сказав до санітарів:
— Поверніть цій людині одяг і передайте його до третього відділення у першому коридорі, а потім один із вас хай повернеться і віднесе всі його документи до канцелярії. Та скажіть, аби там довго не длялися, щоб ми його якнайшвидше здихались.
Лікарі ще раз кинули вбивчий погляд на Швейка, який шанобливо задкував до дверей і чемно кланявся. На запитання одного із санітарів, що це за дурощі, він відповів:
— Я ж не одягнений, зовсім голий, і не хочу тим панам показувати нічого такого, що б дало їм привід подумати, буцімто я нечемний або грубий.
Відколи санітари дістали наказ повернути Швейкові його одяг, вони більше вже про нього не
